В чому ж полягають наші національні інтереси? Точно – не в стабільності. Така стабільність, як при Януковичі, нам точно не потрібна. Будемо виходити з того, що нам потрібно те ж саме, що і решті європейських народів: заможне життя, якісна медицина, чесна влада, розвиток нашої самоідетничності (мови, культури, мистецтва, науки). Якщо поглянути тверезим оком на сучасні європейські держави, побачимо, що вони переймаються виключно першою складовою, максимум – ще і другою, та і то не для всіх.
Сучасні держави використовують свою військову і політичну міць виключно для просування власних економічних інтересів. Міць як самоціль їх не приваблює. Якщо будувати державу заради того, щоб вона була сильною – вийде в нас не держава, а Росія. Що далеко не одне й те ж! Отож, спочатку про економічні інтереси України. Більш за все нам потрібна незалежність. Справжня.
По-перше – енергетична. Досягти її цілком можливо самотужки. Однак є необхідна умова – власний урановий цикл. Покладатись у цьому питанні на милість ядерних держав не варто. «Гаранти безпеки» нас в цьому вже переконали. Отож – з договору про нерозповсюдження ядерної зброї треба виходити. Негайно. Крім того потрібно звести газовий баланс таким чином, щоб не залежати від закордонних закупівель енергоносіїв.Як це зробити - детально описав раніше. Енергетично незалежна держава – вже напівнезалежна.
Друга половина економічної незалежності – це мінімальний об’єм критичного імпорту. Тобто такого, без якого Україна довго не протримається. Один з найважливіших компонентів вже маємо – це продукти харчування. Більше 80% продуктів, що споживаються українцями – власного виробництва, отож з голоду не помремо. Вже добре. Наступна позиція – ліки. З цим – найгірше. Отож потрібна державна програма з виробництва максимально можливого асортименту ліків в Україні. Маємо потужності, фахівців, отож – можна здолати.
Далі – легка промисловість. Адже без штанів ходити незручно. Про це ще Жванецький говорив. Тут проблема у собівартості. Адже технічних труднощів немає – штани ж не ракета, слава Богу. Дешевше, ніж китайці, ми одяг зробити не можемо. Але можемо зробити кращий. Загальновідомо, що легка промисловість – це одна з тих галузей, де при наявності ринкових умов державні підприємства нерентабельні. Отож, виробництво має бути приватне, але з державним контролем якості і охоронною маркою (на зразок совецького «знака якості»). Щоб купуючи український одяг покупець знав, що купує якісну річ. Дружна і здорова поведінка українців щодо бойкоту російських товарів дає підстави сподіватись, що вітчизняний покупець придбає вітчизняний одяг дорожче, ніж пропонується китайський.
Якщо, звичайно, якість буде гарантована. Основним джерелом китайського економічного дива і кризи євроамериканського способу виробництва є факт, що якість товару вже не є ціноутворюючим параметром. Китайці першими це збагнули. Адже купуючи на ринку штани ви не можете визначити їх якість. Не знаєте, коли вони потруться і полиняють. Цим і користуються китайці. Вони пропонують нам вибір – купити дешевий неякісний товар, або дорогий, швидше за все – теж неякісний. Вибір, який ми робимо – очевидний. Виробники якісних товарів намагаються боротись за покупця шляхом створення брендів. Однак це омана. Бренд сам по собі є товаром, а отже гарантувати собою якість іншого товару не може. Крім явної злочинної підробки брендових виробів, з якою хоч і тяжко, але можна боротись, існують інші форми обману. По-перше – це продаж збанкрутілих брендів «на заріз».
Приклад – славетний бренд «Вольво» після краху фірми придбали китайці. Уявіть, що вони вироблятимуть під цим брендом… А коли він втратить репутацію – куплять новий. От і все. По-друге – брехлива реклама. Найдорожчим брендом України є «Олейна». Кожен фахівець вам підтвердить, що ця олія не має жодних переваг перед продукцією конкурентів, не кажучи вже про фантастичні якості, якими наділяє її реклама. І що з того? Ринок складається не з фахівців. Допоки вистачає серіалозалежних бабусь, які щовечора самозомбуються перед телевізором, продажі Олейни не знизяться і ціна не впаде. По-третє – зниження власником бренда якості своєї продукції (з будь – яких причин). Приклад – виробництво мобільних телефонів «Нокія» перенесли з Німеччини до Румунії.
Отже: єдиний спосіб боротьби з засиллям китайців – державні гарантії якості і суворий захист від підробок. Те ж саме стосується і продуктів харчування. Україна здатна виробляти продуктів у 7-8 разів більше, ніж потрібно для власного споживання. Не виробляє, бо важко продати. Але якщо заборонити генномодифіковані рослини, використання агресивної польової хімії, використання 85-90% хімічних добавок у продуктах, гарантувати якість продукції – то можна зайняти колосальний напіввільний сегмент ринку – виробництво так званих «біопродуктів».
Але для цього потрібна саме державна програма контролю якості. Не потрібно нічого нового видумувати – можна взяти готову данську модель.
Далі – нафта. Кров економіки. Українська економіка явно страждає на малокрів`я. Але вихід теж є. Етанол замість бензину і біодизель замість звичайного. Плюс – можливість виробляти синтетичний бензин з вугілля. Нічого нового в цьому немає. Ще Гітлер намагався виробляти синтетичні бензини. Але занадто дорого виходило.
Далі – комп’ютери та електроніка. Загальновідомо, що сучасні комп’ютерні процесори виробляє одна країна світу – США. І антимонопольні санкції до неї ніхто не застосовує. Менш відомий загалу факт: розвинені країни світу підтримують розробку альтернативних процесорів власного виробництва. Вони реально розробляються, лише відстають у розвитку, а отже комерційно нерентабельні. Поки американські доступні. На всяк випадок європейці перестраховуються – а раптом американці на них санкції накладуть? Без комп’ютерів уявити собі сучасну державу – неможливо.
Як не дивно, Україна теж розробляє свої процесори. Тільки відстаємо ми від США не на 2-3 роки, як Німеччина, а на 6-7. Росія ж відстала назавжди. Українська зброя виробляється майже виключно з українських деталей, російська – з європейською електронікою. Власної немає. Звичайно, можна і без електроніки виробляти зброю: ломи, сокіри… Але морально вона вже застаріла.
В цілому ситуація з економічною незалежністю не безнадійна – можна здобути, якщо працювати. Але слід розуміти, що створити повністю замкнуту економіку зараз не під силу нікому - світ глобалізується. Йдеться про критичний імпорт. Тобто той, без якого взагалі жити не можна. Навіть недовго. Необхідно якомога його зменшити. Адже, для того, щоб щось купити, спочатку треба щось продати.
Ця нехитра істина з відомого мультфільму в економіці називається торгівельним балансом. А отже, критичному імпорту має відповідати за обсягом критичний експорт. Той, від якого покупець не зможе відмовитись, навіть якщо дуже хоче ввести проти нас санкції. А з цим у нас біда. Сьогоднішні господарі світу чхати на нас хотіли. І чхають.
Тому що єдиний об’єкт критичного експорту України на сьогодні – це послуги з транзиту газу до Євросоюзу. Недаремно турбуни щодня нагадують нам про неприпустимість зриву поставок. Україна зобов’язана залишитись надійним постачальником. Ну от зобов’язана і все. Тільки Україна. Їй ніхто нічим не зобов’язаний, навіть гаранти безпеки. А все тому, що у нас немає влади. Жодної. Є люди, які українською владою здаються. Якщо пильно не придивлятись. Українська влада вже давно перекрила б не тільки газові крани, але і нафтові, і залізничний та шосейний транзит.
Юридично – маємо повне право. У нас війна. Ми – жертва агресії. Жоден суд не може примусити Україну виконувати зобов’язання перед агресором. Але не треба і примушувати. Ті, хто прикидається нашою владою, занадто зав’язані на прибутках від торгівлі з Євросоюзом. Що їм та Україна, якщо живі гроші можна втратити. А то й кондитерську фабрику десь у Ліпецьку злий Путлер конфіскує…
Якщо нам пощастить, критичним експортом може стати продовольство. Більшість фахівців з економіки сходяться на думці, що наступна світова криза буде продовольчою. От тільки коли вона почнеться? Поки що нинішня криза не закінчилась. І не збирається, до речі… Але маємо не чекати наступної кризи, а наростити виробництво продовольства. Навіть без передової агротехніки можливе збільшення виробництва сільгосппродукції у кілька разів. Протягом 1-2 років, якщо навести елементарний лад в економіці і прищемити хвости монополістам – трейдерам.
Бо на сьогодні у нас в сільському господарстві – те, що і скрізь. Хто не працює – той їсть.
Тяжко? Довго? Але інакше економічної незалежності нам не бачити. Скажете - живуть же люди без економічної незалежності, деякі і непогано живуть, нам би так… Ми не маємо такої можливості.
Умовою виживання нашої держави є власна ядерна зброя. А при відмові від неядерного статусу ми одразу зазнаємо колективної атаки турбунів. Адже їм це зовсім не потрібно – поява ще однієї країни, з якою доведеться рахуватись. Світ же давно поділено на сфери впливу. І не сподівайтесь, що наш статус жертви агресії та наші заклики не підтримувати агресора справлять враження на турбунів. Їхня позиція підлістю і облудністю не поступиться російській.
Нам казатимуть, що дуже-дуже співчувають, але не допустять появи нової ядерної держави, адже це послабить світову безпеку в цілому, тобто стурбує їх ще більше. І почнеться шантаж – ви відмовляєтесь від ядерної програми, або ми вводимо санкції. Проти України їх легше ввести, ніж проти Росії. По – перше, Росія більша за Україну, а отже вплив її на турбунів вищий. По–друге, Росія має досить великий обсяг критичного експорту, оскільки на відміну від нас має хоч і збочений, але уряд, який дбає про важелі впливу на турбунів уже більше 20 років, поки наші владці лише напихають кишені, не думаючи, чи буде чим їх напихати завтра. По–третє, турбуни тисячами корупційних ниток пов’язані з Росією. Всі впливові особи оплетені ними як слід – на цьому Путлер знається, адже КГБіст колишнім не буває.
Не вірите, що турбуни, які закликають нас боротись з корупцією, самі наскрізь корумповані? Добре, можете не вірити далі. От тільки ситуація від цього не зміниться. Погляньте хоча б на Іран. А іранці навіть не декларували створення ядерної зброї – говорили виключно про мирний атом. І що з ними зробили турбуни? Не важливо, принаймні з точки зору турбунів, що Іран не був жертвою агресії з боку ядерних країн, до того ж країн – гарантів.
Можливо, ще буде. Якщо керівництву їхньому клепки не вистачить. Насправді, санкцій не буде лише в одному випадку – якщо турбуни переконаються, що санкції нічого їм не дадуть. Тобто, якщо вони бачитимуть, що українська влада (коли вона в нас буде) не проміняє ядерну зброю на жодні блага і обіцянки, бо розуміє, що йдеться про саме існування держави. А з іншого боку – якщо вони побачать, що Україна виживе при будь – яких їхніх санкціях. І ядерну зброю їм не
віддасть. От тоді вони знайдуть красиві слова про те, що Україна – це жертва агресії, для якої треба зробити виняток із загальних правил. Але тільки тоді. Не раніше!
Найбільше непокоїть те, що ми невідворотно втрачаємо єдиний наш критичний експорт. Навіть якщо ми будемо сумлінно транспортувати газ явно ворожої держави до держав неявно ворожих, статус експортера ми не збережемо – це чергова облуда, локшина, яку вішають нам на вуха турбуни і наші продажні політики. На протязі кількох років Україна втратить транзитний статус постачальника газу, а разом з тим – єдиний на сьогодні важіль у зовнішній політиці.
Причиною цього є не наша позиція (дипломатичною мовою - нелюдськи толерантна до наших ворогів, народною – зрадницька) а остаточне усвідомлення турбунами простої ідеї – Росія тепер ворог. Навіть якщо набиває твої кишені. Бо турбує сильніше, ніж набиває. Зберегти статус транзитера ми не можемо за жодних обставин – за 2-3 роки будуть збудовані газогони з північної африки і термінали для американського скрапленого газу. Європа твердо вирішила позбутись залежності від Росії. Зараз їхня головна задача – протриматись до реалізації нових газових проектів, примусити нас далі транспортувати російський газ. Бо зараз вони від нас залежні так само як від Росії. Але лише на найближчі 2-3 роки.
А ми саме зараз, не зволікаючи, ще можемо завдати удару по ворогу, поки він ще не приготувався. Бо немає жодного сенсу відбирати у ворога те, що йому вже не потрібно. Якщо українська влада (коли вона в нас нарешті з`явиться) діятиме негайно і рішуче – маємо шанс завдати смертельного удару по Росії і дуже болючого по турбунам. Думаєте, вони нас за це зненавидять? Помиляєтесь. Ненависть, як і образа – поняття побутові, а не дипломатичні. Навпаки – нас помітять, а якщо правильно діятимемо і надалі – почнуть поважати. Країну, яка веде пасторські бесіди та переговори з терористами – не поважає ніхто.
Де нам взяти об’єкти критичного експорту – точно не скажу. Необхідно розвивати унікальні технології, які в нас є. А вони таки є. Необхідно впроваджувати новітні розробки наших вчених. Вони теж є. Потрібне унікальне виробництво, яке не вдасться швидко налагодити за кордоном. Але при цьому – конче необхідне турбунам. Що конкретно дасть результат – ніхто зараз не знає. Але робити треба саме це, вже зараз – в цьому запорука нашого виживання. А не у модернізації гірничо-збагачувальної промисловості та металургії.
Чим вищого рівня критичного експорту вдасться нам досягти – тим легше і швидше відвоює Україна своє місце під сонцем. Без боротьби нам його ніхто не віддасть. Дійсно, більшість великих країн радо глобалізуються, приймають участь у міжнародному розподілі праці. Так дійсно господарювати ефективніше. Але ці країни вже відбулися, турбуни давно змирились один з одним, а ми тільки починаємо боротьбу за своє місце.
Приймаючи вже зараз участь у міжнародному розподілі праці ми послаблюємо свою незалежність і здаємо позиції, ризикуючи назавжди залишитись країною третього (якщо не четвертого) світу. Це треба робити, але після утвердження української держави, а не зараз. І підходити треба з розумом, а не по-російськи.
Це ж придумати – заявити про себе, як про енергетичну наддержаву! Цій заяві таргани у Путлерівській голові досі аплодують стоячи! Перший випадок в історії людства, коли сировинний придаток пишається своїм статусом. Статус сировинного придатку – це головна ознака колоній або колишніх колоній, свідчення неспроможності держави налагодити промислове виробництво. Росіяни поставили себе на один щабель з арабськими нафтовими шейхами. І це не випадковість, їх економіки мають спільні проблеми – колосальний рівень корупції, відсутність високоякісних менеджерів, рабовласницько – відкупна система організації держави.
Росіяни, як і араби, не спроможні налагодити найпростішу переробку природних багатств, якими торгують. Наскільки б збільшився потенціал тієї ж Росії, якби вони спромоглися налагодити випуск мінеральних добрив з газу і високоякісних мастил та пального – з нафти! Адже ринки нафти і газу – обмежені за обсягом, а тих же мінеральних добрив у світі стабільно не вистачає. Та і вивезти їх можна залізницею у будь – якому напрямку, не потрібна злощасна труба, яку вони намагаються в нас відібрати останні 20 років.
Отож – з них не варто брати приклад. Необхідно впроваджувати принципово нові технології. Тут ми маємо певні шанси обігнати конкурентів і зайняти певні ніші на ринках високих технологій. Річ у тім, що євроамериканська економіка перебуває у глибокій кризі, вона стала занадто консервативною і неповороткою. Причин кілька.
Основна – всі ці держави по суті приватизовані їхніми ж банками, тобто жменькою товстосумів – олігархів, справжніх хазяїв, що ховаються за спинами турбунів – точно як у нас! І як могло бути інакше, якщо ми від початку брали за взірець їх гнилу державну модель. Наших владців зрозуміти можна – це дозволило їм привласнити всі національні багатства. А нам воно для чого?!
Маємо зараз унікальний шанс повного перезавантаження держави. Можемо вигнати геть наших олігархів і відібрати у них вкрадене. Можемо обрати справжніх патріотів у владу, відкинути облудну ліберальну модель і будувати заможну державу для нас усіх, а не для жменьки обраних. Треба тільки судити політиків по справах, а не по словах, не вестися на заклики продажних соціологів, не вірити облудній агітації з телевізора.
П Зараз унікальний історичний момент – наше майбутнє дійсно у наших руках. Треба тільки його розгледіти.
Але це вже зовсім інша історія.
