Скільки вже часу настрій у мене- як на гойдалці. Вже звик включати комп’ютера серед ночі, читати новини. Але виробилися за останні півроку й корисні звички: навчився бачити смішне в речах, що здаються серйозними. На перший погляд. Мабуть, це захисна реакція, просто, щоб не сказитися від передозу негативної інформації. В усякому разі, вміння бачити комічне мені дуже допомагає в житті. Спробую поділитися з вами.
 
   Заїжджала нещодавно на мою роботу одна жіночка. Перевіряла свою машинку перед далекою дорогою: збирається їхати до мами в гості. А їхати аж за Нижній Новгород. Не розповідатиму її враження від російської провінції: хто бачив ту провінцію на власні очі- не почує нічого нового, а тому, хто не бачив- не вистачить уяви. Я бачив. Я, український провінціал, в російській провінції жити не бажаю. Навіть під пістолетом. Та я не про це. А ось про що. Розповідає ця жіночка, як по телефону розмовляла зі своєю мамою. Каже: "Питаю у мами: а як у вас до Путіна відносяться: люблять, чи як?" А мама у відповідь: "Звичайно, люблять, а як же!"- а тоді потихеньку: "Да тільки чомусь Бог йому смерті не дає"...
 
   А тепер хочу перейти до наших, пробачте, внутріполітичних проблем. Ось почув я, що група особливо просунутих регіоналів вирішили створити нову партію, щоб приймати участь в відбудові держави, сприяти, підіймати і таке інше. Та ось що мені цікаво. Як я собі уявляю, є дві моделі парламентаризму. Це я так, по-простацьки, не бийте людину без вищої освіти! Так от, перша модель, я хочу назвати її європейською, це щось таке: я йду в політику, щоб щось зробити, щоб мене запам’ятали, чи навіть, просто заради влади; це теж непоганий стимул. Я працюватиму й стану відомим, популярним і т. ін.
 
   Друга модель. Я назвав би її совковою, або післясовковою. Тобто: я йду в політику "рєшать вапроси". Передусім, власного бізнесу. За гарну дєнєжку я лобіюватиму будь-що. А якщо я буду слухняним і виконуватиму усе, що лідер фракції каже- то я дууууже непогано зароблю. І перед наступними виборами у мене буде копієчка і на якийсь дитячий майданчик, і на гречку з цукром для своїх кріпосних... пробачте, для виборців. А як і не виберуть, то моя могутня партія (а я завжди в провладній партії, я бігаю з партії в партію, керуючись носом, як компасом), так от, моя могутня партія домалює мені проценти й знову я сидітиму в Раді, "рєшатиму вапроси", зароблятиму, бо я цінний кадр.
 
   Це усе приказка, а казка- ось вона. Оця нова партія зватиметься, начебто, "Партія Розвитку України". Тобто, знову ж таки, ПР. Нє, хлопці, із креативчиком у вас таки того, не теє... Не катіт, нє. Та ви ще одну літерку додали- й вийшло знову прямо таки по Фрейду, щоб я обробився. Так, як Анна Ахмєтова у одного вічно живого й легітимного. Це ж виходить, що абревіатура нової маліни... пробачте, потвори... да тьху ж ти, партії, во!- буде ПРУ. Так? Значить, ви так усім, прямо, до нахабства, й кажете: я пер, я пру, я буду перти усе, що погано лежить! А що лежить гарно- я буду "піліть" і "оджимать". Таке ось виходить.
 
   Нє, хлопці. "Покращення" нам ви вже збудували. В тестовому режимі навіть на собі перевірили. Ви вигодували терористів. Ви, ви, не соромтесь. Просто вони у вас з-під контролю вийшли. Бо що ви, що вони- Шарікови: почуяв у собі силу- кусь! Хвать! І загарчав: моє! Це ж портрет! Усі оці бєси, губарєви та іже з ними, це ваші копії! Трохи звульгаризовані, але ваші! Костюмчики на них не теє... поки що. Оцей шариковізм- річ інтернаціональна, тому і імпортні таланти, на кшталт Гіркіна чи Бородая- це теж ваші портрети. Мордописи.
 
   Я за те, щоб таким, як ви, було заборонено займатися будь-якою політичною діяльністю. Чуєте: будь-якою! З гарним тюремним строком в випадку порушення. Що вам, що вашим фашистським партайгеноссен комуністам, не просто люстрація, не просто заборона працювати на держслужбі та балотуватися у виборні органи, а заборона на політичну діяльність взагалі. Не подобається- мандруйте на Ростов, до свого Баті. Язики у вас вже трохи відпочили, так що їдьте, лижіть. А там може й Самому Путлєру дадуть лизнути.
 
   Вам, панове Мірошніченко й компанія, не про партію думати треба, чи про якісь там вибори, на яких ваша партія досягне фантастичних результатів: думайте про те, що ваші гріхи перед Україною не вдасться замолити, навіть якщо ви молитиметесь 25 годин на добу.