Ну шо, камаради й прочіє розумники, перетрьом ? Нє? Чого?
Я ж перевоспіталася. Лаятися не буду. Матюкатися? Боже збав ! Ну, хіба що в лобєшнік впиндюрю , так то ж не щитаєцця, правда ? Шутю я, шутю. Я вообще стала дуже женствєнною й покорною. Як Ша...хере..теє...як його..зада.
Так вийшло, що під часу бану довелося поїхати в далекі краї, пустельні, там, де колись жили в троглодітських обителях й коптили небо пустельники. Віталік сьогодні відрапортував, що сидів на березі річки в задумі й дивився, як карасі бульки пускають. Я, ніби те відчувала, поїхала подалі від річок. Звідти, з пустельних країв, в одному коменті пообіцяла притаранити подаруночок камараду Тузіку. Чому саме Тузіку ? А хрін його зна. Ну, запав в душу мені легінь, навіть в пустелі марила Тузіком та його, як його, пространними коментаріями. Він же як старший товариш хоче розжувати та нам донести істину. Ну, тіпа, як ото голубь міра пре в клювіку олівковую вєтвь. Так тузік несе нам сєрмяжную воднотуровую правду. Ділиться своєю жітєйською мудрістю.  Поблагодарім же єго, товаріщі, бурними продолжитєльніми аплодісмєнтамі. А ось і подаруночок. Приперти не могла, бо здоровий, та й таможня б не дала добро. Ну, звиняйте. Але полюбуватися можна. Нате, Тузіку, тримайте в руках. Правда, гарний ? В смислі, подаруночок. Називається такий вибрик природи «димар феї». Щодо димаря – не знаю, а от що то димар саме феї – категорично не згодна. Добра то хвея... Аж встидно, їй бо... Хіба у хвей така бандура буває ?
Ну, то таке...
 

 

 
Пришлось побувати й в Кийові. Я вже не кажу Київ. То неправильно. Був Кий. Чиє місто ? Кийове. Он поляки правильно вимовляють назву.
 
В Кийові було мені страшно. Скажу правду – так страшно, що одного ранку, коли вичитала в інеті, що кацапи вже відкрито поперли в Україну, злякалася та хотіла поміняти білети. Соромно. Але що було - то було. Але їхати абсолютно не хотілося, отже білети не поміняла. Й не шкодую. Чого я так боюся в Кийові ? Скажу відверто – дамби. Колись з літака, з висоти, побачила тонюсіньку ниточку тої непевної дамби, а над нею – нависаюче безмежжя Київського моря. А зовсім поряд – Київ. Стало неприємно те бачити. Якийсь сюр.
 
Знаю, це признання не сподобається багатьом. Могла й не писати. А можу сказати, що багато «ковбасних емігрантів» взагалі й не думали їхати в Україну.
 
А Київ був ласкавим й мирним. Але в повітрі відчувалася якась напруга. Не страх, а якесь чекання розв*язки. Кількість українських прапорів та прапорців, що майоріли на балконах будинків, певне, відповідала кількості активних расових українських патріотів. Небагато. Не більш 5 відсотків. Але це тільки активні, екстраверти. А просто патріотів ще більше. Ну, тих, що стисняються сусідів, кумів, які можуть неодобрити вивішеного національного прапора.
Дуже подобаються прапорці на авто.  Мені подумалося, що ті прапорці – всюди – як такі собі сигнали SOS, надіслані в Космос. Такі собі жовто-блакитні деревця, що проросли через пласти винищених поколінь, мрій та надій.
 

 

 
Ось вловила такий кадр на Трьохсвятительскій... Дуже тачка пондравилась.
 

 
А ще пішла подивитися на свою колишню альма матер. Аж гульк – з"являється переді мнов Геній, художник Іван Марчук. Хотіла взяти автографа, але не посміла. Не було прилічної бамажки. Та й знаю, що в нього не простий харахтер. Але  фото зробила. Не дуже вдале. Ну то таке... Щастить мені то на Бубку, то на Жана-Поля Голтьє...Правда, Бубка застиснявся мого фотіка й уронив кошельок з пачкою грошей. Не вірите ? В мене фотка є, як він ловить того кошелька.
 
Щодо ДД... Склалося в мене враження, що адепти однотурового менеджера якось трохи «сніклі». Вже не так дмуть у хванхвари та гамселять у литаври. Чи то сили не зекономили, чи хванхвари зносилися.... Ну, я про те більш нічого казати не буду, не на часі. А скажу ось що. Слухайте.
 
Тут точилася суперечка – нада чи ненада проводить в Кийові парад на День Незалежності. Так багато хто увєрял, що нада.
То нате вам тепер дулю, розумники. Аби ту всю техніку, що шкребла асфальт на Хрещатику, та відправити ще тоді на фронт, то може кілька життів не відійшли б у вічність.
Ось нате вам ще одну дулю. Та тільки дулями мозок не лікується.
А ще я запримітила, що на ДД якось так дивно мінусують ІМХО, де автори говорить про власну гуманітарну допомогу військовим. Типу, нескромно, чи що ?
Знаєте, скромним треба бути, коли колупаєшся у власному носі. Щоб ніхто не бачив вмісту вичищених форсунок.
Олігархи ж не стидаються красти й бачити в втому свою браваду. А коли Олег Ф. Написав про суттєву для його бюджету поміч волонтерці, то тут антиолегівське товариство ДД знову настовбурчило шерсть. Чому ?
Й взагалі, набридло бачити, як «икспердять» у своїх недолугих коментах його критики. Особливо ті, які ніколи не розродилися бодай яким-небуть ІМХеням. Так чи інакше, Олега читати часто цікаво. Невже дехто заздрить його вмінню вправно писати ?
 
Щодо суперечок хороший чи поганий « водинтур»,  скажу одне... Нашим бійцям не постачали до останнього часу потрібної важкої зброї. Автомати проти «Градів». Сотні смертей, яких могло б не бути. Погане спорядження. Погане забезпечення. Чому ? Думаю, головнокомандуючий, аби хотів, зміг би навести порядок, показавши свою рішучість. Так, рішучість та волю. Але Ні.
Здається, верхівка не боїться приходу Хуйла. Може, дехто й чекає на Хуйла. Логічно виходить так. Бо де тоді подівся інстинкт самозбереження ?
 
Щодо питання вводити чи не вводити військовий стан. Питання риторичне. Йде війна чи не війна ? Війна. Хтось так не думає ? Хто ? То чому брехати й називати її АТО ? Щоб не розсердити Путіна ? Тут шановна Вуді казала, що то буде об"явлєніє війни Росії. Ні, шановна Вуді. То констатація агресії Россії в Україні. Констатувати агресію та декларувати війну – дві великі різниці.  Що дає та декларація воєнного стану в Україні  ? Можливість трибуналів для лампасників-негідників. Того хтось дуже не хоче.
 
Тільки не розказуйте мені про вибори, яким ніби то військовий стан стане на заваді. Так, міняти ВР потрібно. Але 80 проц. тих, хто там треться зараз, будуть там знову. Задарма пропадуть гроші й сподівання. Виборам дано фальшстарт. Зголоднілий нарід знову захоче гречки й отримає її.
Ну, не буде в Раді таких одіозних персонажів як Симоненко, Царьов... Але самка Калетник ? Буде !! Її дядько ? Буде ! Свиноокий Литвин ? Буде ! А головне – залізе цілий виводок социків на чолі з Коляном Рудьковским, бо виборець поведеться на миле личко близькосоціалістичної Ольги Богомолець.
 
Ви думаєте, що нарід прозрів ? Аби нарід прозрів, то не впарив би Україні «однотурового». Втім, пул кандидатів був сумнівним, бо серед них не було – й не могло бути  ! – Особистості Майдану. Майдан як велика енергетична хмара вдарив блискавкою, спалив Голов-Чорта й випав дощем сліз за загиблими Майданівцями. Як завжди, пасіонарний початок й незавершеність шедевру. Пензлик з рук Геніїв вихопили ті, що малюють власні мільярди. Сірі кардинали.
Чому не вибрали Юлі ? Причин, як на мене, дві – 1. Зомбування «анти-Юля». Повелися на те олігархічне зомбування як бараниськи. А ще критикують зомбованих кацапів ! 2. Абсолютна слабкість Юлі у підборі команди. Свита робить короля. Не король, а саме свита були голими. Подивіться на сіру ящірку Пашинського. ЯК ! ЙОГО ! можна було взяти на керівну посаду в партії ????
 
Ну, можна сказати, взяли в команду те, що було. Ні!!!!! Було й є (ще є) багато патріотів. Вони не вчора народилися. Вони були. Ми добре бачимо їх жертовність. Так, вони не олігархи. НЕ багато  принесли б до партійної каси. Але з ними в команді Юля б була не там, де зараз є. Вона була б авангарді. А з пашинськими...хтозна де.
 
І останнє... Чи могла б виграти революція. Навряд чи. Слаба економічно країна. Проблемні проросійські регіони. Розвалена армія, тоді ще не патріотично налаштована. Багато агентів Рашки. Багато зрадників й просто «болота». Ціле море «болота». АНТИукраїнська – але ніби-то легітимна -  ВР. А головне – «демократичний» світ, що гирею толерастії повиснув на крилах нашої революціїї. Треба було нянькатись з тою потворною ВР, щоб «сподобатись» Заходу. Щоб дали грошей. Щоб не дали додушити паростків демократії. З одного боку – ніби якась моральна підтримка з боку «расових демократів Європи та Гамерики». З іншого – абсолютна неможливість довершити революцію, гільйотинувавши кілька особливо товстих ПР- та коммі-ший.
 
Так, наша революція опинилась в демократичній западні. Процес загнивання, а разом з тим й очищення почався.
 
Війна принесе очищення. Або чорти Україну очистять від лицарів духу-патріотів. Або Україна очиститься від вікової скверни.  Зараз ми на зломі власної долі. Або – або... Й це залежить від нас теж. Й від Тузика. Й від сотні тузиків, які будуть знаходити сотні аргументів, аби замазати всі промахи Президента. Й не знаходити жодного, щоб спитати «А чому на фронт відправляють ржаві патрони, а Президент, як головнокомандуючий, не заарештував відразу того, хто ДАВ НАКАЗ той метал відправити ?»
 
Фсьо.