Ойц!.. Кажись, я надибав сімпотну генеральшу – Писарєва Рімма, по-батькові - Шамільєвна. Досить типовий варіант, як для казачки. Я б на її місці для закордонних турне взяв собі сценічний псевдонім – Шаміль-Басаєвна.
Генеральша хоче для Росії – перемоги, а для себе - любві і взаімності. Про цей мікст вона і співа за московитсько-кабацькою пісенною традицією заунивним голосом в мікорофон.
Але шо вона кавалерійська генеральша – то ще дитячі пустощі. Наша Шамільєвна – княгиня. Справжня, не гірше Пугачової. Зі справкою і печаткою, мокрою, як осінні тумани над Санкт-Петербургом.
Взагалі-то оці потуги відродження благородного сословія через активне засівання аристократичного поля плебейським генофондом дає фантастичні у своїй потворності гібридні зразки. Їм же в дитинстві не гувернантки з городу Парижу прищеплювали уявлення про європейські смаки і правила поведінки; вони ж, як всі порядні радянські діти, виростали в чорно-коричневій атмосфері шкільної уніформи, за порізаними корсарами-однокласниками партами, пофарбованими у вічний мілітарно-зелений колір, з галстуком на шиї, про колір якого нам з канібальським підвиванням в голосі періодично нагадували що то – кров убієнних більшовиків, які віддали своє грьобане пролетарсько-більшовицьке життя з єдиною мізантропічною метою - аби у нас життя було таке саме як у них, не ліпше, і ще – сіруватим щоденником з бейджиком маленького Лєніна в сумці, в якому містичним образом періодично проявлялася канонічна фраза – „Батьків – в школу!” Ну, і в комплекті, як елементи аристократичного шарму – картошка печена по-дворянськи на пустирі, недопалок за туалетом і портвейн з вінегретом на романтичній вечірці у однокласника. Житуха!..
А тепер вона – поюща княгиня. Мда...
І якби примадонна катувала своїм співом невибагливу публіку в якомусь провінційному кабачку, то все було б не так комічно. Можна було б навіть поспівчувати. Залу, мається на увазі.
Взагалі ж її здобутки вражають. В тому сенсі, що зайвий раз переконуєшся, що всі ці звання і регалії сьогодні варті рівно стільки, скільки вартий друк такого свідоцтва на лазерному принтері. Не більше.
Але шо б ви таки зацінили, з ким маєте справу:
- член Международной Ассоциации Художников при Правительстве Москвы,
- поэт, автор-исполнитель, актриса, писатель, художник,
- действительный член Международной Ассоциации Психологов и Психотерапевтов
- психолог-психоаналитик МАГМУ и Центра переподготовки военнослужащих
- автор книг «Офицеры» (Москва, 2007 г.), «Откровение Вестника Софии» (Высшая философия. Москва, 2008 г
- автор учебного пособия «Тренинги» (Москва 2010 г.)
- автор учебника по психологии (Москва 2011 г.).

Отакоє от.
Для загального уявлення про смертельно-вбивчий потенціал її творчості – пару цитат і афоризмів (так, аби-с ви знали - пані буйно і нестримно афоризмірує...)
 
„Меня любят драгоценные камни больше чем я их...Они идут ко мне сами...А я смотрю на них в медитации Дзен...И они на меня так же...”
 
„Талант - это бездонный колодец в позвоночнике. Можно взять оттуда живой воды или мёртвой, можно долить...Но его оттуда не исчерпать и не пропить.”
 
Як кого, а мене ота мудрість про „позвоночнік” вставила. Знаєте, якось добавило трохи оптимізму тим фактом, що і туди таки можна доливати.
Кому цієї дози афоризмів від хордових буде мало - підставляйте "позвоночнік", отут ще є нерозпльоскане - http://pisarewa.ru/index.php/2013-10-18-06-37-09
Ну, і щоби достойно закінчити наш творчий вечір Римми Шамільєвни – пєсня. Виконує – автор.
Людям зі слухом вмикати не рекомендую.
А втім – ваша справа.
Я попередив...
 
http://www.youtube.com/watch?v=dROE6oQWM6U