За час АТО кілька разів піднімалась паніка.
Перший раз це власне сам початок АТО. Коли народ вимагав тут і зараз, а війська наче тупцювали на місці.
 
Але погляньмо правді у вічі, чи можна було інакше? Ні якщо вчиняти як в Чечні, підігнали гради і танки та розхєрячили вщент Слов'янськ з Краматорськом і пішли так місто за містом.
Можна було так? Військово-технічно так. Реально ні, адже карателі з нас так собі та і хунта лише у Кисельова в голові.
 
Що Україні дав такий підхід? Ви бачили як наші війська входили в Краматорськ? Перший захід - бабкі-дєтки кидаються на танки і віджимають шість одиниць техніки. Другий захід, під танки вже ніхто не стрибає але палять барикади і матюкаються. І нарешті на третій раз радісні люди зустрічають квітами.
А згадайте Маріуполь? Згадайте 9 травня і порівняйте з Маріуполем тепер.
 
Отже чи можна було звільнити Донбас раніше? Очевидно що ні. На мій погляд до звільнення з великих міст Донбасу поки що дозріли лиш Луганськ і Горлівка, та й то нещодавно.
 
Другий етап паніки був коли було оголошене перемир'я.
Так українці мали втрати. Але населення окупованих територій тим часом отримало змогу насолодитись владою окупантів з Лугандонії. Та і різні европейські друзі Росії почали усвідомлювати що говорити з того боку фактично ні з ким.
 
Третій етап паніки, це котел біля кордону в котрий потрапили наші війська.
Задумка пречудова, відтіснити Лугандон від кордону і без припасів зброї і набоїв від Лугандону за тиждень нічого б не лишилось.
А на практиці коли цей задум був доведений фактично до кінця, втрутилась РФ.
Прорахунок полягав в тому, що РФ не буде так нахабно діяти, просто на просто обстрілюючи наші війська зі своєї території.
Чи можна було діяти інакше? Можна напевно, але чи допустила би РФ тоді інакший варіант безславного кінця Лугандоні? Явно що ні.
 
Наступний кіпіш почавсь коли після того як наші військові розрізали Лугандон на кілька частин, втрутилась РФ пославши значні колони техніки і окремі частини своїх військових і український наступ загальмував, а під Шахтарськом-Сніжним нам українцям довелось відступити.
 
Але наші війська атакували Іловайськ і фактично знову перерізали Лугандонію (адже що Шахтарськ що Іловайськ обидва стоять на тій трасі котра поєднувала ЛНР та ДНР.
І фінал Лугандонії знов замаячив в досить близькому майбутньому.
До цього часу місцеві "ополченці" закінчились, приїжджі добровольці та кадировці з осетинами теж не були в силі.
І Хуйло котрий аж ніяк не міг допустити такого кінця пішов фактично вабанк, що ми і маємо тепер.
 
Вочевидь тут теж наявний прорахунок наших силовиків котрі не могли чи не хотіли допустити думки що РФ почне таку атаку. Що в цій помилці більше дурості, недалекоглядності чи впевненості в тому що ті з ким ти служив 25 років тому не підуть на підлі удари в спину? Тут має розбиратись військова прокуратура.
Але чи вистачало в нас військ щоб тримати і кордон на півдні-півночі і воювати звільняючи міста від Лугандонії? Адже ще на весні в нас було за визнанням міністра оборони ВСЬОГО  6 000 БОЄЗДАТНОГО  ВІЙСЬКА. Скільки тепер? 50 000? Не знаю.
 
От між іншим цікавий аналіз ситуації і поясненням хто конкретно і в чому винен в останньому котлі:
http://ord-ua.com/2014/08/31/analiz-kotla-pod-ilovajskom/?lpage=1
 
Але оскільки Хуйло пішло вабанк, значить наразі вирішується остаточна доля проекту Лугандонії.
Що нам потрібно для вирішення проблеми на свій успіх?
1. ВР має змінити закон про АТО додавши туди всі положення з закону про Військовий стан, таким чином щоб все було як нам потрібно і ВИБОРИ  ВІДМІНЯТИ  НЕ  ДОВЕЛОСЬ БИ.
2. Всі нарешті мають зайнятись своїми справами. Галатей вирішенням проблем ЗСУ, начштабу повернутись з передової до штабу і керувати, Налівайченко, Аваков і Полторак чітко координуватись з штабом ЗСУ. А головне готуватись до довгої війни на широкому фронті з надійним забезпеченням.
3. Народ допомагати армії.
Як бачите нічого цікавого і надзвичайного. Просто кожен має виконувати свою роботу, а президент, уряд і голова ВР перевіряти і домагатись виконання прийнятих ними ж рішень.