Зараз настало время казок. Он Ёж пише казки. Та хіба тільки він ? Мало яка виборча дільниця не наплела казок про результати. Мало який депутат не наплів, який він Іван-царевич. Та й Сам  теж бувалий казкопліт. А народ шо ? А народ нічо. Роззявив рота, жере ерзац-шакалад та внімаєт. Отож і я написала казку. А ви - внімайте. Пальця з носа винімайте й внімайте. Але заради бога, не жеріть дешевого шакаладу, бо буде ізжога й прочіє желудочние приключєнія. Лучче жуйте поп-корн. Або сало.

ПОПереджую – всі вольні чи невольні ілюзії читачів щодо того, що якийсь персонаж когось їм нагадує – то не що інше як вихлюп (вихлоп) їхніх збуджених хвантазій. Казочка – вона й у Африці казочка... Отож, настовбурчіть вуха, взуйте носа окулярами, виключіть радіво – та читайте.
 
Жив-був...хто ? Правильно. Пес. Отже, жив був пес. Рябко. Чи Сірко. А може й Тузко. Вибір ймень невеликий, той нехай буде Сливко чи Словко (як кому ндравиться, у нас демократія й право вибора), бо негоже людським погонялом Славко (Славик) нагороджувати цуцика.  Який жив-був. До речі, кому не ндравиться – той може песика перейменувати.
 
Пес був годований. Ледащий. Але знайшовся один нерозумний газда бюджетної елєктричеської контори, що найняв того цуцмана працювати. Тіпа на місці сидіти та у чьотко визначені трудовим кодексом години  гавкати.  Зарплатню, тобто оклад,  кидав мослами- кістками, а не мнясом.  Власне  робив вигляд, що платить Словку, який й собі робив вигляд, що працює.
 
Але псу було мало кісткової зарплатні. Бо він був нестарий, здоровий, ледащий й дуже любив жерти. І не просто жерти, а ласувати печінкою кролика в шоколадному соусі, наприклад. А з кісток що ? Погризе, пропердиться (хоч хрестись та тікай від того бздо собачого) - та й знову голодний. Тільки зуби сточить і усьо !
 
А тому надумав пес Сли(о)вко ще трохи підробляти, тіпа мати паралельний приробіток, малий, але мнясний, жирний, з шоколадно-карамельною підливкою. Ну, як кажуть, хліб та й до хлібу.
 
А позаяк був ні на що не здібним псом, навіть гавкати толково, гармотно не вмів, то й роботу знайшов для непородистих, нерасових дворових псів.
 
Найняв його заможний газда здоровенної державної хверми  по хвамілії Gunpowder (страння хвамілія, бо дядько був не з мєстних) гавкати на чужих. Тіпа, хто мимо йде та не б"є газді чолом – повинен отримати псяче «гав...рррргав». А позаяк люди з часом звикли й перестали боятися того «рргав», то годований хвермер видресирував того пса  писати доноси, та не лапою, а хвостом, вмокнувши хвоста » ще в теплий коров’як, себто свіжу коров’ячу купу того, що сусіди-кацапи називають навозом. Чого в коров’як ? Смішні ви люди. А де ви бачили пса, що пише паркером з золотим пером ? Може ще хочете, щоб він по клаві компа хвостом сонети вистукував, чи на скрипозі єстер дей пілікав ?
 
А нащо писати доноси, спитаєте ви ? От ви ж наївні пересічні ! Хвермер тіпа не любив, щоб хтось проти нього лапу задирав. Ну не любив і всьо. А Сливко виявляв тих, кому хвермер не ндравився. Там дєло було тонко закручено та хитро.
 
От і пише пес Сли(о)вко таку собі «оперу»-донос: «Сьогодні бігла мимо хверми особа женського полу, але одягнута в мужське воєнне галіхве. Я на неї – «гав». Вона мені «пшов». Я знов – «гав». Вона мені дулю. Я собачка із-панської породи, нєжна, до селянських грубостів не привчена, на дулі плохо й болєзнєнно реагірую. А тому прошу запретить тій бабі у комісарському галіхве перелазити через перелаз й мене уніжать дулями й прочими непристойними тєлодвіженіями».
 
Воно, канєшно, правда. Коли всяка огаліхвьонна баба буде собакам на їх посту дулі тикать й сракою перед собачим писком крутить, то так порядку на хвермі не буде. Але ж, сука курва іттіть твою біомать, тих баб біля перелазу лазить як Педро в Бразилії. Тобто, багато. І всі з дулями. Хто в кишені, а хто дулю просто межи очі псові тиче. Нє, канєшно, є пару молодиць, що пса люблять, підкормлюють паштетіками з потрухів   та оббирають з хвоста будяки. Є, нічого казать, є. Є одна молодичка  взагалі всім розповідає, що то говорящая собачка й IQ цуцика наближається до ай-к’ю дядька Ісака Ньютона плюс Лєйбніца. Не знаю, все може бути. Є всякі молодички, про яких говорять, що «кому й кабила нєвєста». А кому й цуцик - Ньютон.
 
І от собачка порозганяла всіх баб, й кілька дядьків, що вешталися біля хверми. Страшно бо було не стільки того «р-ргав» та сточених мослами зубів, як сказу.  Звичайно, були й довольні – менше вештаються – менше бамажок накидають. Тіпа, менше гадять. Менше шуму й забот  создають газді Gunpowder. А менше шуму – більше пользи. Єстєственно, для газди Gunpowder.
 
Й була з тої собачки польза велика Gunpowder’ові. Й натренувалася собачка гавкати безперестанку, з 8-30 до 17 (нуль нуль) годин вечора. Й получала собачка по почті , окрім кісток, миску з мнясом, жирним, наваристим, в якому було мало жил. І хоч не було там печінки кролика в шоколадному соусові, добре почала їсти собачка. Ну, й самі розумієте, хто більше їсть – той більше іспражняється. Така правда жизні. Людської й собачої.
 
А мораль цеї казочки така – хто багато бреше – той добре їсть. Отака хуйня, малята.
 
ПС. А ще пес може витворяти цирк на дроті. Ось дивіться, коли не вірите.