1. Війна
Ще навесні ми зрозуміли просту річ – Україна увійшла у війну з РФ. Поза післяреволюційними лаштунками провідні гравці поставили собі питання: чи може Україна вийти з цієї війни переможцем, зважаючи на те, що на чолі РФ стоїть Путін?
 
Це питання є майже риторичним, отже відповідь є «не може». Принаймні, не може в близькій (рік-два) перспективі.
 
Звідси далі випливає, що (тоді, навесні) мова йшла про спосіб програшу. Хоча, звичайно, такий контекст не артикулювався. Але події почали розгортатися саме в такому контексті. Початком стала здача Криму.
 
Далі в цьому контексті пройшли вибори Президента. Народ обрав того Президента, який на інтуїцію народу найкращим чином оформить програш України на першому етапі російсько-української війни.
 
І Порошенко добросовісно виконує цю місію.
 
Драматичність сьогоднішнього «миру» має дві складові.
 
По-перше, вона полягає в тому, що українська армія (включаючи добровольчі батальони) увійшли у війну, тобто відчула свою спроможність за певних умов перемогти агресора. І вони висувають Президенту звинувачення в тому, що він не забезпечує тих умов.
 
По-друге, виглядає так, що Путін не відчуває здатність його армії для протяжної війни з Україною, яка от-от почне отримувати від Заходу ефективну зброю. Путін покладається не так на особовий склад своєї армії, як на артилерію (і ось-ось і авіацію), що дозволяє вести бойові дії на великій відстані від наших бійців. Тому Путін вирішив зіграти тими козирями, які він ще тримає в руках.
 
Якби не загроза Путіна застосувати ядерну зброю, то саме зараз його можна було б і дотиснути. Тобто, можна було б змусити його піти на мирову за наших умов. А саме – виведення російських військ і техніки під контролем ОБСЄ і відведення військ від кордону України на місця їхньої штатної дислокації.
 
Отже, наступним питанням є таке: чи зможе ПП забезпечити умови для воєнної перемоги України в найближчі рік-два?
 
Якщо погодитись з тим, що Порошенко є Президентом «миру» (тобто прийнятної форми програшу на першому етапі віни), а також якщо не зважати на можливість трансформування Порошенка з президента-дипломата у президента-головнокомандуючого, то слід визнати, що такі умови створені не будуть.
 
Таким чином, в країні складається конфлікна ситуація. З одного боку, армія потребує перезавантаження державного рівня управління і акумуляції ресурсів для ведення успішної війни і аж до перемоги. З іншого боку, державний рівень не прагне вести переможну війну.
 
Яким чином цей внутрішній конлікт може бути ліквідованим, ми поки що не знаємо.
 
2. Політика
 
В цьому коротенькому пункті я хочу порадіти з того, що українська нація є демократичною попри будь-які зваблюючі до диктатури обставини.
 
Згадаємо революцію. Скільки зусиль тоді було спрямовано для перемоги на юридичному фронті! Тому на мою думку наше майбутнє є успішним.
 
У нас йде війна, а ми готуємося проводити вибори. У нас відомо, хто працював на Януковича, а їх ніхто не репресує, і он Шуфрич розпинається на ТБ. І шуфричі знову потраплять в нашу Раду. Ми всі плюємося, але не намагаємося віддати Україну в руки матросам желєзнякам.
 
Слава Україні!