Війна - найкращий час для реформ. Тим паче, ми зараз воюємо за право на існування Укропії, чи як нас там називають?
 
Українська культура має рану, що кровоточила 60 років. Одужання - не такий швидкий процес. Ця рана ослабила нас усіх. І якщо ми допустимо ще один такий удар, хто знає, може, це буде смерть чи кома.
Мої пропозиції для реформ наступні. Найперше, ввести скрипниківський правопис. Ігнорування цього правопису - велика історична несправедливість. Попри його незвичність, він краще враховує особливості мовлення різних регіонів, зокрема Наддніпрянщини. Буде незвично, але швидко звикнемо.
 
Замінити російську мову в школах на українську. Без винятку. Російські школи замінити на недільні на кошти громади.
 
Усіх активістів русинства поставити на облік. Це наступне Придністров'я.
 
Преса, література має отримати протекцію. Субсидування книжок - неефективний метод, на який уже вигадали сто одну корупційну схему. Треба конкурентний ринок. Тому на найближчі 5 років варто викинути російські видання й замінити її українською, зокрема йдеться про найпопулярніший сегмент. Це не означає, що ми вводимо мораторій на російську літературу, вона просто має стати дорожчою. Накладіть мито, ніхто вас ні в чому не звинуватить.
 
5 років сприятливого клімату, і на 6 Донецьк би заговорив українською. Такі умови не створять, звісно, тому це утопія. У нас лібералізм сприймається винятково в мазохістичному сенсі. Перед загрозою смерті не важливо, дотримаємося ми всіх протоколів, чи ні.
 
Кожний може наблизити час формування безпечного суспільства.
Для цього потрібно:
Писати, говорити, творити українською.
Думати українською.
Прагнути знати мову краще.
Ознайомитися з українською культурою краще.
 
І, найголовніше, зрозуміти, навіщо це так потрібно. Фактично, мовне питання зараз є причиною неможливості стати собою. Завжди цей погляд на Москву, на Дождь, на Путіна, на Сталіна. Мумія лежить не в нас на площі. Не ми пишаємося НКВД. Але це ми, кого морили голодом. Це ми, кого кидали в Сибір за неслухняність. І це ми, кого в світі люблять, бо про них нічого поганого не знають. Так, про українців мовчать. Але це мовчання краще від того, що говорять про росіян.