для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны.

Козацька байка. Як чотири козаки російський наступ тримали.

Козацька байка. Як чотири козаки російський наступ тримали.
На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає,
Кругом хлопці та дівчата,
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі путінські
Бились з козаками...
 
До Козацької Покрови розповім я вам справжню сучасну козацьку байку. На далекому-далекому сході України, біля теплого синього моря, на прикордонному пропускному пункті «Новоазовськ» стояли козаки з Київського козацького полку ім. Т. Шевченка. Можна було б написати «служили», але це не буде правдою, бо були козаки добровольцями, статус мали громадської організації і були тому не службовцями, а підсилинням  штатних військовослужбовців Державної Прикордонної служби України. Виходили з прикордонниками в наряди, стояли на постах, виставляли автономні секрети, закривали собою нестачу людей на прикордонній ділянці. Коротше – підсилювали.
 

 
Життя не тривало спокійно, але пропускний пункт справно ніс службу, мандрівники та водії вантажівок перетинали кордон, біженці пішки прямували до російських родичів, а росіяни – регулярно обстрілювали кордон з мінометів і «Градів». Всі звикли. Та наближався день Незалежності України. І багато прикордонників з пересторогою чекали, що в цей день закляті друзі з трикольоровим прапором, за своєю давньою традицією, обов’язково підкладуть своїм сусідам жирну і смердючу свиню. Не помилилися.
 
В ніч на 20 серпня, в зв’язку з постійними тривогами, та даними розвідки про можливий обстріл пропускного пункту градами, були виставлені підсилені секрети за межами застави, а на самій заставі залишилось лише 5 добровольців  козаків та 5 прикордонників, яким було призначено прийняти на себе або обстріл, або перший бій. Кружляли безпілотні летальні апарати, відбувався рух в нульовці , стріляли міномети, але якось не прицільно – щось готувалось.
Наступні два дні принесли багато нового – несподіваного. По-перше обстріли, які раніше відбувалися стабільно вночі, почалися вдень – коли на пропускному перебували цивільні громадяни, як українські, так і представники інших держав. Прикордонникам та козакам довелося розтягувати розгублених цивільних по бліндажах. По-друге козацький наряд затримав загадкову особу – киргиза, який російською не говорив (українською – і поготів), мав на руках заборону на в’їзд у Росію і взагалі не міг пояснити хто він такий і що робить. І хоч підозрювали козаки, що справа тут нечиста, але що з ним зробиш? Довелося відпустити.
 
Натомість козакам несподівано вдалося погасити світло на російському пропускному. Між черговими обстрілами один з хлопців зі злості посвітив на російський прикордонний лазерною указкою, і о диво! Російський пропускний вимер і загас. Певно – злякався, що по них цілить снайпер.
 
Це все – не враховуючи обстрілів блок-постів і укріплених пунктів у глибині нашої території – їх утюжили «Гради».
 
Але все це були дурниці порівняно з тим, що сталося зранку 23 серпня. Мінометний обстріл почався ідеально точно після зміни нарядів – за 15 хвилин, коли невеличкий гарнізон пропускного як раз розходився по території. А далі були години сидіння у бліндажах, виявлення корегувальників, спасіння десятків цивільних, яких , ризикуючи життям, козаки збирали зі всіх куточків застави, та відправляли до себе в бліндаж. Обстріл тривав біля 6 годин з перервами. Пропускний пункт був вщент розбитий. Мінами обірвало електричні дроти, побило автомобілі, обладнання, намети. Фактично пункт не міг більше працювати за призначенням. Водночас козаки в біноклі  побачили російські танки, БМД, БТРи, САУ та іншу техніку, що вправно вишикувалася за посадками по той бік кордону і загрозливо гарчала двигунами.
 
Прийшов наказ на евакуацію, прикордонники  та  козаки  на вантажівки загрузили зброю, обладнання, харчі. Погрузили особовий склад. Козаки з пропускного уходили останніми – рятували полоненого, про якого всі забули (хоча і ворог, але жива душа); відправили в напрямку Маріуполя розгублених водіїв вантажівок, які не знали що робити і куди їм дітися; зупинили з автоматом в руках, утікаючого з під обстрілу водія, та майже силоміць посадили до нього в авто родину похилих вірмен, переляканих та розгублених  з наказом доставити їх в безпечне місце; збирали приціли, тепловізори та інше цінне обладнання, а до того – шукали свого товариша, який загубився десь у метушні. Товариша знайшли у бліндажі – він солодко спав, не зважаючи ані на обстріл, ані на рев танкових двигунів. Отакі хлопці збираються у козаків!
 
І от чотири козаки – позивні «Андрій», «Орест», «Сармат» і «Стас» на пофарбованій під камуфляж старенькій «Ниві» залишали останніми український пропускний пункт. А хіба можуть козаки піти не попрощавшись? Вже у машині вони зробили останнє коло, наблизилися до шлагбауму біля самого кордону, сунули у вікна автомати…
 
Знаєте ситуацію, коли заходиш на повну тарганів кухню і вмикаєш світло? Кілька секунд – все рухається метушиться і збивається в шпарини? Те саме реалізували москалі, кілька секунд – і жодного носа не було видно.
 
З  командиром  застави командир козацької спецроти «Андрій» мав зв’язок – домовились про відхід, але з огляду на оперативну ситуацію, командир козаків прийняв рішення - залишитись, як прикриття з групою чотирьох  козаків задля  спасіння  основного  особового складу  у лісопосадці за кілька сот метрів від пропускного пункту (про що прикордонників попередили). Коли козаки дісталися посадки, а авто з особовим складом козаків та прикордонників вже відійшло далеко в напрямку Новоазовська – виявилося, що на блок  постах  та  навкруги ніяких наших підрозділів вже  нема, а зв’язок відсутній. Що тут робити? Можна звісно чкурнути в глибокий тил та захоплено розповісти журналістам про те, що «нам не дали важкого озброєння – не забезпечили – не наказали» - успіх гарантований, перевірено. У нас воно цілі групи військових тікають в тил і потім пів-країни розповідає, що «вони не дезертири, вони не схотіли бути відправленими на убий». Про наших козаків пів-країни не сперечається, бо вони не втекли у тил, а в чотирьох, з Калашниковими, одним підствольником і кількома «мухами» зайняли оборону в посадці і стали чекати приходу або ворога, або своїх.
 

 
Вже пізніше стало відомо, що командування дало вказівку не зупинятися на проміжних пунктах і відступати на місто Новоазовськ. Про четвірку козаків банально забули. На кілька годин виникла дивовижна ситуація. На пропускному – ворог. У Новоазовську – свої. А між Новоазовськом та кордоном на трасі наступу російських військ єдиною перепоною стояли цілих ЧОТИРИ козака-добровольця!
 
Стояти було не сумно. Це тільки здається, що війна це суцільні смерть і згарище, насправді поки окремі людські колективи захоплено нищать одне одного, флора і фауна навколо живе своїм звичним життям. Цивільні громадяни – також. Можна тільки уявити вираз облич козаків, коли в напрямку наступаючою російської армії, з боку Новоазовська почали їхати машини цивільного населення. Мовляв, ви тут воюйте, а нам в Росію треба, давно збиралися. Щомиті міг розпочатися мінометний обстріл. Посадками попереду вже лазили російські розвідники, які підозрілу машину могли залюбки розстріляти. А цивільним й горя не було – їхали собі з жінками, з дітьми, білі прапори з машин виставляли. Хтось навіть російський висунув. Зупинили, перевірили документи… а що з ними робити? Законом непередбачено затримувати цивільних, хай навіть в зоні бойових дій. Зв'язок з командуванням прикордонного відділу нарешті з’явився, але й прикордонники розводили руками.
 
Рішення знайшли соломонове. Машини стали розвертати на Новоазовськ, а всім чоловікам натхненно радили звернутися до першого ж військомату, аби долучитися до виконання священного обов’язку з захисту Вітчизни. Не відомо, проймали ці поради чоловіків чи ні, але від козацького посту вони тікали прожогом.
 
За цивільними, попався працівник митниці – мовляв, його послали подивитися, а що там робиться на пропускному пункті? Спроба переконати митника, що нічого нового крім розтрощеного пункту і російських танків за кількасот метрів  він не побачить, успіху не мали – митник повторював раз за разом що треба, та просив його супроводити. Тоді двоє козаків сіли з ним до машини і за приказкою «небо не без дощу – козак не без удачі» гайнули назад на КПП.
 
На пропускному вони застали дивовижну картину. Російські танки стояли недалеко від посадки, справо та зліва, але кордон ще не перетнули. Пропускним уже швендялися їхні солдати, які при наближенні машини з українцями чкурнули до своїх. Зловивши кураж від такої ситуації, козаки завалилися на КП кордону з Росією, перевірили закритий шлагбаум, підхопили бутлі з водою, кілька забутих там рацій, погрузили все на машину, і перед від’їздом, знову зробили коло біля тилового шлагбауму і знову викинули цівки автоматів у вікно. Москалі (як вправні ушуісти) миттю всі прийняли стійку таргана та розбіглися по шпаринах.
 

 
Коли козаки повернулися до посту, там на них чекав новий сюрприз – машина повна цивільних зі зброєю, яку «Орест» тримав під прицілом. 19-річни юнак в самих доступних виразах пояснював здоровим чоловіками, що з ними буде, якщо вони якось не так ворухнуться, а ті намагалися пояснити що їх не так зрозуміли. Виявилося, що козаки зупинили власних же українських розвідників, про яких їх просто забули попередити. Проте нема лиха без добра. Як раз після від’їзду  розвідників, до козаків пришла допомога – кілька прикордонників на чолі з офіцером. Стало веселіше. Розподіливши місця для оборони, та знов зустрівшись з розвідниками, які повертались назад, всі разом більше 20 хвилин милувались видовищем – «ураганами», які летіли над головами з гулом та крежетом, з Росії  та вибухали за метрів 200 від них, здіймаючи до неба великі дерева. Помилувались та роз’їхались – козаки ще ближче до пункту пропуску на тій самій дорозі, прикордонники на суттєвій відстані за ними в глибині лісопосадки.
 
Отримавши інформацію про необхідність поїздки журналістів в супроводі машин ДАІ, козаки знову сунулися на пропускний пункт перевірити стан речей та розтяжки, які міг вже поставити ворог. Перевірили, зробили коридор, сіли в машину, доїхали до останього шлагбауму, викинули цівки у вікно, клачнули затворами… знову помилувалися москалями що забиваються в шпарини, і повернулись. І схоже, таки їх дістали. Невдовзі на козацький пост впали міни.
 
Міномет далеко не б’є. Підслідивши звідки прилітають «дарунки» і залігши в зеленці з біноклем, козаки скоро помітили рух на полі біля дороги. Зігзагами вони сунули вперед до руху і визначили мінометну точку. Ворог на українській землі! Козаки розбилися в розстрільню дали залп з Калашникових…Тяжкій бій… В трофеях не лишилося жодного живого, натомість призом козаків стали кілька автоматів, військове спорядження і… головні убори з кокардами російської армії, та колорадські стрічки,   покинути їхніми попередніми хазяями.
 

 
Після бою, вже контужені, перевірили все ще раз для проїзду преси, зв’язались з прикордонниками, а потім…зупинили, як зупиняли до того в «клещі», цілу колону - автобус з журналістами, в супроводі машин ДАІ… Таким чином, безпечним шляхом, в перевірене та чисте від ворога місце, дісталися преса та кілька вже чомусь перевдягнутих у цивільне козаків з групи, яка відійшла до Новоазовська. Тоді й був відзнятий відеоролик, який того дня прошов по всіх центральних каналах і багатьох добряче заспокоїв, мовляв, пропускний Новоазовськ – наш. Для чого це було зроблено – не збагнув ніхто.
 

 
Відзнявши ролик, журналісти чкурнули назад,а  козаки, перечекавши деякий час,  знову сіли в свою «Ниву», та знову зробили коло пошани до кордону… А потім, вже майже безсилі, ще багато годин не відходили зі свого посту, прострілюючи дорогу до посадки, з яких лунав гуркіт ворожої техніки. Попрощавшись один з одним, та приготувавши гранати, готувались до останнього  для себе бою.
 
Взагалі шанувальники Росії постійно дорікають українцям, що наші солдати мовляв лише давлять артилерією і авіацією, проте уникають «контактного бою». І далі обов’язкове – а от як буде контактний бій, так ми вам!.. Практика показує прямо протилежне. Росіяни наступають дуже обережно, всіляко намагаються уникнути того самого контактного бою, і силяться подавити позиції противника вогнем артилерії, мінометів і «Градів». Певно – надто всерйоз сприймають байки російського ТБ про наявність у нас американських приватних військових компаній і про фанатиків-націоналістів з «Правого сектору». Козаки в цьому переконалися на власному досвіді.
 
Розповідь про подвиги козаків на кордоні вийшла дещо бравурна, хоча зрозуміло що не все було так весело. Можна розповісти про те, що командир роти «Андрій» і козак «Орест» ще під час обстрілу на кордоні здобули контузію. Що коли хлопців приїхали забирати (надійшов наказ згуртувати сили біля Новоазовська) – вони були вимучені так, що ледве стояли на ногах і прямо з передової вся четвірка потрапила до госпіталю з важкими контузіями. Що забирати козаків та прикордонників з посту приїхав особисто начальник прикордонного відділу – добровольців їхати впритул до маневруючи загонів противника не знайшлося. Багато чого можна розповісти. Але час мине. Складності забудуться. Залишиться тільки красива легенда про те, як проти навали всієї російської армії, кілька годин стояли лише чотири козаки.
 

 
І коли за багато років в російських мемуарах ми прочитаємо, що «в перший день просунутися вглиб заважили значні сили противника», то обов’язково згадаємо, що ці «значні сили» ми знаємо поіменно. Всіх чотирьох. Командир спецроти Мойсеєнко Андрій та козаки: Дирів Орест, Кохановський Станіслав та Осипенко Юрій.
 
У госпіталі лікарі зазначали: «Зазвичай як контужених привозять, так по кілька днів антидепресантами відпоюємо, а козаки лише цілими днями сплять».
 
Така байка. Чув?  
 
Дмитро Калинчук, Андрій Мойсеєнко.

© Дракон [14.10.2014] | Рейтинг: 47.1/49 | Переглядів: 7506

2 3 4 5 47.1/49




Коментарі

14.10.2014 19:19:22
5Отличное ИМХО, коих в последнее время очень мало Excellently
Не згоден Згоден  Підтримка: 88%(15/17)

14.10.2014 19:24:40
5. chch
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(15/15)

14.10.2014 19:27:21
Героям слава!
 
5
 
(а говорили, что перевелись казаки в Украине)
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(17/17)

14.10.2014 19:39:17
ukr
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(12/12)

14.10.2014 19:51:14
5ukr
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(11/11)

14.10.2014 19:58:27
Змістовно та цікаво.
5
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(12/12)

14.10.2014 20:05:28
chch5
ГЕРОЯМ СЛАВА!
Востаннє редаговано Симеон Пищик 14.10.2014 20:05:51
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(12/12)

14.10.2014 20:39:33
ukrПереможіть, поверніться і напишіть нову поівсть про незламний український дух і відважних козаків, які творять сьогоднішню історію.
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(13/13)

16.10.2014 13:46:15
Дай Бог им удачи и остаться живыми!ukrchch
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(1/1)











programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2019 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Будь ласка, увійдіть за допомогою
Facebook-login