Оце зараз я спробую вторгнутися в сфери, котрі мені практично незрозумілі. Пояснюю – я ніколи не прагнув влади. Будь-якої. І хоча за своє, не таке вже й коротке, життя мені доводилося керувати кількома підлеглими, я б не сказав, що я отримував від цього бодай якесь задоволення.
 
Тому зрозуміти людей, котрі ідуть в депутати я можу лише розумом, але ніяк не серцем.
 
Хотілося б, звичайно, зараз написати про романтиків, які йдуть у владу, щоб змінити державу на краще. Хотілося б написати якийсь пафосний текст, в якому окреслити перспективи держави Україна, котра отримала додатковий шанс завдяки новим обличчям у парламенті… Але прийшов Мустафа Найєм і все спаскудив.
 
Так, іде мова про те, щоб зменшити зарплатню депутатів до 5 000 гривень. Підкреслюю – лише йде мова про це. На разі депутати отримають зарплату втричі вищу. Але Мустафа вже заявив, що за 5 000 працювати не буде, бо це мало.
 
В державі, де більшість працюючих громадян отримують зарплату в півтори тисячі гривень, а зарплата в 5 000, для них недосяжна мрія, новоявлений депутатик заявляє, що за такі гроші він працювати не збирається. Ну, воно й зрозуміло, що не для того, щоб покращувати життя українців йшов Найем у владу, а задля депутатської зарплатні з усіма пільгами і т.д.
 
Хоча, для того, щоб в Україні все було для людей – депутатам потрібно дати людську зарплату – в 1 500 гривень. Отоді вони, можливо, й задумаються про тарифи на комуналку, про ціни на продукти і все інше. Наблизити потрібно депутатів до народу.
 
Але, з огляду на Мустафу, якось одразу сумніваєшся, що ті хто преться у владу, готові розділити всі проблеми з народом, який вони начебто збираються представляти в парламенті. Принаймні, Мустафа Найєм, цього робити категорично не хоче.
 
Най тоді пришиває ґудзик на чоло. Або добровільно прямує до смітярки.