для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Смерть реформатора, вугільна афера і нова Холодна війна


Смерть реформатора, вугільна афера і нова Холодна війна
Ранок добрий, працююча країна!
 
Тиждень завершений, вихідні відгуляні, знову – робота, і в понеділок зраночку робимо короткий огляд подій за минулий тиждень. З Вами – публіцист і письменник Дмитро Калинчук.
 
Почнемо з того, про що не будемо говорити – тобто про припущення, думки політиків та про фейки і відверту брехню у вигляді версій. Новини тому й новини, що існують в минулому часі, все що висловлюється в часі майбутньому – це прогноз з вірогідністю «фіфті-фіфті», тобто або буде – або ні. Не буде оцінок заяв російських урядовців – паралельна реальність не мій профіль. Не буде також вереску в дусі «всепропало» і «насзлили». Писання панічних постів класу «в уряді злочинці і зрадники» безумовно додає відвідуваності і рейтингу, але попри всі звинувачення у «вірноподданстві» я не женуся ані за рейтингом, ані за оцінками – просто ділюся власними об’єктивними оцінками сучасності з колегами, хто читає мої пости, починаючи з 2009 року. Не подобається – не читайте.
 
Ідеологічно-правильних постів – повен Інтернет.
 
Збірна України з футболу розгромила команду Люксембурга – 3 : 0. Молодіжна збірна з футболу завершила нічиєю матч зі Швецією кваліфікаційного етапу чемпіонату Європи-2015 – 2 : 2. Володимир Кличко накатував болгарина Кубрата Пулєва. Українка Анна Шевченко стала переможцем конкурсу відеороликів на міжнародному телеканалі Discovery Science, приуроченого до всесвітнього дня науки.
 
Слава Україні!
 
Але спершу – про сумне. 13 листопада на 59-му році життя у Лондоні помер відомий бізнесмен, реформатор і грузинський політик Каха Бендукідзе. Пана Каху заслужено називають батьком економічних реформ президента Саакашвілі, завдяки яким Грузії вдалося переламати корупцію у міжнародному рейтингу сприйнятті корупції від Transparency International піднятися зі 124-го на 67-е місце. За легкістю ведення бізнесу Грузія піднялася зі 137-го на 11-е місце, випередивши Францію і Німеччину. Варто зазначити, найменше, певно, через смерть реформатора сумували в самій Грузії – свою батьківщину до економічного щастя Каха Бендукідзе вів самими неспортивними методами, за його ж власними приказками: «ми продали все крім совісті» та «Коли п’ята частина ВВП іде на виплату пенсій, це – суїцид. Людина мусить сама собі копити на старість». Приватизація всього аж до лісів, портів, шкіл та лікарень, відміна більшості соціальних пільг, відміна мінімального рівня зарплатні, суттєві обмеження пенсій та трудовий кодекс, що дозволяє працедавцю звільняти працівників без жодних перепон – все це реалії грузинських реформ. 150% гарантії – в Україні такий міністр став би ворогом №1 всієї нації попри всі успіхи в боротьбі з корупцією.
 
І тим не менше – Грузія це єдиний приклад на просторах СНД подолання постсовкової корупції та розвороту держави в бік реального економічного розвитку. Інших – нема. Теоретики заявляють, що економічний розвиток не мусить призводити до обмеження соціальних благ, проте реальність показує інше – економіки, що наразі розвиваються найбільш динамічно, це Індія, Бразилія та Китай – у всіх трьох країнах пенсій, в нашому розумінні цього слова, не існує як таке. Грузія стала прикладом ще одного неприємного нюансу, в умовах демократії вдячні громадяни з натхненням провалять керівника-реформатора і з радістю повернуть у владу корупціонера. Мабуть тому довести реформи в своїх країнах до кінця вдавалося переважно людям рівня Франсіско Франко, Августо Піночета чи Лі Куан Ю.
 
Строго за ще одною цитатою Кахи Бендукідзе: «Аби провести реформи, потрібні хоча б три людини в уряді. Та що буде всіх садити. Та що мінятиме регуляторні механізми. Та що прикриватиме перших двох політично».
 
До речі про посадки. 11 листопада за поданням генеральної прокуратури, суд заарештував вто начальника Головного управління «Украхалізниці». Ім’я затриманого не повідомляється, але вказано що клієнт був зловлений на хабарі у 100 тис грн. Прямо не знаю, що думати, або – не поділився, або… Також  генпрокуратура відзвітувала про арешт майже 35 млрд грн. на рахунках екс-президента Януковича і компанії.
 
Чекаємо з Ростова дикого крику: «Я не маю ніяких грошей!»
 
На цьому досягнення генпрокуратури не закінчилися. 10 листопада слідчі ГПУ кілька годин допитували міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Продана. Причина – контракт на закупівлю вугілля в ЮАР, за даними чиновників з Міненерго 4 листопада на засіданні РНБО президент Порошенко висловив незадоволення контрактом, назвавши його непрозорим і неринковим. Результати не забарилися. Вже наступного дня компанія Steel Mont Trading Ltd (Лондон) – партнер Укрінтеренерго, заявила про іміджеві втрати і про відмову від поставок половини зумовленого обсягу вугілля. А вже наступного 12 листопада прем’єр Арсеній Яценюк дав доручення СБУ розібратися – хто стоїть за переділом вугільного ринку і встановив обмеження на ліцензування та квотування дефіцитних марок вугілля. В першу чергу ікнулося Ринату Ахметову, саме його компанія ДТЕК ще й досі продовжує експорт вугілля з підконтрольних їй шахт.
 
«Що це було?» – запитаєте ви. Наразі версій – кілька. Найбільш популярна в мережі – президент від мовився від експорту вугілля з ЮАР на користь російському вугіллю, аби Москва не створювала проблем роботі Липецької кондитерської фабрики, що належить родині преза. No comment. Друга версія – інцидент став наслідком протистояння між президентом і прем’єром, що сильно загострилося після виборів. Не попишеш, забувати про інтереси держави в угарі політичної боротьби – стиль всіх наших політиків без винятку. Третя версія – мала місце таки справді корупційна оборудка, навіть за опублікованою угодою ціна вугілля з ЮАР складає $86 в той час як Австралія його продає за $70, а Росія – взагалі по $50. Насторожує і те з якою швидкістю південні африканці розірвали стосунки з Україною, але було чи ні – мусить з’ясувати ГПУ. Нарешті існує ще й така екзотична версія, що шум був створений навмисно, як раз аби ввести обмеження на вивезення вугілля – без відповідного шуму переламати лоббі Ахметова на всіх поверхах влади було б несила.
 
Шкода – платити за політичні вихиляси доводиться втратою альтернативного постачальника. Політикам вкотре треба згадати, що невдало сказане слово пташкою вилітає – волом повертається і виходить як у  старому анекдоті, коли по пустелі повзуть дві черепашки, бачать верблюда і одна каже другій: «Василь Іванович, гайда скажемо йому що він дурбецило!» - «Іди до біса, Петьку, Хотабичу уже сказали».
 
Тим часом лідери бойовиків на Донбасі за словом в кишеню лізти не думають. Після зміни урядом України процедури отримання пенсій та соцвиплат мешканцями Зони АТО, ватажки терористичних банд ДНР-ЛНР вибухнули потоками крокодилячих сліз про долю злиденну нещасних дончан. Стикнувшись з необхідністю утримувати маси пенсіонерів Донбасу, бандити що знаходили бабло на паливо для танків і БТРів та ще багато на що, заспівали приблизно таке: «Решение Киева неприемлемо и оскорбительно не только для их достоинства, но и для любого гражданина Украины… Правительство Украины объявило войну не вооруженным людям, а собственным гражданам, при этом самым не защищенным из них». Зрозуміли? А тепер інша цитата: «Федерализация нас не устраивает. ДНР рассматривает только собственную независимость от Украины... Новороссия уже не согласна не только на федерализацию, но и на сохранение нынешней Украины как таковой». Це слова ватага терористичної банди ДНР Саньки Захарченка.
 
То вдома чи в шлюбі? Незалежність, чи громадяни України? Відповідь очевидна, коли стає зрозуміло що Москва окуповані терени годувати не хоче, що навіть ті гроші, що виділяються – розкрадаються по-дорозі, а ідеться про бабло Києва – миттю всі стають громадянами України, знедоленими і злиденними. І не те дивно, що подібну виверткість проявляють бандити – для них це природно. Дивно коли серед своїх знаходяться люди, що починають волати «мешканець Дніпропетровщини кращій за мешканця Донеччини тим що йому пощастило – його дім не захопили бандити», або «уряд покарав і батьків бойовиків, і батьків бійців батальйону «Донбас», тощо й тощо. Війна – річ жорстока і в ситуації подібній тій що на Донбасі немає хороших рішень – є лише погані і дуже погані. Здається – це очевидно. Виявляється – для всіх крім інфантильних інтелігентів, які плачуться, протестують, закликають до європейського досвіду…
 
До речі про Європу. У французькому Сен-Назері під прапором Російської Федерації Міжнародна система реєстрації та ідентифікації суден зафіксувала корабель під назвою "Владивосток". Нагадаю, ідеться про вертольотоносець класу «Містраль», який французькі виробники мають передати Росії в середині листопада (себто - зараз) і передачу якого вони призупинили через підтримку Росією терористів на Донбасі. Відклали-то відклали, але корабель Міжнародною системою реєстрації вже ідентифікований під російським прапором… Якого?
 
Ще одна новина – Швеція офіційно підтвердила факт вторгнення в її територіальні води підводного човна і оприлюднили докази. Єдиний нюанс, згадана субмарина певно була зімбабвійською. Або – Гвінея-Бісавською. Або – еквадорською. Або ще Бог зна якою, позаяк адресу підводного човна шведи не назвали – мовляв, не здогадуються, хоча вже й дитині відомо що човен був російський. Але, як не пійманий то не злодій, Москва навіть з перепою не визнає присутності свого підводного човна у водах Швеції. Хоча можна згадати, що факти вторгнення радянський підводних човнів у води нейтральної Швеції мали місце під час Другої Світової війни – тоді радянські субмарини тупо топили там цивільні пароплави, мовляв, все що пливе від шведів – це забезпечення Гітлера. Ба-більше, мінімум одну таку субмарину шведи тоді в своїх водах потопили.
 
Історія – жінка норовлива, тим хто про неї забуває, вона карає поверненням. Але шведи обирають уникати ускладнень з Москвою. Карл XII перевертається в труні.
 
І нарешті третя історія пов’язана з Заходом – байка про великі хвальби та малі торби. Відмотаємо трохи назад. 13 жовтня австралійський прем’єр-муністр Тімоті Ебот заявив, що готовий викликати на словесну дуель президента Росії Владіміра Путіна на самиті G20 в австралійському Брисбені і повалити його на землю. Було від чого збурюватися прем’єру – у Боїнгу, збитому терористами над Донбасом, загинуло 28 громадян Австралії. Як казали у таких випадках в часи мого дитинства на вулицях Запоріжжя – слово сказав, тягни мазу. І доля швидко надала прем’єру Австралії шанс повалити президента Росії – на саміти АТЕС у Пекіні. Але двобою не сталося. Путін і Ебот мали коротку розмову за підсумками якої Путін опинився багато де, але не на підлозі. Ба-більше. Прем’єр Австралії запропонував Путіну вибачитися за збитий літак і виплатити компенсації родичам загиблих, додавши що має докази вини Росії, проте прес-служба російського президента про це навіть не повідомила. Докажи тепер – було, чи ні?..
 
Але й це не кінець. 15 листопада, за традицією монгольських ханів із запізненням на годину, в супроводі величезної кількості охорони і під рев двигунів кораблів російського Тихоокеанського флоту, що як раз борознили Коралове море, їх величність президент «Ла-ла-ла» прибув до Австралії. Тут би йому і тої… Але ні, замість обіцяної словесної дуелі з поваленням Путіна на підлогу, прем’єр Австралії і президент Росії весело сфоткалися з ручними коалами. Мені от до сказу цікаво, що відчували спостерігаючи всю цю ідилію родичі тих самих австралійців, що заживо згоріли в небі над Донбасом?
 
Як називається в нашому народі людина, яка голосно вихвалялася перед пресою поза очі противника, але скисла зразу як опинилася з ним віч-на-віч? Правильно, балабол. И буде Путін боятися таких противників? Де там! І російський обиватель і європейський лівак нині на кутні регочуть з недолугого прем’єра Австралії і навпаки захоплюються Путіним. Мачо!
 
Повторюю те, що я вже неодноразово казав – Європа нині нагадує зрілу онучку пірата, охоплену ідеями альтруїзму і толерантності, яка водночас весь світ навчає добру і прожирає криваві гроші дідуся. Вона ще може вдавати якийсь вплив і якось намагатися до чогось примушувати противників, користуючись колишньою славою Фрідріха Великого, Наполеона Бонапарта, адмірала Нельсона, канцлера Бісмарка, Ллойд Джорджа, маршала Маннергейма, прем’єра Черчілля, президента де Голя, Маргарет Тетчер… Але особисто сучасним лідерам Заходу хвалитися нічим – перед реальною загрозою вони пасують і дають задній хід. Увірвися Росія в країни Балтії – Європа швидше за все так само висловлювала б занепокоєння і впроваджувала санкції – не більше. Європи Черчілля і Де Голя, Тетчер і Мітерана, вже нема. Нам не можна на неї покладатися – вона мало чим нам допоможе. Ба більше, історія із загибеллю Кристофа де Маджері в аеропорту Внуково, а точніше, нюанс, звідки цей пан їхав (з секретного засідання Консультативної ради з іноземних інвестицій при уряді Росії, де були також присутні керівники концернів Metro, Bayer, BASF, тощо й тощо, де всі ці високопосадові бізнесмени думали-гадали як інвестувати в Росію в умовах санкцій) відкрила, що в Європі вже зараз існують потужні кола, які залюбки уклали б мирову з Путіним, залишивши нас із давньою приказкою – «Горе переможеним».
 
Ви – як знаєте, а я Європі не вірю. Санкції, підтримка, економічна допомога – подякуємо Європі за це, і не чекатимемо більшого. За нас крім нас ніхто не воюватиме.
 
Нарешті, головна подія минулого тижня – саміт G20. Уже зараз в неті про неї написано стільки, що переказувати все немає ніякого бажання, тож зупинюся на головному. Напередодні саміту 12 листопада у Пекіні президент США Брак Обома і лідер Китаю Сі Дзин-пін підписали угоди про запобігання військовим конфліктам у Тихоокеанському регіоні, та про необхідність формулювання порядку дій, в разі можливих інцидентів на морі і в повітрі. Фактично, Пекін визнав, стратегічним партнером для нього наразі є США, а Росія – то так, між іншим.
 
На самому саміті G20 запізненця Путіна зустрічали лише помічник міністра оборони та губернатор Квісленду, присутні там же генеральний прокурор і генерал-губернатор Австралії до Путіна не підійшли взагалі. На ланчі під час саміту, Путін сидів у повній самотності, немов зачумлений. Мовою дипломатичного етикету це виглядає як ситуація зі старого анекдоту: «Який ти страшний!!! Перший раз такого страшного гамселити будемо». І нарешті президент Барак Обома на початку саміту відвертим текстом назвав позицію Росії по Україні «загрозою для світу», а свою країну – єдиною супердержавою в світі, здатною протистояти російській агресії в Україні. А на підсумковій прес-конференції додав – «Росія мусить обрати інший шлях» і тоді санкції ослабнуть.
 
Скажемо простіше 15 листопада можна вважати початком нової повноцінної холодної війни і гра іде вже не тільки навколо України. Ідеться знову про боротьбу світоглядів. З погляду Путіна США розпочала наступ на його країну (і його особисту владу) інспірувавши Майдан, тож Крим – це помста Штатам за Київ, всі подальші кроки – це відповіді. Штати ж знають що ніякий Майдан вони не інспірували, що вже після розстрілу Небесної сотні вони силилися посадити протестувальників і Янука за стіл переговорів, але це було вже не можливо. З погляду американців (так само як і з нашого), агресію розв’язав як раз Путін, і навіть не в Криму, а раніше – коли російська десантура у формі «Беркуту» з’явилася на Майдані.
 
Путин намагається примусити Захід визнати свій погляд. Захід на це не йде, вже просто тому, що після анексії Криму в здатності Заходу втримати існуючу конструкцію світу почали сумніватися держави типу Японії і не тільки. Піти на поводу у Путіна, для США – значить визнати свою слабкість перед низькотехнологічною сировинною державою. Ніколи в житті Вашингтон на це не піде.
 
Як співав Висоцький: «кто кого переживет – тот и докажет что был прав, когда припрут».
 
І нарешті найголовніше.
 
На момент коли ці рядки викладаються в мережу, наступу російський військ на Україну НЕ почалося. Це не означає, що можна розслабитися. Ймовірно Москва діє за старою байкою про хлопчика який постійно кричав «Вовки!», і коли вовки справді напали – ніхто не прийшов йому на допомогу. Тут майже те саме, знову й знову анонсуючи початок наступу Росія насправді намагається притупити пильність наших солдат. Триматимемо за них кулаки і допомагатимемо хто чим здатний.
 
А нашим друзями і нашим ворогам процитуємо фразу зі старого українського анекдоту. Скажемо їм:
 
Нехай щастить!
© Дракон [17.11.2014] | Переглядів: 6686

2 3 4 5
 Рейтинг: 44.2/42

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2022 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook