Пєтя – гавнокомандующій
Сєрий – кардінал
Дімася – кардінал, но от того, шо він Дімася не мєнєє сєрий
Бєня – коварний бєндєровєц
Саня Красномордий і Пєтя Красножопий – нікому неінтірєсні шавки.
Зьозя Молдованін – шавка, інтірєсна тупим "домохозяйкам"
Андрій Іванович – інтелігентний чолов'яга, повний ентузіазму
Секретар – простий кабінетний секретут
 

2014 рік. Війна. Темний кабінет. Посеред кабінету стіл, котрий вихоплює з темряви яскрава лампа. Над ним Схилилося троє: двоє у сірих балахонах і один у пишно розцяцькованому камзолі з червоною лентою через плече. На ленті напис "Я начал новую жизнь, а ты?" То Пєтя з кардиналами. Вони розглядають карту бойових дій, обліплену прапорцями.
 
Пєтя повертає бошку до Дімасі і дивиться в його ясні очі. Потім робить розворот на 180 і дивиться в ясні очі Сєрьоні. Потім знову опускає очі на карту і базарить інтимним, ледь чутним голосом.
 
Пєтя:
Тож, мужичкі, які імєєм плани,
Шоб наша власть укорінилась крепше,
Решпект здобула у народі,
У то же врємя маючи можливість
З народу користь поімєть?
 
Дімася:
Ну, зирь, Пєтюнь:
Суємо в бюлютєнь УДАР,
Ляшка, Вкраїни возрождєння
(Нам всьоже ж інтєрєсєн і Домбас)
І, за отдєльну плату, возрождаєм
Усопшу в Бозі Солідарность.
 
Пєтя:
Мені, конєшно, душу гріє,
Шо партію мою хотітє,
Друззя хороші, оживіть,
Но, ізвінітє за сомнєння,
Повірить лі народ
Той партії, якой в ліцо не бачив?
 
Сєрий:
Пєтюнь, при всій моєй повазі,
Должон сказать: тебе ж захавав.
 
Троє товаріщєй ржуть з такой умєсной і ніплахой шуткі
 
Сєрий:
Так от, об чом це я…
Вєдь партія, як правильно замітив ти,
Твоя, тож нєпрімєнно
І рєйтінг дутий твій, поддєржка і почот
Той партії передадуться.
Авторітєт, як не крути, імєєш ти, братуха, у народє.
 
Пєтя:
Ну, харашо, браткі, а чо так много
Проектів наших політичних,
Шо шанс попаси в Раду мають ніх…йовий?
 
Дімася:
Всьо просто, Пєтя,
глупий мій мальчішка,
Тут істина сурова й постоянна:
Чим більше ліц красівих і картінок,
Тим більше лохів, шо на них ведуцця.
 
Вбігає секретар
 
Секретар:
Мій генерал, звільнили щойно
Пункт насєльонний з лап врага лихого
 
Пєтя:
Це харашо. Спасіба передай.
 
Секретар:
Так точно, генерале.
 
Секретар зникає
 
Пєтя:
Ну да, браткі, ви нєсомнєнно прави.
Тут рєйтінга хоть отбавляй
У Вєталя, качка тупого
Та в цього ше із вилами муділи,
Шо біга часто так по зоні АТеО.
Відтак, надєюсь, бізніс ми наладим
Взаємовигодний на почві революцьї,
Закладеній довірливим народом,
Що Януковича і скинув, і обрав.
І як обставим ми парламент
Усплош людями лиш своїми,
Ніхто мішать нам не посміє
У наших з вами бізніс-планах.
 
Раптом тишу рве розмірений тяжкий звук, такий, який буває, якщо кувалдою бити по ковадлу: "Гуп – гуп – гуп – гуп…" І з темряви, тяжко ступаючи, показується Бєня. То статечний козарлюга, що нагадує Зевса, як описав його світлої пам'яті Іван Котляревський. Він моцний чолов'яга у жупані, з шабелиною, у футболці з написом "Жідобандера". Пишні вуса його спадають до грудей, на голові оселедець, на плечі спадають пейси. Голос його такий же тяжкий, як і його кроки.
 
Бєня:
Ага! Сховались, пі…раси,
І мутять і без того чорну воду,
Чорти погані, покручі лихі,
Ганьба мого священного народу
Гебрейського…
Вже поділили, бляді недостойні, той пиріг,
Що Радою в народі зветься
Й народові служити вірно має,
Як лакей на побігеньках у полкана.
Дадуть вам перцю ще мої реб'ята,
Націонал-фашистами в Крємлі що звуться,
Як і до влади не прийдуть, розкажуть
Про вас, блядей, усю лихую правду,
Що вміють ці парніши ніфігово,
Побачите тоді…
Я ж як облуплених вас знаю.
Хто оддавав наказ Майдан розгнати,
Хто Юльку на курорта засадив,
Хто бізніса отжав в колєгів незаконно…
Хотя нащот останнього тут всі такі собрались.
 
Сєрий:
Ти нє гоні тут шнягу, абалдуй!
Не забувай, шо в нас рєсурс покрєпчє,
Аніж Один якийся плюс один.
Не забувайся, падло, з ким говориш.
Ти думаєш, нєвєдомо нам, шо гавно ми?
Конєщно вєдомо, того ми й на плаву.
 
Три толстяка за столом сміються з такой умєсной і ніплахой шуткі
 
Дімася:
Та да, казьол плохий, ми помним,
Як хитро сдєлан ти, зараза.
Пожалуй, тіки ти, падлєц,
Отказувавсь платить в сємєйну касу.
Но й на таких пєдріл, як ти
Імєється у грамотних людєй мєтода.
 
Бєня:
І ніфіга-то ти мене, урод, не напугав.
Ви шо тут з себе строїте, придурки?
Як ви забрались на Олімп, то то не значить,
Що ви вже боги, хоть, пожалуй
І альпіністи, вєрно, ніхрінові.
 
Пєтя:
Так шо ти нам отут втираєш, Бєня?
Про альпіністів, про богів, про крімінал…
Чи ти упився у Святу суботу,
Шо гріх великий, як казав рабин,
Як проповідь читав сьогодні.
Об чом, радной, твоя рєчуха?
 
Бєня:
Та про то, муд…к курчавий, заєць шоколадний,
Що праві нацьональні сили,
Якими я завєдую, як знаєш,
Удєлають тебе з моєй подачки
Й казлів цих в балахонах заберуть.
 
Вбігає секретар
 
Секретар:
Мій хвюрер, сонце краснопике,
Проізошло на фронті горе:
Поганий враг перестріляв
Безвинних хлопців, котрі боронили
Державну нашу з вами Незалежність.
 
Пєтя:
Приставить всіх к мєдалям поіменно
І передать прівєт їх мамам і поклон.
 
Секретар:
Так точно, щастя наше всенародне,
Що обране демократично в першім турі.
 
Секретар зникає
 
Пєтя:
Отак і живемо… Одні расходи.
 
Бєня:
Ти на війну-то хоч копієчку оддав?
 
Пєтя:
Оддав, понятно, й не одну.
Мєдалі, знаєш, нинчє недішові.
 
Бєня:
Е нє, братан, вєдь то дєньга бюджетна.
А я про обіщанія солодкії твої.
Про десять тисяч в день бійцю тому,
Котрий державу нашу груддю прикриває,
А заодно і сраку жирную твою,
Од вражих куль і прочого ненастья.
От в мене да, самі розходи:
На БеТееР, на танки бистроходні,
На міни, ну й, понятно, на понти,
Котрі, єсть, як відомо, дух побєдний
Й вложеньє дєнєг як нільзя умєстне,
Особінно в условіях війни.
І всі ці вклади у один проект,
Що зветься гордим словом Україна,
Не то, шо ваші мєлочні забави…
 
Раптом Бєня набуває якоїсь звірячої подоби й аж гарчить на гавнокомандувача з кардіналами
 
Бєня:
Ну шо, падлюки, може хтось отвітить
Мені на гасло наше переможне.
Ану, придурки! Слава Україні!
 
Трійця від Бєні відсахується, Дімася й Сєрий хижо шиплять, як ті нічні звірюки, а Пєтя перелякано відповідає.
 
Пєтя:
Героям слава… Злиплось шоб мені
В душі всьо шоколадом липким…
Недобре так лякать людину з діабетом.
 
Аж тут з пітьми виходять троє злиднів, зодягнених у мішковину. Вони брудні, неохайні і нещасні. Це Красномордий, Краснжопий і Молдованін.
 
Молдованін (тонким нещасним голоском):
Начайнєгі, родімі милі,
Ми чули, ділите парламент
Ви в це складнеє для країни время.
Позвольте й нам кусочок отхватить.
Багато нам не надо, ми не мєстні,
Нам токо ліш би тут прожить,
Не погубіть сіротушек, родімі…
 
Пєтя (відхекуючись від нещодавнього переляку):
А ви нам накой нада, голубкі?
Яка, питається, з вас польза?
Хто голос свій отдасть за вас
І як пихать вобше вас у парламент,
Опослє всіх грєшков, які ви розплодили?
 
Красномордий (смєлєє Молдованіна, но с робостью):
Осмєлюся на дєрзость вам напомнить,
Шо і за вами всьо нечисто.
І шо оці колєги ваші в балахонах
Були із нами у одній бригаді.
 
Дімася:
Ти шо, пацан, попутал бєрєга?
Ми там де вигода і профіт,
Тож забувай скорєє врємєна,
Коли були командой ми одною.
Ви єсть прєступніки й заплатите за всьо,
У чому винуваті ми із вами.
А ми, як прєждє у руля,
Бо ми не поймані, того й не вори.
 
Три поросьонка за столом сміються з такой умєсной і ніплахой шуткі
 
Красножопий (перериваючи вєсєльє):
Но як же ж ми ж?
Ми ж тоже, всьо же, люди.
Ми тоже хочем кушать, хочем жить.
І кнопки жать за вас готові непрємєнно,
Лиш не пускайте по міру, бо то бесчєловєчно…
 
Сєрий:
А чєловєчно лі було
Платить дєньгу сєпаратістам
За п'янство їхнє і розбой,
Розносячи бацилу тєрорізма?
 
Красномордий:
А ти їм не платив чи шо, Сєрьоня?
Ти як не свій їй-богу став
І смотриш свисока на нас напрасно.
 
Сєрий:
От дураки, їй-богу дураки,
Казали ж вам, шо чисті ми, як Херувими,
Но це понятно, тільки на бумагі,
Бо надо вміть, друзья мої, ховаться,
Шоб докопатися ніхто до вас не міг.
А так, ідіть ви у тюрьму.
А коль вас пожаліє Провідєньє Боже
Й якимось чудом попадете в Раду,
Понятно, шо і так на побігшках
Останетесь, пацанчікі у нас ви.
 
Злидні вішають носи і нізчим ідуть в пітьму і розчиняються у ній, як йожик у мультику розчинявся у густому тумані.
 
Вбігає секретар
 
Секретар:
Ясновельможний пане мій, владико!
Вже хлопці наші урознос пішли
Й відбили у врага шість насєльонних пунктів,
Знічтоживши агентів еФеСБе,
Не говоря про танки й БеТееРи.
 
Пєтя:
Сасібо, дарагой, служителю старанний,
За новость Свєтлу і приятну,
Що радує усіх, шо сьодня собрались
За століком в мойому кабінєті.
Ти награди бійців білєтом на концерт.
Давно, небось, вже Павліка не чули
І Ані Лорак й прочих пєстні муз.
Ступай, родний, порадуй тих содатів.
 
Секретар:
Так точно, воплощєньє мудрості вселенськой,
Обрадувавше нас чудєсним руководством.
 
Секретар зникає
 
Пєтя:
 
От так, родні мої, куми і побратими,
А бєня каже "десять тищ"…
Бойцам пітаніє духовне надо.
А дєньги – брєнне…
Дєньги – суєта…
 
До кабінету стукаються. За стуком заходить інтелігентний мужчина у охайному піджачкові верхи на вишитій сорочці. То Андрій Іванович.
 
Андрій Іванович:
Здоров'я доброго, панове,
Я зичу всім отут присутнім.
Хотів вам партію свою презентувати,
Що свіже дихання подасть в парламент
І оновить, надійюся, його,
Як та весна, яка природу розбудила.
 
Дімася:
А шо же ж, презентуй, чувак,
Ти багадєльню нам свою невнятну,
Но ліш заранєє оговорим з тобой,
Чи з нами ти, чи з цим падонком в шароварах (вказує на Бєню)
 
Андрій Іванович:
Не зрозумів такої постановки
Я недоречного цього питання.
Я представляю політсилу,
Що є платформа для думок здорових.
То партія людей розумних,
В котрих ідей у голові багацько
Й котрі ідеї ці питають у громади.
До чого ж ці питання недоречні
За кого я: за Васю чи за Пєтю?
 
Сєрий (до Дімасі і Пєті):
О… В парламєнтє пацанчік нє жилєц,
Уж больно нрав єво свободєн,
Уж больно європєйскій он.
Нє, наш народ за це не голосує.
 
Пєтя і Дімася схвально кивають головами
 
Пєтя:
Друзья, давайте ми собачитись не будем,
А взглянемо на карту дій воєнних,
Шо нам покажуть точную картину,
Яка в созивє новом буде расстановка,
Шоб знать: а чий у нас парламєнт.
 
Усі, включаючи злиднів, що вибігли з темряви, схиляються над картою.
Тим часом до кабінету знов заходить секретар.
 
Секретар:
Любєзний наш володарю ласкавий,
Колос, дєржащий наше государство
На мощних атлєтічєскіх плєчах,
Бої ідуть за город стратегічний,
Шо був колись оплот сепаратистів.
 
Уся політота відлипає від карти, зачувши цю добру звістку.
Пєтя виходить з-за столу, підходить до секретаря й обіймає його.

Пєтя:
Тебе приставлю я, їй-богу, до награди
За службу вєрну й новості хороші.
Но ти, не розслабляйся, мілий чєловєк,
А потораплюй нашу армію могучу,
Шоби парад побєди состоявся в срок,
Назначений нам штатним распісантєм.
Бо дуже, знаєш, невтєрпьож проїхать
В главє парада на лошиці білій…
Ну, ладно, друже мій, ступай.
 
Секретар:
Служу отєчєству
 
Виходить
 
Пєтя (до усієї братії):
Ура, товаріщі! Намітлась побєда!
 
Усі: Ура!Ура!Ура!
 

Епілог:
http://www.pravda.com.ua/news/2014/07/25/7033013/