Кремль, кабінет Сталіна. В кутку цокає імпортний годинник, за ограненим склом якого сонно теліпається півтораметровий маятник. Чорні стрілочки вказують без чогось там другу ночі. Сталін задумливо чвиркає газовою запальничкою „Ронсон”.
- Курить чи не курить?..
- Шо? – запопадливо здригається Берія.
- Кажу – курить чи не курить? Питання це дурне мене задовбує. Чи може закурить? Та лікарі говорять, шо як не кину я смалити, то може мені вилізти те боком. А ще казав той лікар прямо перед смертю, що дуже париться він за моє здоров’я. Його бентежить мій аналіз калу, а також колір шкіри та моча. Все плакав, дурник, та просив прощення... А за шо?.. Нормальний лікар був... Скажи мені, Лаврентій, за що ти розстріляв оту клістирну трубку? А, втім – яка різниця. Духовність – от що головне! Парторга викликали перед смертю?
- Так точно, мій любимий вождь! Він відпустив йому усі гріхи одним пакетом і прийняв в правовірні комуністи!
- То добре. Значить, після смерті одразу попаде у комунізм. От же ж хитрожопий в нас народ! На що лиш не підуть, аби посмертно влізти в царсто комунізму...
Відкриваються двері, входить Поскрьобишев. На ньому нова ліврея, підперезана портупеєю і домашні капці.
- Ваша більшовицька величність! Члени РНБО прийшли, лягли і чекають! Заганяти?
- Давай... – вяло махнув Сталін долонею, на реверсі якої виднілося тату - "Lenin - forever!", виконане готичним шрифтом.
Маленькими кроками, наче перелякані пінгвіни, входить табун чиновників. Вони скупчилися в протилежному кутку, куди не добиває тьмяне світло модного світильника з рожевого шматка солі і застигли ховрашками, прикриваючи, наче футболісти перед штрафним, причинні місця папками для паперів.
Сталін, не дивлячись в їхню сторону, чвиркнув запальничкою.
- Ну, і чого кокетуємо? Сідайте вже.
Пінгвіни затупотіли в напрямку стола.
- Зібрав я вас, щоб донести у ваші вуха вкрай офігенну новину. Таку вже офігенну, що боюся, - вона гіпофіз ваш, а також мозок, ослаблений халявним шоколадом, паралізує вмить. Як ціанід. Бо триста кілобайт інфи – то вам не жарти. А суть така: товариш Адік, мій бізнес-компаньйон, нам презентує на халяву гуманітарний груз. І той презент уже здійняв таку пилюку на Родіни просторах канонічних, що Гугл-мап замучився його уже шукати. Аж скельця запилилися у лінз. Але ми знаєм по секрету із фейсбуку, що той конвой в цю саму мить нічну, на дві колони спритно розділився. Як дві змії повзуть вони до фронту. Одна повзе норд-ост, на Ленінград. А друга – чітко пре на схід, до Сталінграду.
Ну, що принишкли, офісний планктон? Тепер відкрийте ротики і витискайте звуки крізь горло, стиснуте у спазмах. Хто перший? Чо мовчите? Бо зараз Берія бігом мені з підвалу партійних членів нових приведе. На мотузку. І наше РНБО в момент ще стане ліпше, і засяє фінгалами з-під вдячних тих очей, що вже з життям своїм нікчемним розпрощались...
- Гм... – подає голос один пінгвін. – А то є правда, що на халяву? То є не фючерс? Без передплати точно?
- Сказав же ясно – на халяву. Що іще?..
- Гм... А що нам скаже пан Фірман? Чи ви йому телефонували?
Сталін тяжко зітхає.
- Не знаю. На скайп я не заходив ще сьогодні, бо вичерпав ліміт до дна, як той щипач чужі кишені у трамваї. Але товариш Гойко, напевне, в курсі. Вони ж вугілля на кордоні з тим Фірманом пиляють – що твій Стаханов! Шо скажеш, Гойко? Чо мовчиш?
- Гм... Я тут, ваш мосць... Пан Фірман, наш найліпший друг і батько „Ros&Rur-energo”, прикинувся в Женеві пастер Шлагом. І у якогось гуцула, з місцевих, з кантону Цуг... чи Швіц?.. не пам’ятаю... бере уроки гри на лижах закордон.
- Тю!.. То я й без тебе знав ту новину. Хіба не він мене просив за нові лижі?.. Ти краще нам скажи, що Фірман думає за той конвой? І що він думає за Адіка?
- Пан Фірман думає: як шара – треба брать. І половину зразу – до Привозу. А другу половину - там де зброя – то пацанам віддати. Бо ми є люди честі, і щоб чуже прилипло нам до рук – такого ще не було. Бо як прилипло – то, вважай, вже й не чуже, а рідне... Відразу на душі стає тепліше і впевненість така, що вам не передать. Воно б і зброю непогано до Привозу... Але ж пан Адік мстивий, як холера... А жерти на Різдво кутю з полонієм – сумнівна радість. Бо може знудити... То ж зброю віддамо. Напевне...
Пінгвіни закивали дзьобами. Проте, по калькуляторному миготінню їхніх слюдянистих очей відчувалося, що вони прикидують різноманітні варіанти генделя.
Сталін неквапливо відкрив шухляду стола, вийняв звідти імпортну коробку з сигарами і демонстративно поставив на стіл. Дістав одну з пеналу, почав рвати на шматки і набивати тим тютюновим лахміттям люльку. Люлька була барвисто розфарбована і рясно вкрита різьбою. Такі, зазвичай, продають в Косові на сувеніри.
Члени РНБО зацікавлено повитягували шиї з-за столу.
- Це мені Лукашенко Фіделькастрович підігнав, - як би між іншим похвастався Сталін, підніс до люльки запальничку і чвиркну. Прострілила біла іскра і в ту ж мить на кінці запальнички появилося полум’я. Вогник заметушився, наче хотів втекти, але через мить Сталін рішуче втягнув його в люльку. Вогник здався, нахилив голову і поліз в тютюнове лахміття.
Звідти зачаділо сіркою...