12.05.1941 17:35 Берлін, Резиденція Гітлера.
 
- Хайль май Гітлєр! - заверещав Борман протягуючи руку у звичному нацистському вітанні.
- Хайль май Борман - не піднімаючи погляд, в'яло відповів Гітлер, продовжуючи видлубувати козу з носа.
В кабінеті запала тиша. Фюрер продовжував проводити маніпуляції в носі аж поки, зрештою, щось не зачепив. Він, як невмілий рибак, рвучко потягнув улов і як і очікувалось, коза зірвалася з пальця і з невеликим шматком соплі повисла на вусах головного нациста. Гітлер поглянув на свій палець і не побачивши очікуваного наваристого козла, знервовано сплюнув і відкинувся на кріслі.
- Шо нада? - заспокоївшись, запитав фюрер.
- Тут, бляха, наші руского шпіона зловили - Борман вирячився на соплю біля губи гітлера, яка з кожним подихом, то опускалась, то знову поверталась на вуса Гітлера - каже, шо він, бляха, стандартний фюрер Штірліц.
- Та ладно! Так і сказав? Стандартний фюрер? Я бачу совок вже геть припух. Вони геть нас за тупих мають? - він трохи помовчав - А ти шо?
- А шо я, бляха? Розстріляв сраного поца. Як я міг втратити, бляха, шанс завалити свого першого руского.
- Мазел тов! - від щирого серця промовив Гітлер.
Розмову перервав стукіт в двері.
- Май Гітлєр, до вас Ріхард Зойльдберг - промовила секретарка, просунувши голову в привідкриті двері.
- Запускай.
Гітлер дочекався поки двері закриються.
- Я її пораю - нудно зауважив він - нічьо так шмара.
Борман нудно видихнув.
- Хайль май Гітлєр! - заверещав Зойльдберг, закидаючи клешню в нацистському вітанні.
- Хайль май Зойльдберг! - відповів головний нацик - бачив мою секретаршу?
- І шо такоє?
- Я її пораю. Нічьо так шмара. - він театрально поглянув на всіх присутніх, очікуючи схвальної реакції.
Борман і Зойльдберг закивали головами і хвацько присвиснули.
- Я чого приповз - нерішуче почав Зойльдберг - хотілось би взнати, які в нас плани, вабщє? Будем нападать на рускіх, чи нє?
- А шо такоє? - підозріло запитав Борман, підходячи до Ріхарда.
- Да. А шо такоє? - підтримав Гітлєр.
- Нє...та то я так... - занервував Зойльдберг - Нє, то нє. То я так...просто питаю.
Але було вже пізно. Борман наблизився до свєї жертви і принюхався.
- І вабщє, від вас, бляха, шось падазрітєльно не смердить немитим хєром. Ви случайно не обрізаний?
На обличчі Зольдбєрга виступив піт. Він вирішив взяти короту паузу аби зібратися.
- Ти намікаєш, шо я жид?
- Угу - Борман нахабно заглянув йому в очі.
- Лобстер-жид? - не менш нахабніше уточнив Зойльдберг.
Борман побілів і відступив назад.
- Ну нє, то нє. Я ж так....тільки уточнити хотів. Спитати, бляха, вже нікого нічого не можна.
Зойльдберг видихнув з полегшенням.
- У вас тут соплі на вусах - сказав він до Гітлера. - Я чого питаю. Якщо ми підем на рускіх, то мені треба знати зарання, щоб підготувати до виходу фашиствующіх малодчікав. Це ж не за одну мінуту все робиться.
- Логічно - зауважив Гітлер, з задоволенням зкручуючи, щойно знятого з вусів козла - а давай на 22-ге готуй.
Він завершив підготовчий процес і стрельнув по Борману. Козел на мить завис в повітрі і впав на ногу лисому нацисту.
- То я піду? - задоволений собою, з ледве замаскованою посмішкою, запитав Зойльдберг.
- Валяй.