для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Кордон не пробачає помилок. Частина друга.


Кордон не пробачає помилок. Частина друга.
Коли викладав першу частину цього репортажу - я ще не знав, що пропускний пункт Новоазовськ вже рівняють з землею росіські міномети і що лише за кілька годин місця де я перебував перетворяться на ще одне поле бою. Чи доречно викладати другу частину вже явно застарілого репортажу?
 
Зваживши всі "за" та "проти" я вирішив що доречно. Аби в повні мірі оцінити ситуацію що нині склалася під Маріуполем - варто знати її передісторію. Варто знати в яких умовах несуть службу прикордонники на багатьох інших ділянках кордону, де начебто не воюють, але де знають ціну абравіатурі АТО.

 
Перша частина репортажу - тут.
 
Обстановка.
Керівник Донецького прикордонного загону полковник Юрій Лисюк – людина задумлива і небагатослівна, що не дивно, зважуючи на тягар, який доводиться нести офіцерові, відповідальному за такий небезпечний рубіж: «На всі наші протести про обстріли з російського боку, російська сторона заявляє: «Це нонсенс! Такого бути не може!» Коли на їхньому боці ще лишалися сліди від роботи «Градів», і їм на них вказували, представники РФ не змигнувши оком, відповіли що це ми стикнулися з контрабандистами, які незаконно перевозять через кордон пшеницю». На запитання, звідки в контрабандистів взялися «Гради», російська сторона лукаво ремствує, що у нас, мовляв багато зброї розкидано. Полковник Юрій Лисюк: «Загальна обстановка складна. На російському боці прикордонні підрозділи відведені на другу лінію, а впритул до кордонів висунуті частини російської армії». Переконатися в цьому неважко – достатньо увечері, коли сонце світить в їхній бік, поглянути на російську сторону в бінокль. В посадках вздовж кордону вже окопалася російська десантура. У всі часи такі дії означали останні приготування перед вторгненням. Або – зухвалу провокацію.
 

 
Капітан Ігор: «На всі питання вони відповідають, що техніка і війська вздовж кордону розміщені через загрозу прориву банд з нашого боку на територію Російської Федерації».
 
Стосунки з росіянами – дивні. З одного боку, прикордонники з нашого і їхнього боку гарно знають одне одного. З іншого – з російської території постійно відбуваються провокації. Всім очевидно звідки на українські терени потрапляє зброя, і водночас – саме російська «швидка» забрала пораненого українського прикордонника. Контрактники з місцевих мешканців, що постійно варяться в середовищі чуток з російської сторони, кажуть що серед росіян в ставленні до українців одностайності немає. Сержант Сергій, прикордонник-контрактник: «Контрактники у них так само місцеві як і у нас. Вони до українців злоби не відчувають. Інша справа – армія. Там кадри звідкілясь з Уралу, з відповідною ідеологічною накачкою».
 
Ще один атрибут війни – біженці. Через кордон постійно, маленькими групками, ідуть пішки люди, хто з сумками, хто з валізами, хто з візками. Молодь, літні люди, чимало – з дітьми. Їх не настільки багато аби утворити чергу, але ідуть вони майже постійно, й тому перше, що спадає на думку – до Росії біжить місцеве населення. Контрактники спростовують це враження. Сержант Олексій, прикордонник-контрактник: «Це не місцеві мешканці, це біженці. Люди з зони військових дій. Хто має родичів на російському боці – біжить до Росії. Хто на нашому – лишається тут. У нашому селі зараз в кожній хаті міститься по три сім’ї». «Новоазовськ» - єдиний працюючий пропускний на ростовському напрямку.
 

 
Про настрої в середовищі місцевих мешканців контрактники говорити не люблять і прямих відповідей уникають. Але козаки розповідають, що настрої розбиті приблизно 50 на 50. Хтось виступає за єдину Україну, хтось не приховано підтримує ДНР-ЛНР. Для когось Росія – причина лиха і біди, хтось вважає що України не існує і найвище благо – це прихід російської армії. Існують і такі люди, які категорично не розуміють Майдан і не приховують підтримки екс-президента Януковича, але при цьому виступають проти зазіхань на територіальну цілісність України. Через незгоду на політичному ґрунті, розпадаються сім’ї та сваряться вчорашні друзі. Громадянська війна іде у всій своїй потворності – у душах людей.
 
У волі на сторожі.
Мобілізований з промисловості «УАЗ-Патріот», яким розвозять наряди, тюнінг має вельми сучасний – мілітарний. Приблизно так жартують козаки, перед посадкою до машини. На крісла накинуті бронежилети, вони мають врятувати в разі обстрілу.
 


 
Автомобіль їде з вимкнутими фарами. Водій тихо ремствує на те, що ніяк не звикне не виключати вказівники поворотів. Козаки-шевченківці розповідають, що після обстрілу на цих машинах повиключали також стоп-сигнали – необхідний захід безпеки у військовий час. Поворот. За вікном замерехтіли дерева посадки і поле. Мов по команді козаки та прикордонники виставляють у вікна цівки автоматів. Клацають затворами. Обличчя зосереджені, жарти залишилися за спиною. Заступає спільний наряд прикордонників і козаків Київського полку ім. Т. Шевченка.
 
Зупинка. Наряд швидко висаджується, машина зрушує далі. Бійці наряду розчиняються серед рослинності. До ранку їхня задача – спостерігати, вслухуватися, вдивлятися і доповідати на пропускний про все підозріле. А ще – міняти місця стоянки, противник дуже хоче знати місця розташування наших секретів.  
 
Такий старий бабцін спосіб охорони неабияк рятує від несподіванок. Капітан Ігор: «Існує кілька версій чому роздовбали прикордонний пост «Василівка», але всі сходяться на одному – противникові вдалося наблизитися до нього упритул». Не можна допустити цього тут. Та це не єдина причина стеження. Навіть у мирний час не бракувало бажаючих протягнути через кордон заборонений вантаж. Нині ж тягнути намагаються зброю та боєприпаси, чиє призначення – відбирати життя українських солдат.
 

 
Командир Вінницького БТО: «У мене група бійців тут, на пропускному. Ще мої хлопці контролюють блок-пости та кілька укріплених пунктів. Раніше мітилися на пропускному пункті. Але з початком обстрілів мусили передислокуватися. Зараз бійці знаходяться на базі у тилу, а на позиції вивозяться вахтовим методом, день на відпочинок, день на підготовку, день – на бойовому посту. Методи охорони – відомі. Секретні патрулі, секрети. На укріплених пунктах, по можливості, ставимо зенітну установку – проти легкої бронетехніки противника та безпілотників». Колишній військовий та керівник служби охорони банку, командир батальйону тероборони до збройних сил був призваний на початку конфлікту. Таких тут багато. Сашко, боєць Вінницького БТО: «У нас батальйон добровільно-примусовий. Близько половини складу – призвані, решта – добровольці. Я, наприклад, доброволець. Тому мені й скаржитися не годиться».
 
Скаржитися бійці залоги мають на що. Більшість особового складу ДПС на пропускному – мобілізовані резервісти. Призивали їх на місяць, потім термін перебування в армії продовжили. Без ротації хлопці перебувають кордоні уже півроку і це природно, настрою не поліпшує. Ще одне лихо – зима, яка повільно наближається, і з кожним днем це поглиблює обсяг проблеми. Майор Ігор Віталійович: «Потрібно щось вирішувати з розташуванням особового складу, потрібні пічки, потрібен теплий одяг. Потрібне нарешті рішення, де базуватиметься особовий склад – тут, чи повернеться до Новоазовська?» Ще одне лихо – автотранспорт. Майор Ігор Віталійович з гордістю розповідає, що зараз на ходу майже всі машини, хоча після обстрілу лишалася тільки одна: «Побило осколками двигуни, пошматувало шини… Але зробили».
 
Нарікають прикордонники ще й на те, що державні нагороди отримують або мертві (посмертно), або поранені бійці. Не хотілося, аби був забутий подвиг солдат і офіцерів, які поводилися героїчно (наприклад, рятували цивільних осіб під обстрілом) і залишилися в строю.
 
Та як не дивно, коли заходиться про потреби, бійці ремствують в першу чергу не на брак комфорту та уваги командування, а на нестачу спорядження. Бракує безпілотників. Командир Вінницького БТО: «Російські безпілотники в небі висять постійно. Уночі залітають на наш бік. Збити їх не виходить – надто високо висять, та й важко по них прицілитися у темряві». Говорять і про інше – збивати безпілотники заборонено через те, що крім росіян їх використовують ще й наглядачі ОБСЄ.
 
Тему розвідки прикордонники оминають, хоча помітно, що інформації про ситуацію на суміжній території їм добряче не вистачає. «Вони про нас знають все, а ми про них нічого», - проскакує інколи в розмовах. Ніхто не має ілюзій, із закінченням АТО проблеми не припиняться, в Україну й надалі намагатимуться експортувати тероризм і намагатимуться дестабілізувати обстановку. На заваді цьому має стати в першу чергу Державна Прикордонна служба. А для цього…
 
На периметрі пропускного пункту, пости зовнішнього спостереження через всю ніч оглядають околиці крізь прибор нічного бачення, у наданий волонтерами тепловізор і просто візуально. Чи не з’явиться десь силует схожий на людський? Чи не зареве двигун з їхнього або з нашого боку? Чи не спалахне на горизонті? Кордон не пробачає помилок.
 
Ніч минає тихо і наряди повертаються на пропускний пункт. Зустрічають їх жартівливо: «Ну що? Брати сьогодні не дружили»? У повній темряві фотографувати їх важко. А після п’ятого кадру хлопці зауважують: «Дивися, за вспишку тобі зараз по шиї надають».
 

 
Звичайна прикордонна історія.
Не блок-посту нас впізнали і пропустили баз обрядів. Невдовзі – пропускний. В машині – начальник прикордонного відділу, командир Вінницького БТО, ваш покірний слуга і невідомий мені офіцер-прикордонник. За вікном сідає сонце за небокрай. Що може нас затримати?
 
- А це що? – запитує командир Вінницького БТО. Рукою він вказує на стовпчики, що стирчать серед степу. – Що це? Орієнтир доля стрільби?
- Покинь. Вони постійно тут стояли.
- Треба перевірити, - тон командира Вінницького БТО відкидає заперечення. – Повертай.
 
Ґрунтовкою повільно добираємося до стовпчиків. Коли лишається один поворот – здалося, що в степу щось ворухнулося. З’ясувалося – не в мене одного такі відчуття.
 
- Це що там таке? – командир Вінницького БТО сунув автомат у вікно і пересмикнув затвор.
 
За кілька хвилин – ми на місці. Тривога зайва – стовпчики, це явно залишки якоїсь колгоспної споруди, і біля них нікого нема. Але командир Вінницького БТО проходить усю місцевість навколо – низину, яку явно не видно з доріг. І знаходить.
 
Знахідка – закопана яма схожа на окоп для стрільби лежачи. Звідки вона тут взялася – цікавить усіх. Командир вінницького БТО перевіряє землю автоматним шомполом.
 
- Треба секрети сюди пересунути аби стежили, - зауважує начальник прикордонного відділу. – Зараз я чергових викличу!
 
За черговими відправляють невідомого мені офіцера. Командир БТО пояснює, що не треба хвилюватися – невдовзі з блок-посту прийде БРДМ – він нас забере. А поки що офіцери присіли біля окопу.
 
- Я дурницю питаю, звісно, - подаю голос. – А що це може бути за окоп?
- Оце якби я знав… - відповідає командир Вінницького БТО.
 
Це може бути окоп спостерігача, в якому (в низині) можна перележати світлу частину доби. Це може бути схованка для міномета та боєприпасів до нього. Це може бути… чи не байдуже що це може бути, якщо наразі ми не знаємо що воно таке?
 
На пропускний повертаємося на броні БРДМ. На зустріч виходять прикордонники і козаки-шевченківці – їм уночі заступати в наряди.
 
Пропускний пункт «Новоазовськ» занурюється в темряву.
 
Дмитро Калинчук
© Дракон [26.08.2014] | Переглядів: 7237

2 3 4 5
 Рейтинг: 46.8/29

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook