Головне-не втомитися...
Ви ніколи не вірили у долю? Є ж доля окремого індивіда. Чому не може бути долі всієї країни? Може, це доля нашої України? Може, ми спокутуємо гріхи наших предків - диких туземців, які вбивали одне одного заради поживи. Україна завше воювала. І наше покоління виросло в надії, що кров'ю попередніх поколінь наші гріхи змиті. Що війни не буде вже ніколи. Мабуть, цим і зумовлений стан душі сьогодні. Коли в дім вривається таке, чого не уявляєш, бо навіть твоя, здебільшого хвороблива, психіка ніколи не могла уявити цього, перед очима бігучою стрічкою пролітають рядки "Війни світів" Герберта Уеллса:
"Та чи загрожує нам небезпека нового нападу, чи ні, усі ці події великою мірою змінили наші погляди на майбутнє людства. Тепер ми знаємо, що наша планета - це не такий уже безпечний для людини притулок. І ми ніколи не здатні передбачити те незриме добро "чи лихо, яке може впасти на нас із безмежних просторів усесвіту. Може, той марсіянський напад призначила нам доля, дбаючи про наше добро? Цей напад позбавив нас легковажної віри в майбутнє, яка часто веде до занепаду, він збагатив земну науку, сприяв розвиткові ідей вселюдського єднання!
 
Після нападу марсіян набагато розширилися розумові обрії людини. До появи циліндра всі гадали, що за межами нашої маленької планети, в глибині космічного простору, життя немає. Тепер ми вже далекозоріші. Якщо марсіяни змогли досягнути Венери, то, очевидно, здатні на це й люди. Коли повільне охолодження Сонця зробить нашу Землю непридатною для життя, - а це коли-небудь станеться, - то, може, нитка життя, що почалася тут, перекинеться на іншу планету і вкриє її своєю мережею? І, може, ми будемо звитяжцями?".
 
Головне-не втомитися...
Пам'ятаєте американські фільми про зомбі?! Зомбі завше мають силу та натхнення. Натхнення не в первинному розумінні. Натхнення збочене-кероване кимось чи чимось. Боротись з зомбі важко психологічно та фізично. Зомбі не мають мети. Зомбі існують. Зомбі чують кров та перешкоджають руху у світле майбутнє. Я не вірив у зомбі, не любив фантастики. Але вони мали рацію-автори творів, сценаристи Голлівуду. Помилялись лише у візуалізації. Зомбі можуть бути живими людьми. І жити серед нас, продавати нам пиво під час відпочинку в Криму, їхати з нами в одному вагоні в напрямку Трускавця, зупиняти на блокпостах поблизу Краматорська, по-собачому обнюхуючи і п'яніючи від миттєвої переваги. І нам потрібно бути сильними та єдиними. Чим спричинені такі дешеві асоціації?! Іноді мозок відмовляється пояснювати. А може так просто зрозуміло всім? Ми не будемо винаходити вакцини для них. Ми відгородимось великою стіною, зробимо їх ареал зоною відчуження. Нехай вбивають самі себе.
_______________________________
Єдність-це єдина наша зброя, якою ми переможемо.
_______________________________
 
Головне-не втомитись...
Ця війна не є новою. Не будемо шукати у закутках історії безлічі випадків ведення такої війни Росією. Не будемо критикувати генералів та владу. Саме зараз ми сіли за друкарську машинку і пишемо нову історію. Нашу історію світлої та Великої України. Хворіючи протягом двох десятиліть, ми починаємо вставати з ліжка. Нам ніхто не допомагає. Західна медицина вміє тільки діагностувати. Східна - безсила. Взагалі, нам не потрібна медицина. Ми загартовуємось тренуваннями. Холодним душем щоранку. Інколи цей душ такий холодний, що ми не можемо оговтатись півдня. Нас паралізує і ми залишаємось лежати на підлозі допоки відключать воду, або запотіють вікна. Ми піднімаємось. Ми бігаємо, робимо вправи. Ми вже скоро підемо в тренажерний зал і будемо нарощувати м'язи. Ми позбавляємось паразитів, але деякі надалі твердо кліщами впиваються в наші босі п'яти. Здоровому тілу-здоровий дух!
Мабуть, іншої такої країни немає у всьому світі. Ми мобілізовуємся тоді, коли всі вже хоронять наш дух. Ми плекаємо віру навіть тоді, коли її зв'язану ланцюгами кидають у спеціально вириту криницю. Нам дивуються, нами захоплюються народи. Та бо є чим.
_______________________________
Ми-дуже сильні, але інколи нас заставляють забувати про це.
  _______________________________
 
Головне-не втомитись...
Ігри на політичному поприщі, стратегії наколотих ботексом збоченців - все руйнується найнеочікуванішими ініціативами українців. Тому, з нами боряться, нас лякають, нас сварять. Нас тримають в постійній напрузі. Бо бачите, серед тих ідіотів і психологи є, і історики.
Хмарою нависає над нами непростимість відпочинку. Неможливість усміхнутись. І кожних десять хвилин за псевдосвятковим столом у кума стискається серце: "Перевір новини!". Життя минає, і так хочеться плюнути на все, заплющити очі і відкрити їх десь далеко. Іноді хочеться відімкнути всі засоби зв'язку, всі новинні портали. І жити... Жити на повну. Хочеться втомитись від всього. Хочеться втомленим заснути. Хтось би зміг, але не ми.
 
Дзвенить у вухах Каменяреве пророче, перекрикуючи звуки бляхи та куль під улюблену музику в навушниках:
 
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
Задарма в слові твойому іскряться
І сила, й м'якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,—
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
(І.Франко "Мойсей")
 
Це про сни, про долю України, про кожного з нас.
 
Траурним стягом майорить наше вчора. Радісним - завтра.
 
Ми демонструємо нечувану солідарність.
Ми воюємо і віддаємо все тим хто воює.
Ми допомагаємо потребуючим, навіть тим, хто нас ненавидить.
Ми віддаємо шану героям.
Ми віримо.
Ми молимось.
Ми-УКРАЇНЦІ!
 
Головне-не втомитись!
 
http://tonystate.blogspot.com/2014/06/blog-post_28.html