Зовсім поруч, за якихось декілька сотень кілометрів гинуть люди. Не десь, у іншій державі, ні. У нас вдома. Десь близько ще зовсім молоді хлопці за короткий час вчаться захищати свою землю в бою, перетворюються на справжніх солдат, освоюють різні види зброї, засинають і прокидаються під мінометним обстрілом і бачать, як помирають їх товариші. А в якомусь українському місті чи селі у жінок, які виносили їх під серцем - їх, наших справжніх героїв, на очах не висихають сльози і болить, і щемить те саме серце і іноді здається, що воно не витримає такого переживання і напруги.
І всі свідомі, адекватні українці – від маленької дитини у дитсадку до старенької бубусечки переживають разом із ними. Бо захищають ці хлопці ВСІХ НАС, а не лише свої родини і домівки. І звичайні, пересічні українці намагаються всіма силами - хто чим може - допомогти нашим солдатам. Сьогодні мої знайомі – Олексій і Денис збирають гуманітарку в зону АТО – хто приносить гроші, хто харчі, хто ліхтарики, хто бритви, хто навіть листи – бо зовсім ще юні, тож добрі слова їм також необхідні.
І от в цей час знаєте що відбувається у місті Суми, звідки я родом? Не повірите, бо я й сама не повірила, коли дізналася про цю новину!! Сиділа сьогодні, немов приколочена до стільця, і істерично спочатку гортала сторінки в гуглі, потім телефонувала знайомим журналістам у Суми. Виявилося – правда. А я ось про яку подію – 5-го серпня одним із сумських магазинів «Секонд-хенд» запроваджено таку акцію - у разі роздягнення до трусів 5 речей можна взяти безкоштовно. Такої фантасмагорії під назвою «Наплюй на свою гідність» я не бачила давно. Шалений ажіотаж, шалені люди…безумні і напівголі. Жах.
Булгаков-Булгаков…Михайло Афанасійович, отак пішов ти з життя і ніяк не підозрював, що сумчани переплюнуть твій такий знаменитий епізод про сеанс «чорної магії» у театрі. І не треба їм ні Воланда, ні його помічників, аби вдертися до магазину за дешевим, вже поношеним, з характерним запахом одягом – напівголяка, безсоромно і вперто і міряти те все лахміття прямо у центрі міста! Боже, яке щастя – зате безкоштовно!
І в той час, як хтось віддає чи не останні гроші, щоб купити хлопцям одяг, чи більш-менш цупке взуття, а бо бодай хоч декілька пар нових шкарпеток, інший біжить в одних трусах до магазину, щоб встигнути схопити п’ять штук якогось ношеного мотлоху.
Господи, поруч із ким я росла? Страшно…