В Києві під Українським домом відбувся мітинг, який на тлі боїв з бандами терористів на Донбасі, виглядає щонайменше дивно. Мітингувати вийшли бійці першого резервного батальйону Національної гвардії України – частини сформованої з колишніх бійців сотень самооборони Євромайдану, яка протягом останнього місяця постійно несла службу на блокпостах біля Слов’янську. Причина, що вивела вояків на мітинг, до банального проста. Гвардійців замучили відверто огидні умови несення служби.
 
За всіма бравурними заявами керівників МВС та армії прихована жахлива правда – фактично забезпеченням частин, що перебувають на передовій, займаються не служби тилу відповідних відомств, а групи волонтерів. Схема була відпрацьована ще під час Майдану – через соцмережі організовується збір коштів, на які закуповується геть чисто усе від черевиків до оптичних прицілів. Група «Wings Phoenix», блогерський фонд «Daina_Ledy», Автомайдан та багато інших, уже стали зірками Інтернету і надією та опорою солдат на передовій.
 
Життя примушує українців брати невдячну справу забезпечення армії у власні руки. Штатний армійський камуфляж «дубок» в бойових умовах розлазиться за пару тижнів, приблизно стільки ж витримують черевики-берці. А це – лише крапелька в океані потреб діючою військової частини. Сучасна війна потребує тепловізорів, теплошукачів, портативних рацій, нарешті, ноутбуків, якими регулярні частини не забезпечують як таке – їх просто немає у відповідних списках. Та що там техніка? Евакуйовувати поранених товаришів у шпиталі гвардійці часто-густо змушені за власний кошт. Така картинка виглядає особливо лиховісно на тлі того, що по той бік фронту банди терористів забезпечені всім необхідним за останнім словом військової техніки. «Гуманітарна допомога» з Росії надходить стабільно.
 
Волонтери розповідають вражаючі речі. Так одна з груп налагодила виробництво… ременів для автоматів Калашникова, з пластиковими карабінами що не дзвенять і дозволяють миттю їх перестьобувати, та пряжками за допомогою яких швидко міняється довжина – зі штатними ременями часів війни у В’єтнамі не порівняти. Інша історія – майже тиждень бійці першого батальйону Національної гвардії на блок-постах сиділи голодні. Новину привезли волонтери, що завозили їм вантаж і цей факт вразив керівників груп. До офіцерів полетіли збурені дзвінки, на які гвардійці відповідали, мовляв: «Так ви ж усі гроші на харчі повитрачаєте, а як раз без харчів ми протримаємося».
 
Та що там Нацгвардія? Волонтери вже забезпечують аеромобільні бригади міноборони, у десантників із постачанням ситуація так само жахлива. Найбільш потрібні солдатові речі – каска та бронежилет. Волонтери готові закупити їх для армії, але в Україні по магазинах виметене геть чисто все, а вантажі замовлені за кордоном… стоять на кордоні через складності розмитнення. Дійшло до смішного, місцеві мешканці прикордонних районів їздять на польський бік, аби «придбати» каску і бронік «для себе» і перевезти їх в Україну. Російські блогери злорадно глузують, що українські генерали мріють про російські зарплатні і свідомо допомагають Кремлю, а Нацгвардію під Слов’янськ відправлено на забий, аби позбутися норовливих бійців самооборони Майдану. Знаючи реальну ситуацію в частинах, дуже важко їм заперечити.
 
Власне, про це і намагалися сказати бійці Національної гвардії. А ще – про те, скільки полковників, генералів і старших чинів СБУ зібралися нині в Ізюмі в штабі АТО, аби отримати корочку учасника бойових дій. Власне, статус учасника і став останньою краплею. Прибувши до бази  Павлограді (ніч ночівлі в Ізюмі на голій землі – полковникам і генералам не до вояків) гвардійці дізналися, що за документами весь цей час з Павлограду вони не виїздили. І взагалі незрозуміло, як їм видали зброю та набої – відповідних актів також немає. Гвардійці – не виняток. Виглядає нелюдськи, але солдати та офіцери поранені в зоні бойових дій, які зараз лежать у військових, міліцейських та прикордонних шпиталях Харкова і Києва – також офіційно не учасники АТО. Межа цинізму – пересічні люди збирають для своїх вояків медикаменти та приладдя, здають їм кров, а чиновники держави навіть не визнають їх постраждалими в боях за державу.
 
Дуже схоже, що така сама ситуація існує наразі у всіх частинах задіяних в АТО. З приватних розмов з десантниками волонтери дізналися що 25-а та 95-а аеромобільні бригади, що зараз воюють під Слов’янськом, офіційно – на навчаннях під Миколаєвом. Чиновники такий стан речей пояснюють вимогами секретності, але це виглядає смішно. Командування певно не знає про таке явище як соцмережі, з яких дізнатися склад українських частин під Слов’янськом може практично будь-хто. До речі – режим секретності не завадив тим самим чиновникам зараз вже вписати до Першого батальйону Нацгвардії певну кількість сторонніх осіб, простіше кажучи – синків впливових татусів, з тою ж метою, здобути статус учасника бойових дій.
 
Чому ж збурилася тільки Національна гвардія? Та виключно тому, що десантники, артилеристи, танкісти та інші службовці міноборони жорстко скуті військовою дисципліною і від тягот служби потерпають мовчки. Інша справа – Перший батальйон Національної гвардії, люди які ще вчора відбивали атаки Беркуту на Майдані Незалежності і які мовчати не звикли. Треба зазначити, що протест свій вони висловили вельми скромно, з усього особового складу батальйону до Києва приїхали лише 50 бійців, усі інші відправилися на базу. Звісно, солдатові та ще й під час війни не годиться протестувати навіть так. От тільки як інакше достукатися до служб тилу Міноборони ти МВС і привернути увагу громадськості?
 
Нещодавно відбулася зустріч лідерів волонтерських груп із заступником міністра оборони полковником Петром Мехедом, під час якої волонтерам порадили узгодити свою діяльність зі службою тилу МО. Зі слів волонтерів заступник міністра поремствував, що мовляв, розбалувалися солдати і офіцери (ти бач, комп’ютерів їм треба!) і гордо заявив що зі 128 млн грн. зібраних громадянами України (той самий рахунок 565), МО освоїло 700 тис грн.. Реакція волонтерів – сміх. За два місяці роботи кілька груп окремо від інших, уже відпрацювали на таку саму суму. Хоча можливості групи волонтерів і Міністерства оборони – не порівняти. Звісно, волонтери вільні у своїх вчинках, а МО обмежене законодавством. Шкода тільки – терористів закони не стримують.
 
Відправляючи патріотів-добровольців на війну, українські громадяни не здогадувалися, що їм самим своїх вояків доведеться захищати у тилу – від неспішних, неоковирних чиновників, які все ще намагаються діяти за лекалами Радянського Союзу, не згадуючи вже про корупцію. Очевидно, система постачання вояків на передовій і документального обліку їхньої бойової діяльності, як і система керування військами взагалі, потребує серйозного поліпшення, здійснити яке покликане те саме керівництво Міноборони та МВС. Саме про це й просили їх бійці Національної гвардії.
 
Про людяність.
 
Дмитро Калинчук