Тут на мене почали «наїжджати» колеги з приводу того, що я почав «шлангувати» і давненько не викладаю жодних власних матеріалів, а тільки «умнічаю» у коментах. Мовляв, зважаючи на те, що у країні іде війна (АТО) декому необхідні мої викладки, з приводу того, які я бачу напрямки для покращення ситуації.
 
     Тема настільки об’ємна, що у одне ІМХО напевно вмістити її неможливо. Але, щоб не отримати звинувачень, що я «з’їжджаю», спробую викласти своє бачення у тих напрямках, де я вважаю, маю досвід і особливих дурниць викласти не повинен:
- Кадрова політика;
- Принципи комплектування армії;
- Матеріально-технічне забезпечення військ (більше в напрямку «технічне» оскільки до тилу відношення мав тільки як споживач їх послуг).
 
     Почну з самого простого. Принцип комплектування Збройних Сил.
 
     Так історично склалось, що ЗСУ від самого початку комплектувались за змішаною системою. Основу складали призовники (принцип загального військового обов’язку) з домішками елементів професійної армії (ще у совку була помічена така категорія, як «свєрхсрочнікі»). Плюси і мінуси загальнонародної (призовної) та професійної (контрактної) систем, в принципі, всім відомі. Особливо розжовувати, думаю їх непотрібно.  Є різниця у спроможностях бойових частин негайно приступати  до виконання бойових завдань за призначенням. Суттєво відрізняються мобілізаційні можливості держави по призову громадян (підготовлених) до війська у разі повномасштабної війни. Є різниця у фінансово-економічних  показниках, які потрібно враховувати державі при плануванні і виконанні бюджету.
 
     Думаю, радикально проводити реформу ЗСУ в цьому напрямку зараз (поки йде війна) недоцільно, а скоріш за все і шкідливо. Але, насамкінець, наші Збройні сили повинні стати професійними. В першу чергу тому, що війни мільйон на мільйон відійшли в історію, закінчившися у ХХ сторіччі. Тобто, утримання мобілізаційного резерву чоловіків у віці від 18 до 60 років в кількості більше 5 млн. підготовлених (хоча б базово) солдат і офіцерів є завданням надлишковим. Достатньо, думаю мати 3-4 комплекти штатної чисельності ЗСУ мирного часу. В цьому випадку прийдемо до цифри трохи менше 800 тис. чоловік. Але ці 800 тис. повинні бути дійсно готовими і мати професійну підготовку вище середнього рівня.
 
     Наші теперішні моб. резерви, мушу визнати, достатньо низької якості. Це підтверджується тими показниками бойової ефективності частин і підрозділів ЗСУ (власне армії) особливо на початковому етапі її застосування в АТО.
 
    Чому?
 
     Оскільки я починав служити ще у ті доісторичні часи, коли солдат тягнув лямку строкової служби два роки, мушу повідомити, що умовний поділ казарменими хуліганами бійців на категорії «салага-черпак-дєдушка-дємбєль» підтверджувався і їхньою професійною придатністю до самостійного виконання своїх обов’язків.
 
     «Салага» в принципі не міг нести бойового чергування (у моїх військах)і фактично тільки вчився. «Черпак» зазвичай вже складав заліки на допуск до самостійного несення бойового чергування, але у «форс-мажорних» випадках міг не впоратись з усім обсягом завдань, які могли виникнути. В подальшому ти в обслузі мав повнофункціонального підготовленого бійця. І це у військах, які не займалися дурницями та показухою, а дійсно виконували щоденно бойове завдання за призначенням, Щось на кшталт прикордонників. Щоденно обслуга кожної РЛС, не менше 8 годин на добу, займалась саме тим, для чого вона і призначалась – вела реальну розвідку повітряної обстановки. Це означає, що навіть у ті «доісторичні» часи, у військах держави, яка «несла загрозу світовому імперіалізму» тільки 50% особового складу були дійсними носіями такої «загрози». В подальшому, солдати у запасі поступово, якщо вони не проходили зборів, за 3-5 років ці професійні навички втрачали.
 
     Що ми мали на сьогоднішній день? Термін служби призовників спочатку був скорочений до 1,5 років, а потім взагалі до 12 місяців. Це означає, що підрозділи і частини, які не мали серед особового складу контрактників, були фактично небоєздатними, тобто не спроможними виконувати завдання за призначенням. Всі ЗСУ виконували функцію максимум «учєбки». При цьому, забезпечення бойової підготовки було на рівні «нижче плінтуса».
 
    Втілене в подальшому гасло «професійної» армії, яка б складалась повністю з контрактників було повністю профановане. На контракт (через низький рівень оплат) можна було знайти бажаючих тільки у ведмежих закутках, або у економічно депресивних регіонах. Хто служить під Києвом, той знає, що знайти на контракт водія автобуса (з категорією Д) неможливо, а строковику цю категорію можна відкрити лише через рік, коли нагрянув дємбєль. Замкнене коло… Я сам мав таку проблему, коли мені необхідно було забезпечити щоденне перевезення 170 школярів за 10 кілометрів до львівських шкіл. А справа, власне, знаходиться не у оплаті. Точніше не тільки в ній.
 
     Щоб я запропонував?
 
     На мою думку, потрібно переходити на контрактну армію.
 
     1) Термін першого контракту повинен становити три роки. Умови проходження служби за першим контрактом не повинні суттєво відрізнятись від теперішньої строкової служби. Розміщення в казармі, харчування у їдальні, обмеження на вихід за межі частини (навіть у позаслужбовий час ) не більше 30% особового складу. Незначний обсяг грошового забезпечення, оскільки ці військовослужбовці знаходяться «на повному пансіоні», думаю достатньо, щоб після закінчення контракту, якщо людина не тратилась, можна було купити на вторинному ринку автомобіль  бюджетного класу. 5000 USD на 36 місяців ділимо і маємо 138. Округляємо до 150 USD.  За те отримуємо армію, у якій 2/3 особового складу (як мінімум) боєздатні.
 
     2) Для того, щоб молодь йшла служити на таких умовах потрібно прийняти Закон «Про соціальний захист військовослужбовців» у такій редакції, щоб для молодих людей відкривались соціальні ліфти. Вступ до коледжів (за профілем) без екзаменів. Неможливість відмови у прийому на роботу у митницю, силові структури і т.п. а також на підприємства за фахом. Адміністративна відповідальність (як мінімум) роботодавця за таку відмову. Тобто якщо власник АТП відмовляє у прийомі водію чи механіку-водію за ВОС, при наявності вакансій, то серйозний штраф. Те ж саме, для випускника навчального закладу, в минулому контрактнику, що отримав професійну підготовку. Прийом на навчання у ВНЗ поза конкурсом, навіть конкурсом пільговиків.
 
     3) Оскільки такі пільги можуть зпровокувати наплив сміття потрібно. Проводити прийом на перший контракт за конкурсом ЗНО, результатами фізичної підготовки, станом здоров’я та професійно-психологічними тестами.  Абсолютна екстериторіальність комплектування частин. Скільки у нас звичайних хлопців не можуть вступити до престижних ВУЗів, хоча й мають результати ЗНО 600 балів. Ну не склалось у них з ріднею, та й не мали можливості вчитись у престижних школах.
 
     4) На другий (і наступні) контракт давати можливість залишатись лише тим, для кого військова служба є призванням. За три роки таких командир сам визначить. В разі цінності фахівця матиме змогу направляти на навчання до військових ВНЗ щоб отримати офіцера.
 
     Таким контрактникам надавати службове житло, щоб вони мали змогу заводити повноцінні сім’ї . Відповідно, для таких військовослужбовців (рядових)встановлюється оплата десь в розмірі не нижче 5-7 встановлених державою прожиткових мінімумів. Для запобігання того, що військова частина «опрапорилася» і не було притоку свіжої крові, встановити, що командир може утримувати в частині контрактників 2-го і подальших контрактів не більше встановленого відсотку. Думаю, 20% максимум. Це дасть можливість утримувати достатню кількість мобілізаційних ресурсів у державі за рахунок тих, хто після першого контакту піде «на гражданку».
 
     5) Набір контрактників проводити раз на рік. Бажано у вересні (як і звільнення ), щоб можна було підхопити невдах по вступу до ВНЗ, а тим хто звільнився вступити на підготовчі курси до університетів.
 
     6) Головне. Контрактника першого терміну заборонити посилати у зони бойових дій на протязі визначеного терміну (рік-півтора) із зрозумілих причин.
 

     Тепер на рахунок відомого бунту строковиків нацгвардії. Ні для кого не повинно бути секретом, що така військова частина (під Києвом) була укомплектована не простими хлопцями. 90% особового складу там були «позвоночними». Тобто родичами (знайомими) якогось порядку, які потрапили туди служити за протекцією заради подальшої роботи на хлібних місцях у митниці МВС і інших структурах, де передбачається обов’язковість попередньої служби у ЗСУ. Хоча очікування «дємбєля» цілком істотне для будь-якого солдата. Думаю, Порошенко неправий.
 
     Дємбель для строковиків (всіх) треба було оголошувати, але оскільки ці громадяни вже нічим би не відрізнялись від простих роботяг, які були відмобілізовані в країні, треба було одразу їм всім вручити мобілізаційний припис та направлення у частини. Адже ці «стрільці нацгвардії» вже пройшли первинну підготовку і можуть використовуватись в т.ч. в зоні АТО. Правда місячну відпустку все ж треба було б дати.
 
     І хай би хто не прибув до нового місця служби. Гарантувати їм кримінальні справи «за дезертирство».
 
     І все було б чесно. Отримували б кошти як контрактники і відмивали б свою совість за протистояння Майдану, у якому вони приймали участь на початку року.