Военнослужащим в зоне АТО требуется помощь сограждан
 
http://society.lb.ua/life/2014/10/06/276630_voennosluzhashchim_zone_ato_trebuetsya.html
 
https://www.facebook.com/groups/1528614027368996/#_=_
 
Прочитав мольбу наших військ про допомогу, до цивільних громадян. Спочатку подумалось - а як же партизани другої світової війни обходились і чим саме? Куфайками, та чобітьми і трьохлінійками? Та можна сказати, що тоді інша історія була, не подібна до нинішньої. Але й можливості були інші, гірші за теперішні в розумінні забезпечення. І те, що війна йшла всюди по Україні. Але люди боролися, воювали в партизанах. А потім ще виникають питання:  Чи не потрібні ще там, в тому АТО, японські телевізори із супутниковими антенами? Виходячи із тих, опублікованих на Lb, та Fb заявок. - «берцы и кроссовки • перчатки обычные (желательно тактические) и беспалые • тактические очки • наколенники–налокотники... », і т.д. Бо круті джипи ніби вже туди постачають.
 
І друге: Що робить держава для забезпечення армії всім необхідним? Це ж держава, чи це що таке нарешті? Це ж були б нові робочі місця і навіть нові підприємства, чи не так?
 
І ще одне: Читаю, що Гелетей подав у відставку. Якщо це не подібна відставка, як нещодавно кочевряження Яценюка, то, мабуть із-за цього саме, того, що Гелетей розуміючи, що не зможе забезпечити армію всім необхідним і не бачить в цьому ніякої реально-об"єктивної перспективи і можливостей на майбутнє, де що брати. Тому й виникло у нього таке рішення.
 
І чим тоді, крім всього того, що їздить туди-сюди по європам, займається Головнокомандувач і Президент в одній особі? А якщо й займається армією, то чи фотографуванням в ній, чи реальними і всім видимими, та відчутними нарощуваннями військових виробничих потужностей?
 
Взагалі, чи можливо з такими позиціями, які у нас є з армією сьогодні, говорити і тим більше мріяти про якісь українські позитивні подальші військові дії? Не кажучи вже про наступальні і переможні. І на скільки часу вистачить в українських вояків терпіння, коли вони втратять останню віру в допомогу держави і всякі сподівання колись її одержати? Не може ж армія сподіватися на безкінечні збирання народом з миру по нитці на озброєння, та обмундирування?
 
Звичайно, у відповідь на ці запитання можна загукати щось, на шталт – Герої не вмирають! Або – Слава Україні! Або простіше звинуватити автора в неволодінні секретною інформацією, тою, що вже армада новітньої техніки і зброї марширує колонами в зону АТО. Чи гру на користь ворогу, або, як колись, при Йосипу Вісссаріоновичу було модним казати – пораженстві і паникерстві.
 
І надати йому можливість пиляти ліс років на десять, чи двадцять п"ять, без права переписки. Або найкраще і найпростіше швиденько поставити до стінки. Але поставлені автором питання від цього не вирішаться. Навіть біля стінки. І комусь таки прийдеться їх вирішувати. І чим скоріше, тим більше життів українських солдатів буде врятовано.
Інакше, майбутнє України визначити в оптимістичній формі буде навряд чи можливим.
 
                                                                                   ***