Так, деякі роздуми...
 
У книзі Чернілевського Д.В., Таланчука П.М., Євтуха М.Б. "Духовна культура особистості" (за ред. Д.В. Чернілевського, вид.3-е, Вінниця, АМСКП, 2013) доволі переконливо змальовується (констатується) доволі сумний на сьогодні стан речей у таких галузях суспільного життя, як освіта й виховання, наука й релігія,  віра й знання, духовність та мораль, й т.ін. Не менш переконливо говориться про надзвичайну важливість цих та пов'язаних з ними питань не лише для поточного життя суспільства, але й змісту його існування у майбутньому. Достатньо аргументованими виглядають сподівання на те, що саме система освіти візьме на себе функцію не просто освітянську по відношенню до підростаючих поколінь, але функцію виховання духовно багатих та цілісних нових членів суспільства. Так, дійсно, кризові часи — то є часи існування не лише кризових явищ та більшого чи меншого ризику загибелі, але одночасно ще й можливостей для розвитку й навіть розквіту, а тому цілком логічними, з цієї точки зору, є міркування з приводу майбутнього перетворення системи освіти в щось подібне до храму нової релігії. Також неможливо не погодитися з неодноразовими закликами авторів розглядати усі зачеплені у згаданій праці питання системно й нерозривно одне від іншого, аби не втратити їх сутність. Безсумнівно, так воно все й є або повинно бути, але:
 
а) найважливішою функцією будь-якої самокерованої (незалежної) системи, у т.ч. й українського суспільства, є функція захисту цілісності цієї системи та її незалежності. Добре всім відомий інстинкт самозбереження — гарний приклад з світу біологічних систем. На виконання саме цієї, перш за все, функції, суспільством утворюється інститут влади (держава), який має керувати суспільством таким чином, аби воно зберігало свою цілісність незалежно від внутрішніх та зовнішніх (найчастіше несприятливих або ворожих) впливів. Якщо ця функція не виконується потрібним чином, то немає жодного сенсу говорити щось про системи освіти, виховання, культури, науки, будь-які інші;
 
б) ресурсовиправданим є такий підхід до створення держави суспільством, коли на органи влади покладається не лише виконання згаданої вище найважливішої функції, але й доручається виконання багатьох інших функцій та справ, цікавих для усього суспільства, тобто держава має бути не чимось вузькофункціональним задля збереження цілісності соціуму й не більше того, але сама повинна бути системою влади, тобто цілісною за своїми функціями та структурою множиною органів влади. Вочевидь, утворювана суспільством система влади або має виконувати покладені на неї функції належним чином, або суспільство має щось робити з погано працюючою державою;
 
в) система освіти, як і будь-яка інша підсистема соціальної системи з назвою "суспільство", не є чимось таким, що здатне функціювати автономно та незалежно від інших підсистем, і тим більше - незалежно від впливу найважливішої підсистеми - механізму самокерування (тобто держави). Таким чином, якщо система влади виконує покладені на неї суспільством функції належним чином, то проблеми й негаразди, які можуть мати місце всередині системи освіти, мали б беззаперечно внутрішні (у самій системі освіти) чинники, а тому система влади, як система більш високого рівня по відношенню до системи освіти, доволі швидко й ефективно змогла б ліквідувати причини наявних у сфері освіти проблем (провести реформи). Але якщо причини наявних проблем та негараздів, наявних у сфері освіти, лежать за межами цієї сфери, та ще й у самій системі влади, то говорити про якісь реформи у самій лише системі освіти... або в системі силових органів, або науки... - марна трата часу;
 
г) оскільки система влади має цілком природню можливість щосекундного впливу на кожного члена суспільства й на кожну спільноту, що входить до суспільства як його підсистема, а крім того, сама вона є підсистемою суспільства, тобто відчуває власний вплив і на самій собі, то згаданий вплив має характер доданкового зворотнього зв'язку, результатом існування якого є підсилення (збільшення, примноження, мультиплікація...) тих явищ, цінностей, якостей,.. які через нього "прокручуються". Саме таким чином відбуваються процеси деградаційного "розвитку" практично на всіх напрямах суспільного буття. Саме таким чином відбувається безліч процесів у природі й навіть техніці. Саме таким чином деградує й сфера освіти - ходячи по замкненому колу, коли студент-невдаха стає "педагогом", який плодить нових студентів-невдах (вже "другого рівня"), дехто з яких стає "педагогом другого рівня", що плодить далі "третій рівень"... й далі по колу. У даному випадку, якщо б система влади функціонувала належним чином, то вона б могла дещо змінити правила відбору педагогів серед учорашніх студентів, надаючи перевагу тим з них, хто об'єктивно переважає своїх вчителів за своїми якостями, тобто "вкинути" в процес (те ж саме коло) "сировину" іншої за знаком якості... далі система освіти вже сама себе виправить так, що увесь світ заздритиме;
 
д) ще одним аргументом щодо неможливості сьогодні, з існуючим на разі станом речей, мріяти про якісь реформи у сфері освіти, чи в якійсь іншій сфері, є той факт, що сфера освіти, так само, як і інші, вже ... реформована! Й не лише вже реформована під сьогоднішні цілі системи влади (виховання справжньої еліти їй не цікаве — щиро не цікаве), але й постійно дореформовується, аби максимально відповідати завданням, коли вони змінюються. Якщо б система освіти почала діяти сама по собі, тобто готувати дійсно еліту (за своїми якостями), то така її діяльність увійшла б у протиріччя з фактичною діяльністю системи влади й вже цим почала б загрожувати самому існуванню теперішньої системи влади, а тому остання автоматично увімкнула б механізм власного самозахисту (пам'ятаймо - держава є також системою, а отже, піклується про власне існування).
 
Тим не менш, якщо почати вирішувати проблеми не навпомацки, а у тому порядку, у якому шлях їх вирішення відповідає правилам логіки, то вирішити їх цілком можливо. Для цього потрібно спочатку вирішити ті проблеми, які породжує система більш високого рівня, ніж система освіти (тобто держава), й лише після того стане можливим провести справжнє реформування й сфери освіти, й усього іншого, що так нівечить сьогодні життя нашого суспільства й нас у ньому.