В нашем славном городке
Жил один моряк седой.
Он сказал, что был в местах,
Где живут все под водой.
 
We all live in a yellow submarine
Yellow submarine, yellow submarine...
 
-Папа, а дійсно, в чому ми всі тут живемо? - А ми, синку, завжди  тут у тому жили, ще від того часу, коли баби на буряках  рачкували на безкінечних рядках. І досі так живемо. Це так Бог нам послав.
 
Ми, народ України, не задумуємось над простими питаннями. Наприклад, ми мріємо про краще життя, як це мріяли нещодавно по радіо дев"яностолітні бабусі, лежачи на лікарнаних ліжках, в яких "Українське радіо" брало інтерв"ю. Вони кажуть, що сподіваються жити краще. В майбутньому. І тому за когось там будуть голосувати. В ім"я тих, своїх же,  дев"яностолітніх мрій.
 
Подумалось: Невже майже за сторіччя ці бабусі так і не набралися хоч би трохи якогось розуму? Все вірять і вірять. Так  і відійдуть в небуття, вірянами. А потім наступні бабусі з дідусями їх наздоганяти будуть, ті, які ще там поки не лежать, але язиками теліпають, як віниками двір підмітають. І все про те ж саме, що теж вірять. Бо так партія колись навчила. Бо як же жити без віри? А тепер  олігархи про те саме їх дурять. Про те, що потрібно бути патріотами, любити Батьківщину і працювати, примножуючи її національний валовий продукт. От, як примножимо, завдяки своїй праці, та послуху їм, олігархам, які державою правлять, то тоді і все станеться. Те, про що поки мріємо ось вже майже сто років. А чого ж воно станеться? А бо того, що ми так думаєм.
 
Рішення задачі можливе тоді, коли орієнтуєшся в її складових. І можна скільки завгодно вішати людям гарячу локшину через ЗМІ про патріотизм, віру, працю і очікування манни небесної, але в когось вона давно вже є, ця манна, разом із гніздечками за морем, а в когось її не буде ніколи. Як і раніше було, до перестройок, та незалежностей з, як тоді соромливо казали - ринковою економікою, як виявилось - замішаною на бандитизмі окремих і при тому - багатьох представників українського народу, яким тепер подають руку в ЄС. Бо ж вони тепер великі меценати, колишні полум"яні компартійці і недавні скидачі трупів в шахти.  Та закопувачі їх в терикони.  Але ніде в Європі, як і у нас, не прийнято цікавитись, де хто взяв гроші. І яким чином. Головне, щоб вони були в тебе. І тоді ти шанована всіма людина. Яким був, наприклад, Борис Березовський. Або тепер міністр іноземних справ Росії, товариш Лавров, поважна людина, яка керує українським процесом.
 
Чи взяли б його конюхом українці до себе на село? Бо колгоспний конюх так би не вчинив. І це дипломат. Той, що від імені, та по дорученню Кремля керує українськими справами. Якого вчили у високих університетах, приймали у великих кабінетах, але бидло все одно з нього виперло.
Бо воно, як тавро - незнищуване. І це до наших тамплієрів теж відноситься. Бо і вони з того ж гнізда. Краще б їм і рота не роззявляти, та в телевізор не лізти. Бо теж, так і пре.
 
http://by24.org/2014/10/25/sergey_lavrov_tryed_to_shake_a_hand_of_norvegian_king/
 
Фі, а "Кто такая Элис, той король, себто? " З тією Норвегією разом. Їх потрібно мордою об московський  асфальт повозити. Щоб аристократів із себе не корчили.
 
https://www.youtube.com/watch?v=aOUFI0TM8q8&feature=related
 
( Для цінителів-снобів, таких, як я сам, тут оригінал:  
https://www.youtube.com/watch?v=NDvuskOGiY0 )
-Ех, все для вас стараюся.
 
Та ми не про це все. Ми хочемо зрозуміти витоки. Коли розберемося, звідки і що взялося в нашому суспільстві, можливо, тоді й зробимо висновки. Про те, чому все у нас так просто. І про те, чи та простота наша колись закінчиться, разом із вірою в наш привид європейського майбутнього. Є він, той привид, ходить він десь поблизу, чи немає його, а є вже не напрямок наших вірувань, як і бажань, а є вже відчутний нами на дотик і нюх порух до їхнього здійснення. Ми чуємо запах диму від спаленого в топці паровоза  вугілля. І ми вже бачимо і головне - відчуваємо, що потяг наш набирає оберти, наближаючись до омріяної нами мети.
 
-"Кондуктор не спешит, кондуктор понимает, что с прошлым навсегда прощаюся здесь я". І тому ми віримо. В що саме?  Ясно в що. В своє щасливе майбутнє, яке колись під чуйним керівництвом нашого рідного олігархату, та уряду, який повсякденно відстоюючи інтереси великого капіталу, таким чином заботиться про свій народ і важко горбатиться на його користь.
 
Тому, спочатку давайте визначимось з тим, в чому й насправді ми всі тут живемо. В якій Системі. Бо виходячи саме з цього знання, через наше усвідомлення, ми зможемо відповісти на питання - чи насправді нам варто вірити і сподіватися. Чи то тільки міфи, якими нас годують через ЗМІ наші, поставлені кримінальним олігархатом очільники - функціонери. А фактично, тільки гвинтики у великій грі олігархів у всеукраїнського дурня.  
Грі, яка не має кінця і вона буде завжди передаватися у спадок нашим наступникам, тим, що підростають нам на заміну.
 
Нам сказали в 91-му році, що дають нам вудку. Щоб ми збагачувались і жити нам ставало веселіше. І роздали ваучери. Які потім за безцінь у нас скупили і стали великими недоторканними панами. "А  ми  малі  були  і  голі, не  витерпів лихої  долі..,розлізлися  межи  людьми...Брати на панщину ходили, поки лоби  їм  поголили...Такії,  боже наш, діла ми творимо у нашім раї, на праведній  твоїй  землі!  Ми в раї пекло розвели".
 
І тут нам кажуть - та ви ж самі винні. Ви ж, ледачі, не за тих голосували вже скільки разів на виборах, а потім все журитесь, чому вам так живеться не по-європейські, журитесь, що роботи у вас немає, що ціни ростуть, що вилікуватись грошей немає, що банки вас дурять, та обкрадають, останню сорочку разом із шкірою здирають і що газ дорогий. Працюйте, вибирайте вже тих, непідкупних і все буде добре!
 
А ще, коли ви так наполягаєте, то можете навіть і Систему змінити, в якій живете. Можете її перезагрузити, як Windows.  Зрозуміло, що не зачіпаючи при цьому нас - ваших священних корів. Та того фундаменту, на якому тримається ідейний процесор, який ми вам вставили. Бо тоді Система не буде працювати. І тоді вам тут зовсім вже нічого буде робити. Навіть без надії.Тому, ми будемо розбудовувати, але нічого не будемо переробляти, та змінювати. Хочете вудку - лізьте в копанку, розбудовуйте. Добувайте бурштин в Рівненських лісах, уявляючи себе партизанами. А нам відкатні платіть. Або взагалі кібеняйте куди хочете. В Італію, Іспанію, Португалію, або в АТО, там вас волонтери нагодують. Звідти приїдете багатими і збагатите своїми кошторисними внесками свою Батьківщину, яка тим часом розікралася нами вже до спіднього одягу і залишилася від неї тільки назва.
 
-То вони ж податки державі платять, скаже хтось із зазомбованих. Звичайно, платять. Та не всі разом. І держава від того бачите, як розбагатіла. А куди дівається той основний капітал, який заробляється потом трударів в шахтах, ГОК-ах, та металургійних заводах? Він державі, тобто - народу, вже непотрібен? А урожай з полів, а електроенергія? Що, народ у нас настільки багатий, що не знає куди дівати свої гроші і від душі своєї щедрої дарує їх тим, на кого спину гне і боїться, щоб при цьому ще й з роботи не вигнали?
 
То що ж таке та наша ліберальна демократія? Читаємо -  http://litopys.org.ua/ukrxx/r04.htm: "Під ліберальними ідеями маються на увазі прагнення до свободи, демократії, гуманізму. Лібералізм ґрунтується на визнанні пріоритетності прав особи, яка є вищою цінністю порівняно з колективом, нацією, суспільством та державою. Цей світогляд закріплює визнання святості та недоторканості приватної власності, ґарантії прав та свобод особи.
 
Лібералізм як політико-економічна концепція додає до цього необхідність поділу влади, такої організації економічного господарювання, яка ставить на перше місце свободу та природні здібності особи тощо.
Зважаючи на сучасне розуміння ідей лібералізму та демократії, доцільно встановити співвідношення між цими поняттями.  
Зазвичай терміни лібералізм та демократія сприймалися як взаємопов’язані. Саме тому з’явилося словосполучення  ліберальна демократія. Нині, коли відбувся процес оновлення не лише ліберальної, а й консервативної, соціал-демократичної  концепцій, проблема їх співвідношення з поняттям демократії знов актуалізується та набуває нових рис".
 
-Яких саме рис набула у нас ліберальна демократія, ми вже відчули на своїх ребрах.
 
"Українська ліберальна «перспектива» будується на класичному принципі, на пріоритеті прав особи. М.Драгоманов у  
конституційному проекті під назвою «Вільна спілка» на перше місце ставить ідею формування держави на засадах політичної свободи, витлумачуючи останню як систему прав людини і громадянина, недоторканість особи, життя, приватного листування, національності (мови); як свободу совісті, друку, об’єднань, носіння зброї, вибору житла і занять, а також право позову на посадову особу чи відомство та спротиву незаконним діям чиновників. Рівність усіх у громадянських правах та обов’язках, на думку Драгоманова, не може бути скасована жодним законодавчим актом за винятком лише військового стану у країні". "Тому найближче майбутнє ліберальної ідеї в Україні, мабуть, буде значною мірою пов’язане з національною традицією та химерами сучасного українського політичного життя."
 
"Політична реформа або внесення змін до Конституції різними політичними суб’єктами сприймаються переважно крізь призму власних, переважно короткострокових політичних інтересів, та залежно від їх нинішнього статусу (перебування у владі або опозиції). Така ситуація унеможливлює стратегічне планування суспільного розвитку, зокрема розробку й впровадження такої моделі політичної системи, яка б найкраще відповідала національним інтересам України на довгострокову перспективу.
 
Держава продовжує надмірно втручатися в усі сфери суспільного життя, намагаючись регулювати не лише соціально-економічні відносини, а й розвиток елементів громадянського суспільства. Це призводить до обмеження участі громадян в управлінні державою, а відтак до послаблення суспільної довіри до влади.
Ідеологія державотворення часто підміняється кон’юнктурними політичними гаслами, що неспроможні спродукувати національну ідею та консолідувати країну.
 
З огляду на це, перспективи розвитку політичної системи України полягають у подальшому вдосконаленні усіх її елементів, зокрема шляхом реалізації нового етапу конституційної реформи".
 
-Таке теоретичне теліпання язиком може продовжуватись до безкінечності. Воно почалося ще  на початку IXX сторіччя Грушевським, та Драгомановим і продовжується й донині.
Чому дуже добре навчилися робити наші очільники, політологи в кожному бувшому колгоспі, політексперти звідти ж, та інші поважні політпросвітителі народу.
 
І так далі.  -Нас заспокоїли, що й надалі нас чекають різні веселі перспективи, та варіації вивертів цього демократизму. Ось вже нові-старі, та їхні родичі в новій Верховній Раді будуть нам новий лібералізм показувати. Тому, розслаблятися нам не вартує.
 

- Я не скажу, як ми вирішимо нашу задачу. І який можливий результат. Але скажу тільки про те, що рахівницю ми розіб"ємо об свої голови в щепки. Якщо не спалимо взимку.
 
====
P.S. Найцікавішим тут, мабуть, може бути додаток до цієї оповіді. Про те, як виборює своє, таке вже рідне і звичне крісло, народний адвокат, який знову хоче одержати депутатський мандат. Ось вам і приклад любові до народу, та скромного поводження нардепа в  державі ліберальної демократії. В системі, в якій  ми всі живемо. Життя - це боротьба, сказав Ніцше. Чого ж тут ще гратися в якусь демократію. А нам, лохам, залишається і далі тільки пиляти.
"Пили, Шура, пили!".
 

 
                                                                                          ***