В березні ц.р. сайт тиждень.уа, який важко запідозрити в юльконутості , опублікував стару статтю з досить саркастичним заголовком «Петро Порошенко: повернення блудного сина, який нікуди не ходив», яка свого часу була присвячена  призначенню Пеці на посаду міністра економіки в уряді трухлявого совка-злодія Коляна Пахла-Азарова.  
Виявилось, що я недарма зберіг цю статтю. Компілюючи її зміст та свої записки, постараюсь збити пиху з пецозвіздонутих фанів, стурбованих, ще раз стурбованих, надзвичайно стурбованих їхнім процесом дристання на «юлькувароффкусучкублох», яка, можливо, з своєю партією взагалі не набере навіть 5% голосів на майбутніх виборах дякуючи зомбуванню обивателів  згідно формули Роско Арбакла. Звичайно, вищесказане не є головною метою написаного, бо зомбованих запецьків з їхнього стану може вивести або електрошок, або добрячий струс мозку з наступною амнезією, а не сума фактів та логіка. Написано для тих, хто думає, а не діє по принципу ндравіцца/нєндравіцца. Може хтось з таких передумає віддавати свій голос пердії-партії «За Пецька» і проголосує за партію Львівського міського голови Садового або ВО «Свободу», або навіть за «Фронтових кролів».  Не слухайте зомбі пецозвіздонутих – в українському політикумі-серпентарії живуть не тільки «За Пецю» та ВО «Батьківщина» «юлькивароффкисучкиблох».
Для зручності сприйняття планував викласти політичні «достоїнства» Пеці Карамелькіна табличкою, але авторедактори сайтів не сприймають таблиць. На жаль.
 
Тому текстом по пунктах:
 
1. Перше і головне!
Порошенко, тобто Пеця Карамелькін, або просто Пеця, попри загальні проєвропейські фрази і загальну риторику, направлену на європейську аудиторію зовні і на проєвропейську всередині, ніколи не мав і зараз не має конкретних пропозицій по реформуванні країни по шляху європейського розвитку. Може я помиляюсь і Пеца, обираючись в президенти, хоч би пунктиром виклав свою програму  єврореформ? Може я помиляюсь і його новостворена «партія» має таку писану програму, з якою вона іде на вибори? Закликаю пецозвіздонутих  розсекретити Пецин план єврореформ та ознайомити з ним публіку. А то якось невдобно, коли уряд пецинської більшості десь в кінці року на колінах почне писати цей план, або витягне його с секретної торби, яка, мабуть, до часу закопана під славнозвісним вінницьким фонтаном.  
 
2. Минуле Карамелькіна  не попіл Клааса і в серце нормальній людині не стукає.
Бізнес-політичне минуле Карамелькіна  це не щось на кшталт патріотичному попелу від Шарля де Костера, але і не суцільне криваве болото, як у його папєрєдніків македонських колег-олігархів з Сім’ї папєрєдніка. Його бізнес-політичне минуле швидше за все можна порівняти з драглями-желе переважно бурого кольору, які смердять всеїдністю, брехливістю, лицемірством, жадібністю та безпринципністю.
 
2.1. Автор згаданої на початку статті, коли писав про входження Пеци в кабмін Пахла, охарактеризував той процес такими словами: «Ситуація з Порошенком більше скидається на повернення «блудного сина» у природне для нього середовище. Йдеться про типового представника пострадянської еліти, політичний світогляд якої сформувався в епоху Кучми …». На жаль Пеца не тільки один із зграї пострадянської «еліти», він спадкоємець радянської «хозяйственной» номенклатури. Його папа Олексій її типовий представник. Тюремний строк, який він отримав при Совку, як би пецнуті не старались видати його за репресії совєцького режиму, був призначений за «хіщеніє соцсобствєнності в особо крупних размєрах». Тобто за банальне злодійство. Звичайно, багато є таких довбойобів, які скажуть, що красти «соцсобствєнность» було морально, на що я їм відповім, що в незалежній України ця «мораль правильного злодійства» відригується і буде ще відригуватись тотальною корупцією і тотальним злодійством знизу до верху і навпаки та навіть в «ширшину».
 
2.2. Обивательський загал добре знає про політичне минуле Тягнибока, або Арсеньки  Кулявлоб, під мікроскопом розглянуте, рентгеном просвічене Ренатом Кузьміним-Муркою, Інною Гівноротською, Сєрею Лєщом та Мусєю Найомом і тому подібними утриманцями олігархічної влади препароване політичне (і не тільки) минуле «юлькивароффки», але чи багато хто з зомбованого «народу» знає щось конкретне  про політичну, так би сказати, «молодість» Пеци Карамелькіна? От дещо для тих, хто не втратив здатності думати.
Два роки з Медведчуком. Похід в політику, не покидаючи звісно бізнесу, Пеца розпочав в 1997 році з №11 в виборчому списку СДПУ(о) як мажоритарник. Як пише автор статті про «блудного сина», в той час цю партію «отжала», або, культурніше кажучи, приватизувала  в Василя Онопенка компанія правильних пацанів на чолі з теперішнім кумом ф’юрера  кацапів В.Медведчуком. Так що, хто б говорив про міфічне співробітництво «вароффкі» з демонічним  Вітьком, та тільки не пецопризвіздекані! Ще в той час на виборах компанія Медведчука прославилась  такими пацанськими масовими новинками, які до того в Україні були маловідомі, як от: «каруселі», масовий підкуп виборців продуктовими пайками, оббріхування через підконтролні есдекам ЗМІ політичних конкурентів, тощо. Така «політика» СДПУ(о) тим часом не заважала «моральному» Пецьку Карамелькіну перебувати в її рядах, бути членом її політбюро та бути нардепом її  фракції в ВРУ складу ІІІ скликання. Згодом він розповідав в інтерв’ю Forbes: «Я ніколи не вступав у партію СДПУ (о).» Втім, твердження «я ніколи не вступав у партію СДПУ (о)» – це чергова  брехня Пеци. Адже у тому ж таки 1998 році Петро Порошенко став членом керівного органу партії – політбюро, що в принципі не можливо без наявності партійного квитка.
 
2.3.   «Проєвропейське» минуле Пеці Карамелькіна, до речі,  яскраво характеризує  його  виступ проти «агрєссівнага блока НАТО» в 1999 році  з трибуни ВРУ, коли він зачитував заяву від імені СДПУ(о) відносно подій, які в той час відбувались на землях  бувшої СФРЮ.  До речі, до відома квазінаціоналістів, - майже всі виступи Пеци того часу виголошувались русскім язиком.
 
2.4. Подальші партійно-політичні вихиляси Карамелькіна. Батько-засновник Партії риговонялів.  
Мабуть брага амбіцій Пеці в ті часи надто сильно булькала й газувала в його масивному тулубі і обручі  СДПУ(о), яка чимось вже не задовольняла Кучму, почали  Пеці заважати, тому він покинув медведчуківців та хаотично, на перший погляд,  стрибав від одного політпроекту до іншого. Спочатку він зареєстрував в середині 2000 року Партію солідарності України. Але цього йому було замало і він паралельно розбудовує разом з іншими специфічними особами політичний проект, який трохи згодом виріс в Партію регіонів. Пеца мав надію стати «генсеком» нової партії, але не сталось. Її головпаханом став тогочасний головний податковий жандарм Колян Пахло-Азаров. Пеця став його партійним віце-головпаханом. Те, як відносився в ті часи Пахло до свого партайгеноссе Пеці дехто називав дружбою і, швидше за все, так воно і було, якщо, звичайно, вважати, що такі бридкі політикани-слизні взагалі здатні на дружбу. Пахло завжди ласкаво-поблажливо говорив про Пецю. Навіть тоді, коли вже Пеця здриснув від риговонялів. Всім відомо, що це іменно Карамелькін осінню 2004 року привів на сцену Майдану свого старшого корєша  Коляна Пахла. Правда невідомо, чи то Пеця накрутив на шию Коляна помаранчевий шалик, чи то якийсь Кінах Колянові допоміг. Передбачливий прохіндей Пеця, мабуть комерційно-політиканським нюхом відчував, що «старик Козлодоєв» (с) ще пригодиться.  Пригодився. Коли Пеця став міністром в його уряді в 2012 році, Колян особливо відзначив, як йому комфортно працюється с Пецою. Мабуть Пеця також комфортно почував себе поряд з Пахлом.
 
2.5. Знов «Солідарність».
Згодом в Партії риговонялів обстановка змінилась таким чином, що Пеця в цій банді, не дивлячись на посаду віце-главпахана, фактично мав ролю типу «кушать подано». Партія почала перетворюватись з політичної банди в банду вульгаріс – філію ОЗУ «Люкс» - македонів на чолі з «отцом содєржатєлєм»(с), головшпаном  Ахметовим і корєша. Роль статиста при донецьких Пецю не вдовольнила і він вирішив відродити «Солідарність» та навіть «виступив проти» своїх недавніх однопартійців, проголосувавши своєю фракцією «солідаристів» проти відставки уряду Ющенка-Дрища.  Звичайно, це Пеца робив не з ідеологічних міркувань, а з чистого прагматизму (меркантильного цинізму), залишаючись вірним прихвоснем Кучми. Цікаво, яким іменно хитровикрученим  фокусом-покусом він виступив проти відставки уряду Ющенка-Дрища: «Солідарність» виступає за збереження зразкового трикутника партнерства: «…президент, Верховна Рада на чолі з головою Верховної Ради і прем’єр-міністр… Прем’єр-міністр Ющенко має чітко задекларувати свою підтримку стратегічного курсу реформ президента і політично відмежуватися від радикальної опозиції, знайти засоби зняти з себе образ лідера опозиції».
 
2.6. Спочатку просто кум Ющенка, потім кум президента Дрища.  
Не знайшовши спільної мови з паханами із ПР-ОЗУ «Люкс» (в той час Пеця був занадто дрібним для македонів, а його бізнес тоді не цікавив їх в планах віджиму) та, зважаючи на те, що Кучма відмовився йти на третій строк президентства, Пеця зробив ставку разом з іншими подібними істотами типу Давида Жванії на Ющенка, як на майбутнього президента. В результаті  подій, які отримали загальну назву Майдан (тепер Майдан-1), президентом став Дрищ, а кум Пеця мав надію стати прем’єром, не знаючи про те, що ця посада кумом вже була обіцяна «вароффкє». Причому в письмовій формі. І тут почалось…
 
3. Період  паралельного прем’єрства.
Не відомий зміст кумівських розмов, які відбувались зимою 2005 року між Пецьком та Вітьком, коли Пеця взнав  про Вітькову підставу з «вароффкою», але в результаті кумівських стрєлок та тьорок  Пеця отримав контору під назвою РНБО з гарантіями від кума про майже безмежні можливості включно аж до обіцянки підпорядкувати Пеці мусорню та третю гілку  влади (судової). Детально спинятись на цьому періоді «воплів та соплів»(с) політичної біографії Карамелькіна не буду, спинюсь тільки на декількох епізодах. Отримавши посаду секретаря РНБО, яка була до того престижною, але не впливовою і давала мало можливостей залазити в державні комори, Пеца завзято став пристосовувати її до своїх політично- бізнесових потреб, перетворюючи своє секретутство  в паралельне прем’єрство, залучивши собі на поміч таких малоприємних осіб, як шеф особистої канцелярії Дрища Третяков, віце-прем’єр Кінах, міністри Баранівський, Червоненко, Жванія та інші. Треба сказати, що переважна більшість міністрів виявилась лояльною до законного прем’єра і ігнорувала Пецу, чим доводила кумівського секретута до сказу. Одним із результатів діяльності паралельного «кабміну» були штучні бензинова, м’ясна та цукрова криза, які між тим швидко ліквідовувались урядом за рахунок товарних інтервенцій з Держрезерву та імпорту. Ці штучні кризи супроводжувались шаленим галасом в ЗМІ, підконтрольних тому ж Пеці та його спільникам-олігархам, для роздування панічних настроїв серед обивателів та оббріхування законного прем’єра. Таким чином Пецю можна назвати одним з піонерів сумнівної якості в застосуванні організованої масової гебельсівщини в українських ЗМІ. Паніка і перші зерна формування з обивателів зомбі по формулі Роско Арбакла «юлькавароффкасучкаблох» потім добряче гикнулись населенню країни чотирма роками кримінальної диктатури македонського пахана Вітька Свинохряка, а відтак жертвами Небесної сотні та війною з кацапським райхом ф’юрера Путлера.
Вже через рік, в квітні 2006 року, при уряді Євханурова-Пельменя розслідуванням АМКУ була доведена рукотворність «криз», а деяких винуватців картельних змов Антимонопольним комітетом було оштрафовано на 20 мільйонів гривень. Цукрову фірму, власником якої був персонально Пеця Карамелькін, оштрафували на 5 млн. грн. (мільйон доларів по тодішньому курсу). Але це вже нічого не змінило в мізках обивателів -  з подачі Карамелькіна та пацанів з Тимошенко в пустих калганах обивателів почала формуватись страшна та ненависна «юлькавароффкасучкаблохукраланашєфсьо».
 
4. Хочу бути хазяїном Верховної Ради.
Весною 2006 року відбулись чергові вибори до ВРУ, на яких  партії Майдану (БЮТ, НУ, СПУ) набрали достатню кількість голосів, щоб сформувати стабільну більшість та відтак коаліційний уряд. Ще до виборів майбутні коаліціянти домовились, що у разі перемоги посаду прем’єра отримає Тимошенко, спікером ВРУ стане Мороз, а представники НУ отримають посади віце-прем’єра, віце-спікера та ряд важливих міністерських та рівних їм посад. Але несподівано після виборів знов почались Пецині «воплі  та соплі» - він став вимагати для себе посади спікера, загрожуючи, що без свіжевилуплених дупутатів від НУ, яких він контролює, ніякої коаліції не буде взагалі. В результаті через несамовите бажання стати спікером, Пеця розвалив післявиборчу демократичну коаліцію (НУ - БЮТ - СПУ), підштовхнув до зради Мороза, і зрештою, посадив у прем'єрське крісло Януковича. Останнє, звісно ж, формально зробив не він, а його хоружівський кум. Але це стало логічним наслідком і завершенням попередніх подій інспірованих Пецьою.
 
5. «Національна» ідентичність - совок.

«Показовими є орієнтації пана Порошенка в знакових для несформованої української ідентичності питаннях. Зокрема, вельми характерною бачиться його належність до середовища світської когорти прихильників УПЦ Московського патріархату. Він не лише неодноразово надавав їй фінансову допомогу, за яку навіть був «удостоєний похвали» відомого своєю українофобською позицією єпископа Вишгородського й настоятеля Києво-Печерської лаври Павла – «ведь и Владимир Литвин, и Петр Симоненко, и Александр Мороз, и Виктор Медведчук, и Петр Порошенко, и многие другие известные парламентарии не только декларируют, но и помогают нашей Церкви». У червні 2009 року Петро Порошенко був висвячений у Свято-Іонинському монастирі УПЦ МП на диякона. Він також фінансово підтримував Міжнародну громадську організацію «Козацтво Запорозьке» (окремі ЗМІ навіть називають його «генералом» цього «козацтва»), яке відзначається особливою сервільністю щодо Московського патріархату й намагалося забезпечувати охорону під час візитів російського патріарха Кірілла (Ґундяєва). А «гетьман» фінансованого Порошенком «лицарства» свого часу вручив «орден» Козацької слави ІІІ ступеня скандально відомому українофобові Олесеві Бузині.»

Який, до речі, зараз переховується в Москві і трудиться на путлерівський агітпроп. Заради справедливості потрібно сказати, що міфи про призвіще Вальцман батька Пеци така ж брехня, як і Чобітове «дослідження» єврейства Тимошенко та «політичні аналізи» інших проститутів  по виклику типу Костя Бондаренка на замовлення Медведчука чи інших покидьків. В мережі брешуть, що батько Пеці взяв при одруженні  дівоче призвіще дружини, вже покійної матінки Карамелькіна. Але її дівоче призвіще зовсім не Порошенко. На жаль забув, яке воно було насправді, але точно теж рядове українське типу Коваленко чи Петренко.
 
За 17 років перебування в політиці Пеца продемонстрував надзвичайну гнучкість, перекидаючись час від часу в різні політичні проекти, часто навіть антагоністичні, але з одним результатом – щоб бути близько від влади або в самій владі. І ніякої іншої «ідеології»! Так в 2005 році Пеця був чи не найбільшим крайнім антогоністом Тимошенко, але згодом, в 2009 році тихо мирно працював в її уряді міністром закордонних справ від кума Вітька і навіть разом з нею допомагав в Бориспольському аеропорті розвантажувати літак з славнозвісним препаратом «Таміфлю», про що, звісно, пецопризвіздекані воліють не згадувати. Як тільки Свинохряк «виграв» вибори в лютому 2010 року, Пеца виконав черговий політичний кульбіт – він заявив, що не бачить нічого поганого в тому, щоб бути міністром закордонних справ в уряді старшого друга Пахла-Азарова. Та тоді не сталося, бо македони вже приготували цю посаду для совка та відвертого кацапофіла Грищенка-Бородавочника. Але не дуже довго Пецьку довелось займатись переважно бізнесом бо, як уже було написано вище, Пеця зайняв посаду міністра економіки в уряді свого старшого товариша Пахла-Азарова.
Після Майдану, завдяки  епічним телевізійним полотнам «Пеца на грейдері» та «Пеца з сімейством на сцені Майдану», зафіксованими в «міжвушному ганглії»(с)  обивателя, а також безсовісній популістській брехні, яка так подобається тому ж таки обивателю, Пеця вже в першому турі отримав 54,7% голосів від тих, хто голосував, і нарешті  таки заліз на найвище сідало українського політичного курятника.
 
Як там кажуть? Короля створює його свита. Карнегі ж говорив (пишу по пам’яті не дослівно), що «керівник, який хоче досягти успіху, оточує себе людьми, які ще розумніші за нього, керівник-дурень оточує себе ще більшими дурнями». Звичайно, Пеця не король і не дурень, але номенклатурно-совкові рефлекси недолугих українських «еліт» мимоволі змушують його збирати навкруг себе відданих до часу нахабних бездарів та відвертих холуїв. Хтось буде заперечувати, що оці ложкіни-клямкіни-гелетеї саме такі? Такий же відверто ниций і виборчий список його запецькуватої свіжовипеченої партії.
 
От як охарактеризував кандидата  №1 в нардепив списку запецьків учасник боїв на Майдані:
 
«Опубликовано Reader в сб, 2014-02-22 18:29. #

Да какие там "тритушки"? [маються на увазі Турчинов, Яценюк та Кличко]. Кто их вспоминал из тех, кто реально сражался на Майдане? Разве что - матом. Они что - были среди нас 22 января, когда начали убивать? 18 февраля, когда казалось, что уже всё, когда в полубессознательном состоянии кучка людей обороняла Майдан? Она, эта кучка, до сих пор не осознала как это было. Как куда-то что-то кидал, кого-то бил, получал сам, падал, побратимы оттаскивали, брызгали водой и снова на  баррикады. Рассказать точно, как и что было 18-го - до сих пор не получается.
 
В топку их! Особенно бугая, который "признан всем миром, как боксёр и чемпиён по боям без правил и по правилам". Даже Катька Ющенко, завернув в пакет шубу, там была и чем-то там кормила.. А этот "всесторонний боец" обосрался при первых взрывах гранат и побежал пригибаясь под прикрытием своей охраны. Кличко - это второй Ющенко, только ещё тупее и трусливее.»

Вам не здається, що одна з найбагатших людей країни з ТАКОЮ політичною біографією не здатна  реформувати постколоніальну країну, в якій громадяни позбавлені економічної свободи, а право приватної власності існує лише на папері, чи варто з таким президентом говорити про реальне подолання монополій, кардинальне відокремлення бізнесу від політики і  про консолідацію ідентичності української політичної нації на основі її мови та історії? Тобто, чи можна надіятись, що Пеця буде виконувати цю вкрай огидну для його олігархічного єства роботу?
 
В якості ПРИМІТКИ:
 

Новопризначений радник президента ще взимку розказував про небезпеку «екстремістів» на Майдані
24.09.2014 Ще один кандидат на люстрацію з системи МЗС - колишній перший заступник міністра закордонних справ Руслан Демченко - отримав високе призначення. Демченка призначено радником президента.
Звісно, що під страшним примусом колишньої злочинної влади Р.Демченко взимку цього року "виховував" іноземних послів, пояснюючи як небезпечні ектремісти на Майдані. Тепер він знову говоритиме з послами, як радник Порошенка.
Це серйозно впливатиме на підвищення довіри до української дипломатії.
Руслан Демченко увивався навколо Порошенка усю виборчу кампанію, але без успіху бути призначеним чи отримати роботу. Тепер, очевидно, коли ми почали «жити по-новому», президент зрозумів, що відходів не буває. Бувають лише перевірені кадри.
Можна привітати Валерія Чалого, тепер він точно перетвориться з заступника глави адміністрації президента на "керівника групи по підготовці візитів і виступів" (хоча можливо він сам себе так назвав, бо вже щось знав). Можна припустити, що в АПУ відбудеться певний перерозподіл внутрішніх повноважень і Демченко займеться російським напрямком зовнішньої політики, а Чалий "прикриватиме" це вміло пояснюючи Заходу, що ми зовсім інша держава, яка воює з Росією
Для мене це призначення є причиною нарешті визнати: я помилився голосуючи за Порошенка. Очевидно пов"язаність зі старою системою так і не дозволила піднятися йому над риторикою і відстоювати принципи Майдану і Революції Гідності.
Нічого, Україна переживе і це.
Хоча, коли за справу беруться професіонали калібру Демченка....

Богдан ЯРЕМЕНКО