Президент Національної академії державного управління при Президентові України Юрій Ковбасюк вважає, що українським чиновникам не потрібно знати жодної іноземної мови, а про євроінтеграцію слід давно забути. Принаймні, саме такий висновок випливає зі звернення групи викладачів НАДУ (текст звернення науковців наводжу нижче).

Що залишиться від НАДУ при Президентові України після вдосконалення її структури?
 
Питання справді цікаве, оскільки руйнування Національної академії державного управління при Президентові України шляхом так званого вдосконалення її структури здійснюється системно, послідовно і цілеспрямовано, а останнім часом ще й активізувалося.
Перший тривожний дзвоник пролунав ще близько трьох років тому, коли в академії, яка з початку свого існування мала чи не найкращу програму підготовки магістрів державного управління зі знанням іноземних мов – англійської, німецької та французької, було відмінено викладання цих мов слухачам академії. Пояснення було досить дивним: оскільки в Україні в середніх школах іноземні мови викладаються буквально з перших класів, існує досить багато різних курсів, акцент при відборі вступників до академії робиться на тих, хто знає іноземну мову, то і викладання цих мов уже є недоцільним, їх варто вилучити з програми підготовки майбутніх магістрів. Щось вдалося відстояти за підтримки тих, хто створював і розвивав академію, але по своїй суті викладання іноземних мов було зведено до мінімуму.
Однак, є й інші пояснення, чому так сталося. За Законом України "Про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики України" від 1 липня 2010 року євроатлантична інтеграція (рух у напрямку НАТО) нашої країни була фактична відмінена, в той час, як європейська інтеграція стала елементом лише зовнішньої політики. Це означало, що і євро-, і євроатлантична інтеграції перестали бути предметом (елементом) внутрішньої політики держави, що в листопаді 2013 року отримало своє підтвердження: відмова Януковича підписати у Вільнюсі Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, початок Майдану та наступні події в Україні, які сколихнули весь світ.
Та чи справді чиновники з тодішнього міносвіти під керівництвом Табачника заставили керівництво академії відмінити викладання іноземних мов майбутнім державним службовцям, щоб вони ці мови не знали, а відповідно і не могли долучитися до тих залишків євроінтеграції, що виявилися після вступу в дію вищезгаданого закону? Навіть не присвяченим у бюрократичні особливості уряду Азарова важко повірити, що таке могло статися, оскільки всім відомі пріоритети чиновників попередніх років: головне для них   вдосконалювати корупційні схеми, набивати кишені та імітувати бурхливу діяльність.
Тоді виникає наступне питання: яка така сила заставила керівників академії відмовитися від викладання іноземних мов? Відповідь є: це запопадливість, з якою керівництво академії намагалося продемонструвати всім тодішнім чиновникам від міносвіти, адміністрації президента, урядовцям і т.п., свою лояльність та відданість. І хоча тим чиновникам, за великим рахунком, було абсолютно байдуже, що відбувається в академії, її ж керівники дбали в першу чергу не стільки про її розвиток та вдосконалення, скільки насамперед про власне збереження на займаних посадах, працюючи на випередження.
Якщо говорити про власних чиновників академії, які відповідають за навчальний процес, програми та дисципліни, то вести мову про їхню запопадливість вже буде замало, оскільки тут віддає чимось іншим. Адже, саме вони зініціювали відміну викладання іноземних мов у академії, з їхньої подачі здійснюється нинішнє об'єднання кафедри іноземних мов з кафедрою української мови, після чого заплановано створити кафедру україністики та іноземних мов. Саме їм чимось не сподобались окремі кафедри євроінтеграції та національної безпеки, які також вирішено об'єднати в кафедру глобалістики, євроінтеграції та управління національною безпекою. Не залишились поза їхньою увагою і окремі кафедри економічної політики та управління суспільним розвитком, які також вирішено "розчинити" в інших кафедрах. І це після укладення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, коли, як ніколи раніше, потрібно активізувати викладання навчальних дисциплін, які роками, а то й десятиліттями розвивалися і вдосконалювалися у відповідності до європейських вимог і стандартів спеціально підготовленими кадрами професорсько-викладацького складу, які напрацювали одні з найпотужніших навчально-методичних розробок у вигляді десятків підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, монографій, наукових статей тощо.
Чергове ноу-хау від чиновників академії було запроваджено місяць-два тому і звелося до того, що нікому з працівників кафедр не виплачуватимуться відпускні, якщо не будуть підготовлені навчально-методичні комплекси дисциплін (НМКД) для їх розміщення на сайті академії. Здавалося б, прекрасна ідея, практичне втілення якої не лише підвищить імідж академії, оскільки всі бажаючі зможуть детально ознайомитися з навчальними дисциплінами, що викладаються слухачам академії, але й змобілізує та дисциплінує колектив навчального закладу. Однак, оскільки це робиться напередодні укладення строкових трудових договорів з викладачами, стосовно яких в цьому році вже не буде конкурсу, тобто вони не зможуть через конкурсний відбір довести свою професійну спроможність викладати в академії, то і витребовування у них НМКД виглядає не досить коректно, щоб не назвати його рекетирством. Адже, в кінці серпня адміністрація академії, судячи з її стилю й методів керівництва НАДУ, запропонує укладення строкових трудових договорів тим викладачам, яким вважатиме за потрібне. Немає жодного сумніву, що готові НМКД будуть творчо доопрацьовуватися на новостворених кафедрах іншими викладачами (тут аж ніяк не хочеться проводити жодної аналогії з діями бойовиків у східних регіонах країни).
Та якими б припущеннями, здогадками, аналітичними прийомами не намагатися зрозуміти дії нинішнього керівництва НАДУ, не можна ігнорувати існування ще однієї рушійної сили, яка ним рухає: це прагнення зекономити бюджет академії. Справді, що в цьому поганого, тим більше на фоні нинішнього не поповнення державного бюджету, соціально-економічної кризи з-за війни тощо. Однак варто пам'ятати народну мудрість: "з водою можна і дитя викинути" задля економії бюджету.
 
Професор Ігор Грицяк, завідувач кафедри європейської інтеграції, доктор наук з державного управління, заслужений діяч науки і техніки України;
Професор Іван Розпутенко, завідувач кафедри економічної політики, доктор наук з державного управління, заслужений діяч науки і техніки України;
Професор Анатолій Михненко, завідувач кафедри управління суспільним розвитком, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України.