Сергій ЛЕБІДЬ
Мій дім і політична свідомість
Це не документальна, а вкрай художня проза. Персонажі тут - суціль вигадані. Цілковито вигадані й усі інші обставини та події.
Тому прошу моїх справжніх сусідів не бити мені морду і не штрикати мене нишком ножем на сходах.
**
Напередодні виборів по квартирах ходила одна приємна дама середніх років і перевіряла лічильники електромережі. А також провадила з сусідами бесіди на політичні теми. Головним рефреном цієї розносниці прогресивних ідей була: «Ось-ось нам допоможе братня Росія» і «В усьому американці винні»…
Спочатку я в неї спитав, чи не трапилось особисто з нею, таке ж дивовижне явище, як з мером міста Слов’янська Нелькою Штепою? Коли вона раптом побачила Ангела в образі лисого полковника КДБ і четвертого президента Російської федерації?
Вона мене не зрозуміла. Тоді я додав - за аналогією з відомим анекдотом: «А знаєте, скільки зараз за вашу голову Коломойський грошей дає?».
Політагітаторша миттю здиміла від наших дверей. І взагалі вона, здається, зовсім безслідно щезла з тутешньої місцевості…
Можливо, хтось із сусідів таки скористувався конкретно цим анекдотом і подзвонив Коломойському?..
**
«Хіба ти не чуєш? – запитав мене сусід, що мешкає на поверх нижче. – Справжнім лайном у нас на сходах смердить!»
«Це з вікон вітер такі гострі пахощі несе, - пояснюю. – Он, у сусідньому будинку «Приймальня регіоналів» так духмяніє…»
**
Це була не політичний акція.
Спочатку вони дружили. Й допомагали одна одній. А потім одна стала заступницею мера, а інша вийшла на пенсію й почала пити пиво. А потім, та, що пила пиво, попросила у заммерші трохи грошей – на пиво. А та їй відмовила. А ця звинуватила її в зажерливості й насра…наклала купу просто їй під дверима…
Тобто ніякого політичного підтексту.
Одна справа – коли б насра… наклала купу прямо їй під дверима хунта, що зараз прийшла до влади – це був би серйозний політичний акт.
Мовляв, так буде з усіма прихвоснями старого режиму!
Оскільки ця заммерша була не лише запеклою янучарівкою, а ще й телезіркою «ригалівського TV».
І завдяки своїй любесенькій-милесенькій усмішці, вмінню говорити тихим закрадливим голосом так обворожувала, так вчаровувала публіку, - що коли б не Київ, то у нас Революція Гідності відбулася б пізніше, ніж у Донецьку та Луганську.
Хоча тепер вона, заммерша, можливо, вже «має якусь візитку» від Яроша? Чи від Пороша? Чи від кого іншого, поставленого нашою Революцією?
І буде нині телезіркою вже «антиригалівського TV»? Хтозна.
Втім, певно, має рацію і мій сусід - на сходах воняє неймовірно.
