Завжди викликає справжній інтерес те, що пише не троль чи відморожений партієць в законі, а звичайна людина, яку ти хоча б поверхнево, але знаєш.
В цьому сенсі Мрачний дійсно є представник свого народу, зі свідомістю, не залохмаченою якимись вредними єресями чи догмами, тобто – критичною свідомістю.
А тому в оце написане Мрачним імхо  в дусі „ми нє віноваті” я хочу вклинитися зі своїм – „А хто тоді?”
 
Оте що далі буде курсивом – то я буду цитувати Мрачного.    
 
Кто придумал хрень про то, что на оккупированных территориях большинство за днр и лнр? Кто-то писал про 98%. Кто эти 98%? Это те, кого услышал этот «аналитик». А услышал он тех, кому можно высказывть мнение…
 
Зустрічне питання: а скільки тоді? От скільки „за” днр і скільки – за Україну? Це не останнє питання. Я б ще на початку дав можливість провести справжній референдум, щоби вияснити: скільки в дійсності мають бажання піти у вільне плавання. І якби Донбас проголосував за вихід – нема питань. Тому що одна справа звільняти тих, хто за тебе, а інша – завойовувати тих, хто проти.  
 
Нужно понимать, что за проукраинские взгляды убивают. Еще в самом начале украинцев избивали и убивали наемные бандюки.
  
Якщо мене вбивають, значить я маю право вбивати того, хто мене вбиває. Ви пам’ятаєте, як починався Слов’янськ? Десятка два чи щось подібне візитерів із Порєбріка-на-Нєвє захопили місто. Нема сенсу говорити, що навіть у далеко не бандерівській Білій Церкві їх би тупо перестріляли або спалили нахер в тій захопленій ментовці. В першу ж ніч, звичайні громадяни. От саме це, до речі, той фактор, чому Путін не буде захоплювати всю Україну. І це вже абсолютно очевидно. Розмови про Київ, а тим більше про Прибалтику чи Варшаву - то для полякати. Спочатку таки було дійсно страшно, але зараз вже - ні. Тому що план максимум – Новоросія. Але це, на жаль – реальний план. І не тому, що ми не можемо боронитися чи не маємо зброї (цього добра у держави навалом, як у країни-експортера, що займає десяте місце у світовому рейтингу). Нам не дають боронитися і не дають зброю.
Але повернемося до „порєбріків”. Отже, місцеве населення бачило іноземних агресорів, розуміло, що їх тупо злила влада, що менти – продажні чмошні суки. Що далі? Ви маєте зробити для себе вибір: або берете зброю і тупо і методично відстрілюєте ворога, або не плачтеся, що вас зливають. Так, у нас паскудна влада. То й що з того? Що, „Азов” чи „Айдар” орієнтувалися на владу? Та їм похер була та влада. Тому й взяли в руки зброю. Тому й розкрутився помалу маховик збройного опору.
Треба усвідомити собі дуже просту річ: ми живемо вже в іншому вимірі і повернення назад не буде. Чекати милості від керівництва – як чекати милості від природи. Чи може хто вірить у трирічну перспективу, яку озвучив недоумкуватий Юрко? Тоді – ой!.. Залишається просто перетерпіти три роки, а там розсосеться.
Але ж немає трьох років, і більшість це розуміє. А що є? Власний цивілізаційний вибір. Хтось тікає звідти,  а хтось – бере зброю.      
 
Є один фільм про ірландського терориста. Там на початку відбувається такий діалог. Точність цитування дуже умовна, але сенс такий:
 
- Их было много. И они налетели внезапно.
- Я понял. И скольких ты убил?
- Я же тебе говорю: их было много. Очень много.
- Да, я это слышал, что их было много. Но скольких убил лично ты?    
 
А тепер я скажу таке: так, якщо чинити опір, то тебе можуть вбити. Якщо виходити вночі партизанити – тебе можуть вбити. Але твоя смерть не буде нічим принципово відрізнятися від смерті тих хлопців, які добровільно поїхали туди і загинули. Нічим. Ї що цікаве – в націоналістичні батальйони черга стоїть. Тисячі бажаючих. Була би зброя. Ці тисячі готові вбивати за Україну. Але останнім часом вони так само задають питання: а чи варто?
Позавчора розмовляв з бійцем, який приїхав з „Айдару”. Каже, що підрозділ (рота чи щось таке) треба набирати по новій. Щоби було зрозуміло: близько 30 чоловік – за місяць і півтора тижні. В основному поранені, але є й вбиті. Ось такий у них видався місяць. А хлопець цей – з вищою освітою, абсолютно принциповий і безкомпромісний. Цікавиться історією, філософією і ще бог знає чим. Двічі контужений, але каже, що це там – дитяча забава. То питається: у нього що, життя зайве? Я хочу, щоби кожний, хто робить закид що його херово звільняють, відповів: чому він чекає, що хтось за нього буде віддавати своє життя? „Айдар” і „Донбас” в основному спочатку з місцевих сформувався.  Ти не хочеш ризикувати? А хто ж хоче? Може Надя Савченко? Чи Олена Білозерська?
 
Кто считал людей с проукраинскими взглядами? Если на позорный парад в миллионном Донецке вышла тысяча придурков поглазеть на «пленных», из этой тысячи сотня улюлюкала и плевалась, значит ли это что тысяча придурков высказала мнение всего Донецка?
 
А що, їх так багато, отих, „з взглядами”? Повертаючись то того ж питання – чого ж не борються за свої міста? Тому що коли до тебе прийшла війна, то мало мати „вигляди”. Три чи чотири тисячі партизан на Донецьк, стільки ж на Луганськ – і ситуація змінилася б кардинально. А може вже й закінчилося би все давно. Але це – ризик.
 

У меня нет рецептов. Только пожелание великим стратегам современности, для которых все просто, отгородиться стеной, отдать, подарить, пусть сдохнут.  
 
Закид безпредметний і повисає в повітрі. Кому конкретно це закид? До влади? Чи до кого? Чи просто до всіх бажаючих взяти в руки зброю і прийти звільнити отих, хто „має вигляди”? Так по-любому їдуть. Зброї тільки немає, броні немає, статусу немає.
А от сама ця теза – „отдать, подарить, пусть сдохнут” , це і є різниця самосвідомості сходу і заходу. На заході не можна когось віддати чи подарувати. Тому що людям байдуже, що думає влада. В будь-якому випадку, якщо там появиться окупант, люди візьмуть в руки зброю. І відбуватися це буде на індивідуальному рівні.
 
Зараз, з отим „мирним планом”, на окупованих територіях настануть взагалі чудні часи середньовічної інквізиції. Ось тут я вже дійсно співчуваю всім, хто так чи інакше намалював відкрито свою політичну орієнтацію. І коли той же малохольний Юра розповідає, що через три роки там все стабілізується, а потім вони самі попросяться назад і ДНР розсосеться саме – отут треба вже круто задуматися: чому він несе таку пургу. Це вже ніхера не жарти. Бо залишити оце в складі України – гарантовано зруйнувати державу в короткій перспективі. Це закінчиться або громадянською, або звичайним терором, який знову ж, запросто переросте в громадянську. Або визнати окупованою територією і вивезти в безпечне місце всіх бажаючих, або боротися за звільнення від русмірських терористів.
Немає ніяких трьох років при такому розкладі. Тому що це не Придністров’я. Там була захоплена територія, але - ізольована. Держава Молдова продовжувала розвиватися за своїм сценарієм, в правовому полі.
А тут оце терористичне кодло буде імплантоване в тіло держави.  Це вже не піонерський табір „Люкс”. Тут кримінально-терористична армія з ГРУ-шними інструкторами. Тут ФСБ фільтрація тих, хто залишився. Загалом, як каже Мрачний – повна жопа.
Який же вихід? А на війні – тільки один.
От як лаконічно це сформулював пан Ланецький:  
 
„Поэтому проблема спасения проукраинских мрачных превратилась в проблему уничтожения рузке-пидоров.”
 
А тепер таке: практика показує, що в будь-якому випадку боротися треба. Іноді народ дійсно сидить по хатах, поки хтось перший не почне двигати справу,  будь-яку - чи то мітинг, чи то забастовка, чи партизанська війна. Шукайте один одного, об’єднуйтеся в мікрозагони, думайте про зв’язок – все те, що ми по-дилетанськи робили після Майдану в Києві. Ми готувалися до агресії Путіна. Ми готувалися чинити йому опір. Звісно, це все аматорство, як з тими ж паролями, зараз згадувати досить смішно, особливо на фоні вже діючих потужних батальйонів. Але ми мали намір діяти. Мозок починав працювати в міліарних алгоритмах. Зараз всі з тієї групи займаються справами – хто волонтерить, хто на фронті, хто збирається на фронт. Єдиний, про кого я точно знаю – „Мачете” – вже загинув в „Айдарі”. Ну, це таке...
 
На закінчення.
Хто цікався хоча б в загальному історією, завжди наведе декілька прикладів, коли маленька армія перемагала велику. Як от Лукул переміг Тіграна.
Коли воїни Македонського побачило армію Дарія, то багато хто впав духом. Тоді Македонський сказав піймати декілька персів, роздягнув їх і провів перед строєм. Як пишуть, над фалангами звучав регіт. Перси, поруч з вихованими на атлетичній гімнастиці македонянами, вигляділи як Повєткін поруч з Кличком. Ну, а далі ви знаєте.
 
В чому наша основна проблема? Ми не структуровані. Ми не знаємо один одного. Власне, всі партизанські рухи починаються через півроку, рік після окупації. Але ось цей алгоритм мусить вмикатися вже. Перестати бути жертвою. Випромінювати в ноосферу роль агресора. Тому що ноосфера кожному готує ту роль, на яку він претендує.  
Так що я вам співчуваю, оскільки у самого там є і родичі і знайомі, і голос з Маріуполя давно позбавлений отієї фейсбучної бадьорості, яку випромінює блогер Аваков. Тому що люди вже раз пережили владу відморожених і розуміють, що перезавантаження кримінальної системи, у випадку окупації, буде на порядок казковіше. Але так чи інакше, це буде моментом істини для місцевого населення. Якщо народ не хоче йти під окупанта, то буде хоч якось боротися. Якщо ж русмірська влада ляже на душу основній, або мовою русмірців – „подавляющей” частині населення, то, скоріше за все, доля цих територій буде такою на невизначений час.    
    
А адептам так званого „мирного плану” президента (є і такі) хочу навести один текст, який вельми масово постився фейсбуком.  
 
Васиссуалий Нечипоренко:
"Нет, Порошенко не ебанулся. Перестаньте истерить. Это его вполне взвешенное и обдуманное решение. Предоставить амнистию выродкам и приговорить тем самым меня и мою семью на совместное проживание с убийцами. Это не просто латентные убийцы, это вполне себе настоящие, сформировавшиеся убийцы, вкусившие крови. И безнаказанности. Увидевшие наши лопатки, коснувшиеся земли.
А теперь о самом страшном. Эти убийцы не отмщены, не осуждены и даже не подвергнуты порицанию! У них сформировались убийственные паттерны – против силы не попрёшь, у кого автомат – тот и прав и им подобные. Они из всего этого безвластного говновозилова, начавшегося ещё на Майдане и в Крыму, выходят победителями и народными героями! А Вы узаконили их убийства. Как свершённые, так и предстоящие. Если это – Ваша власть, то она не стоит и гроша.
Петр Алексеевич, я просто молю Бога, чтобы это легитимизированное Вами кровавое говно не обошло своим "вниманием" Киев, лично Вас и Вашу семью. Вы решили устроить себе в Киеве "тихе життя", а нам соорудить локальный адокъ? Да только хер Вы угадали, господин президент! Теперь этот АДЪ будет всегда с Вами, в какую бы точку многострадальной и псевдоединой страны Вы ни отправились. Охуенно быть гуманистом и миротворцем за чужой счёт.
За счёт чужих жизней. За счёт чужой, растоптанной памяти".
 
  https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=WJVub7sDUjs