Такое вот у меня сложилось впечатло. С десяток лет воевать будем.
 
Вспомните Горбачева. На чем он погорел? На общечеловеческих ценностях. Понятно, что таким образом он надеялся на капитальный ремонт СССР с помощью Запада. Но раша слишком буквально приняла тезис Горби и Горби слетел со своими неуместными ценностями.
 
Случился также Ельцин, который пытался раскрепостить русский дух, предлагая (во время своей президентской кампании) брать российским регионам столько автономности, сколько они унесут. Опять закончилось убийством Лебедя и артиста-юмориста.
 
Наконец Кремль наздыбал себе правильного царя - офицера ГРУ.
 
Этот и "в бане вес согнал" и "отлично спал". В общем, сказали Боре - "такой не подведет".
 
И с коронации Пу раша откинула все соблазны цивилизации и устремилась строить рашизм в отдельно взятом дурдоме РФ, выискивая и моча по сортирам посягателей на имперские ценности и агентов Вашингтона. Замочив чеченов, царь Пу произвел себя в императоры.
 
И так они, царь-император и его рашоподданные, подошли одне другому, так обособились от тлетворного влияния Запада, что теперь обречены шагать в обнимочку аж до того фонаря, который их пропаганда называет "свет в конце тоннеля".
 

 
Отже, такий в них став тепер ментальний устрій, що він потребує вдалого царя. Адже йдеться ні про шо-небуть, а руський дух, якого вони колись позичили в Києва і забули віддати. І правильно, бо вони на тому дусі збудували собі імперію, а грічкосіям, які і так щасливі, воно ні до чого.
 
Той руський дух здіймається тепер від втаємниченої чухонсько-адигейсько-ненецько-татарсько-іпрочскої душі аж до самого господа православного (московсеого патріархату) Бога Душумать, шо неможливо навіть припустити таку думку, що пересічні громадяни Ерефії можуть самоврядно лаштувати свою долю, а не віддавати її в надійні руки царя-імператора Пу.
 
Виходить так, що Пу має бути завжди, інакше доля не складається. А щоб бути завжди, треба утримувати рейтинг. А щоб утримувати рейтинг, треба демонструвати силу і спроможність. На унікальній мові рашистів проявом сили є приріст території, а проявом слабості є її втрата.
 
І що цікаво - територія Україна залишається у ментальності раші територією подвійної суверенності. Тобто, ця територія, яку ми вважаємо просто нашою, раша вважає не тільки нашою, а ще й трохи їхньою.
 
Їх дивує, як ми цього нє даганяєм, це ж на стільки є очевидним, що лише спотворений мозок західного ліберала не здатен вкуріть цю історичну справедливість.
 
І щоб вони, там на їхньому тлєтворному абортарії, хоч почали про щось здогадуватись, рашисти змушені були гібридно віттяти собі Крим. Тобто вони кажуть обамам і їхнім намєстнікам хвошистам-біндьоравцям: ось бачите? Крим - наш. А ви думали, шо він український. А ми вам казали, що не так все просто. А ви ж нє даганялі. Ну, тепер вкурілі за решту території?
 
Так шо, любі мої українці, воювати нам ще й воювати ..
 
Аж поки ..