Борис Гуменюк (ФБ)
3 год • Відредаговане •
Батальйону "Азов-Січ" не буде, -
так вчора телефоном сказав очільник штабу Національної гвардії.
Чому не буде? - запитуємо у нього.
Розумієте, нам зараз не до того. Нам взагалі не до вас. Ми готуємо парад перемоги. На 24 серпня, до Дня Незалежності.

Ало!!! Ало!!! Ізварино??? Ало!!!!!! Тама у вас пабєда???
Пабєда?.. Пабєда?.. бе.. да-да-да!.. УУУУУУУЙЙЙЙООООО!!!...
Плі!!!
Не чую!!! Голосніше!!!
Плі!!!
Пабєда?.. Парад???
Броніки??? Хер там... Пішли! В бій!! Пішли... Броніки, б...
Де?.. Давай! Бо пацани голі-босі...
Ампутація?..
Вивозити треба...
Нема вже кого вивозити!!!...
Броню давай!!!
АААААА!!!!!!....
(затихаючи...) а-а-а...
 
Шо значить – давай броніки? Спокійно, не панікуйте. Сказали через міністерство пропускати. Через нас, тобто. Сертифікація!
Шо??? Через яке таке міністерство??? Ви шо, суки тилові, вже зовсім там всі страх втратили??? Броню давай, кажу!!!
Як це - через „яке”? Через Міністерство глухої оборони і непротівлєнія злу насілієм...
 
(дзвінок, запопадливий голос) - Міністерство? Альо? Є броніки!..
І почом нинче броня на базарі? (в трубці чути ліниве лузання сємок)
По 19 штук. Гривьон.
О?!. Ціна нормальна. Плі!!!
„Откат” нормальний...
 
Ну, шо, пабєда?..
Яка, нахер, пабєда??? Чи ти з дуба впав???
Так парад же...
 
Парад пабєди?.. Тоді треба піонери системи "білий-верх-чорний-низ" і яку небудь лярву на трибуну - Повалій, чи шо... - тамадою, шоби ото прошепелявила в мікрофон з прідиханієм, імітуючи дрож в членах і емоції в голосі: "Нікто нє забіт! Нічто нє забіто!" – і тут літаври – бумсь!..
Ну, а потім генерал-галантерей-Гелетей на білому коні з ментовською палочкою в зубах, як бобік з кісткою, скаче алюром і віддає честь тіпа президенту.
А Повалій так глубокомислєнно в мікрофон: „Президент - то є вєнєц природи і апофеоз військової доблесті! Слава, слава президенту! Слава нашим докторам!”
Дрес-код президента, як для такої події, скромний - білосніжна тога з золотистим меандром по краю і золотий лавровий віночок на голові. Тільки замість листочків - фольга від канхвет "Вечірній Київ". На морді - легкий шоколадний грим.
Президент тримає триструнну ліру і балалаєчним стилем виконує „етат дєнь пабєди – порохом прапах...”
Поруч з президентом стоять Косюк і Ложкін. На обох – святкові червоні атласні косоворотки з пітухами і цвітами.
Бо – пабєда ж, як тут без косовороткі?..
Лиця задумливі. Очі відсторонено розглядають свіжу бруківку на Майдані. На косоворотках – ордени „За пабєду!” першої купєчєскої гільдії.
Трохи далі жмуться Кернес і Добкін. У Кернеса – нові модні окуляри. Добкін підлабузницьки заглядає в очі президентові і пробує мугикати „е-е-е-тат дє-є-нь пабє-є-д-и-и!..”, але тонка натура Кернеса не витримує фальші і той непомітно дає ліктем Добкіну в пузо. Добкін гикає і замовкає.
У обох на лацканах лапсердаків – зірки Героїв України. Зірки, за солдатською звичкою, нашмуровані пастою „гої” і блищать, як у кота бляха.
До трибуни, порушуючи всі гаїшні правила, на плечах негрів підпливає розкішний азійський паланкін з блатними донецькими номерами. Біля трибуни паланкін пригальмовує. Прозора фіраночка відходить вбік і назовні виглядає зацікавлена життєрадісна фізіономія в чалмі.
- Прівєт тебе! О, побєдітєль всєх і вся! Йоптить, а шо тут увас?..
- І тобі наші найщиріші вітаннячка, Султан Ахмет! Так парад у нас туточки. Пабєда! Як ся маєш, кстаті, і вобще?
- Да нічьо, нічьо... Єфремова нє відел?
- Як то-ість – нє відєл?.. Я ж йому тільки шо ордєн вручав. „За героїзм і оборону в освоєнії ресурсов”. І золоту шпагу на шнурочку.
- А-а... Ясно. Ну, ти захаді, єслі чо... – Повертає голову до своїх негрів. – Пацани, нє усталі єщьо носіть-то? А то може на волю атпустіть?..
- Нє, нормально, Ахмат Салтанич! – бадьоро витирають піт з-під касок. - Винєсєм всьо, что Господь не пошльот!.. Нам би только... ето... поторопиться... во вторую смєну успєть би... в шахту би...
- А-а, так чаво стоім?.. Поєхалі! Всєм пака!
Негри хвацько закидають собі паланкін на плечі і бадьоро затягують - „много пє-є-сєн слиха-а-ал я в донєцкой сторонє-є, в ніх о горє і радості пє-є-ло-ось!..”
Підходить бургомістр стольного города, Кличко. Дістає папірець.
- Р-р-разом – і до кінця!.. Пер-р-ремога буде за нами!.. Я твердо вирішив йти у презідєнти!..
Присутні співчуваючи хитають головами і перешіптуються – „такой маладой, а уже – бургомістр!..”
- Віталя! – по-батьківськи окликає того президент. – Ти текст переплутав. Це вже не актуально. Тут – парад у нас. Пабєда! А тобі кстаті, медаль полагається на ошийнику – „За освобождєніє Майдана!” Ошийник фірмєний, „Лакосте”.
- О, класно!
Бере медальку на шкіряному шнурочку, вішає собі на шию. Дістає мобілу, фоткає і запулює фотку в нет. Потім показує всім: „Диви, мене в Інтернеті показують! Оце – я, а оце – медаль!..”
Появляється Симоненко. Він сумний і торжественний. В руках – букет фальшивих червоних гвоздик. Підходить до Порошенка, знімає з голови кепку-підарку, кладе у подножия квіти.
- Нє забудєм! Нє простім!.. Дєдиваєвалі, ваєвалі да недовиєвалі!.. Ура, товаріщі!..
Одягає кепку, віддає честь і відходить, луплячи по асфальту каблуками, як отой каравул, шо біля мавзолею з залежалим трупиком.
Всі задоволено кивають головами – „стара гвардія, сцуко!..”
Підходить директор житомирського бронетанкового заводу. У нього на грудях – орден „Боєвого красного знамєнія” на колорадському бантику. На поясі – класичний маузер в чорній дерев’яній кобурі.
- Шось і не пам’ятаю, шоби я давав тобі такий красівий емалірований орден... Де взяв? – похмуро прицінився президент до ордену.
- А, оцей?.. – з інтонаціями Голохвастова пробурмотів директор і покосився на орден. – Путін дав. А шо такоє?
- Та нічо... Дивлюся – орден. А за шо?
- Так я ж 78 вражескіх бронєтранспортьорів знищив! Сам!..
- А-а-а... Ну, то круто!.. Тоді – молодець. Носи.
З’являється якийсь тіпок з холеричним виразом очей і глумливою посмішкою на подвижному фейсі. На ньому вишиванка, підперезана на кацапський манер шнурком з китицями. На голові - моднячий набриолінений оселедець.
- А, Леонов!.. Чого так радісно скалишся, козаче? Козачок ти наш улюблений?..
– Так ето, сказано ж – „Свобода нас встрєтіт радостно у входа!” Ги-ги!.. І братья нам медаль дадуть!..
- Ну, йди сюди... На тобі бойову медаль - „За освобождєніє мінагро”. Заслужив!
- А премію?.. Нам же премію обіщали?..
- Так не я ж...
- А нам пофіг!
- Ну, ви, однако, дорого обходитеся...
- Бо Свобода – то є найдорожче! То є самий циміс, а не дєшовка яксь!..
Строєвим кроком, висікаючи іскри победітовими підковками, підходить лейб-гвардії штабс-генерал Воронченко. На його ківері – пилюка АТО. Від генерала несе артилеристським порохом, вигорілою степовою травою і кінським потом. Доломан у двох місцях зі слідами напалму.
- Шо, штабс-гусар, тяжко?.. – з теплотою звернувся до нього президент. – А скажи чесно: страшно там?..
- Кавалергарда вєк нє долог! – в голосі бойового офіцера відчувається зневага до страху. – Нам страх нє вєдом!
- Ух, маладца!.. Ну, тримай медаль. Заслужив!
Президент бере з подушечки медаль і закріпляє на доломані.
- Медалью „За іниє заслуги” нагороджується штабс-генерал Воронченко. За геройське освобождєніє сепаратиста Кілінкарова!.. Служи, гвардєєц!
- Слуга царю і, так сказать, в нєкотором родє - атєц салдатам!..
 
Ну, хто там ще, з переможців, наступний?..
 
Підходь за орденами!