На протязі двадцяти останніх років освітній розгардіяш став нормою життя для усіх – учнів, їх батьків, викладачів і, звичайно, для працівників Міністерства освіти та науки.
Міністерство не просте.
         Спеціалізується не лише на освіти, але й на науці! А ще – на молоді та спорті!
         «Нові вітри» від «нової влади» занесли на посаду міністра  складного Міністерства Сергія Квіта, який на протязі семи років обіймав посаду президента Києво-Могилянської академії.
         Як він її «обіймав» - то вже мають визначати фахівці та викладачі і студенти КМА.
         Але, якщо так, як «обійняв» нову посаду в Міністерстві освіти та науки, то викладачам і студентам КМА не позаздриш.
         Відразу необхідно зазначити – автор не має жодної особистої симпатії чи антипатії ні до С. Квіта, ні до Д.Табачника – бувшого міністра  МОН…  Цікавить лише відношення міністрів до української освіти.
        До чого тут Д.Табачник?
        Ось початок листа С.Квіта до Президента України В. Януковича:
       «Від імені Національного університету «Києво-Могилянська академія» звертаюся до Вас із метою ознайомити з ситуацією, яка сьогодні склалася у сфері вищої освіти і, яка, на нашу думку, призведе до самоізоляції України, деградації науки, освіти та економіки.
Міністерство освіти і науки України спішно обговорює проект
Закону України «Про вищу освіту», який має на меті загальмувати
розвиток вітчизняних ВНЗ, позбавити їх будь-яких ознак автономії,
не дати можливості виходу на міжнародний конкурентоспроможний рівень.
(Повний текст на http://kvit.ukma.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/09/The-Time-of-Cheap-Clown.pdf )
Приведений витяг стосується Міністерства освіти  під проводом Д. Табачника, до якого й насправді є чимало запитань щодо  раціоналізаторської лихоманки освітніх винаходів.
Але в Д.Табачника є й позитивна сторона – він вміє рахувати.
На відміну від нового  міністра С. Квіта, який явно не уявляє в яку «копійку» влетить батькам 12-ти річна освіта їх дорогих неуків. Явно постраждає і держбюджет.
Міністр впевнений, що саме 12-ть років освітнього знущання над українськими дітьми мають зблизити нашу освіту  із Західними освітніми  цінностями.
         Не припинення в освітніх закладах відкритого хабарництва  у вигляді «благодійних фондів» (не кажучи вже про хабарі «із рук в руки»), та нескінчених зборів грошей на «заходи» по вітанню, наприклад, техпрацівника (прибиральниці) тьоті Маші, з днем  народження. А що вже збір на «ремонт» класу чи школи – взагалі «свята» справа.
І не підвищення естетичного рівня викладачів, які без слова «блін» не можуть скласти речення.
Що вже казати про естетичний «рівень» учнів, особливо тих, кому «за п'ятнадцять». Сидячи зверху на парті можуть «послати» (і посилають, таки) своїх викладачів куди подалі, із впевненістю що нахабство проходить безкарно.
       Що таке 12 років навчання в загальноосвітній  школі.
       Це 7+12=19. Зрозуміло, так?  Означає, що при найбільш сприятливих умовах  середньостатистичний учень закінчить школу у віці, коли мав би пройти вже службу в армії.
      Не будемо говорити про кошти на таке «навчання». Запитаємо: «Що воно дасть?».
      Якість освіти? Із цілої низки причин жодної якості не передбачається. І взагалі, якість освіти, це не в першу чергу знання викладача.  Найперше – це талант учня і його відношення до навчання.
      Простий приклад. Переважна більшість учнів, на протязі усього шкільного навчання, «вчить» іноземні мови починаючи з алфавіту. І закінчує середню школу на рівні знань цього ж алфавіту. Вступивши до «вишу», вже студент, знову починає з того ж алфавіту і з ним  же закінчує ВУЗ.
     В наш  час, «ринкових відносин» та шкільних «акселератів», вагітність 16-ти річної учениці ще не вважається нормою життя, але й не викликає  того обурення, що домінувало в суспільстві тридцять років тому.
    Введення дванадцятирічного терміну шкільної освіти має передбачити пришкільні дитячі ясла та садки. Бо ж якось незручно сидіти за партою із дитиною на руках.    І мораль тут ні до чого. Проти Природи «не попреш».
 
Взагалі, не міністерська це справа – визначати терміни навчання в суспільстві. Бо дуже сумнівно, що в наш час обожнювання «зелених із франклінами», міністерства керуються виключно гуманністю, альтруїзмом та переймаються проблемами суспільства і держави в цілому.
Достатньо звільнити міністерства (не лише МОН) від функції втручання в особисте життя населення (та й і на якій підставі вони це роблять!), як забракне місця для заяв про «самоізоляцію України»  і «деградацію  науки, освіти та економіки».