Не раз і не два за весь час спочатку революції, а потім україно-російської війни доводилось читати й чути історії про те, як розриваються дружні, родинні, сімейні зв’язки, як перестають спілкуватись батьки з дітьми - через "збендерщення" молодшого покоління (в основному; є випадки й серед людей однієї генерації). Багатьох це дивує, вражає. Хоча насправді нічого особливого тут немає.
 
По-перше, треба чітко зрозуміти, по якій лінії йде розлом в суспільстві. Не по мовній чи національній – це маячня з російського «телебачення». На одному березі цього «великого каньйону» стоїть архаїчний совок (трохи реальний – нинішня РФ, трохи міфічний – спогади про свою радянську молодість), на іншому – сучасний, глобалізований світ. А головна відмінність цих двох світів у чому? У вмінні мислити, здатності навчатись і розвиватись.
 
В головах у адептів совку (кримчани, «громадяни ДНР» та інших псевдо-держав – це і є совки, одні із останніх різновидів) закладена проста, як прапор СРСР, матриця. Коротко її можна охарактеризувати так: «Оце от – хороше і правильне, а все інше – погане, брехливе і навіть злочинне». Що таке хороше і правильне – визначали ті, хто цю матрицю створив. Тобто керівні органи КПРС. Імплантували матрицю в совкові голови перш за все школи та інститути, ну й крім цих загальнорадянських закладів якісь профільні, вузькоспеціалізовані, на кшталт первинної партячейки.
 
В радянські часи з цією матрицею в голові жити було легко і просто. Пам’ятаєте, у Висоцького в пісні – «не надо думать, с нами тот, кто все за нас решит»? От за таким принципом вона і функціонувала. Прийняти вказівку, взяти під козирьок, виконати (пізніше, в брежнєвські часи – зробити вигляд, що виконав), відзвітувати. Все. Навіть на передачу цей апарат не працював – тільки на прийом необхідної інформації. Яка туди інформація надсилалась, ви всі прекрасно знаєте.
 
Зник совок, зникла точка опори, перестали надходити вказівки – і совки опинились на узбіччі. Там, де це було можливо, вони знайшли чи навіть створили симулякр – бандитсько-«регіональний». Совкова матриця для цього підійшла майже ідеально. Тому на тому ж Донбасі совки дожили більш-менш спокійно аж до осені 2013-го. А тепер, коли історія пришвидшила темп, і стало ясно, що Українська РСР остаточно перетворюється на Україну – у них почалися проблеми.
 
Уявіть собі ситуацію. У вас в шафі повно речей, полички просто забиті ними – але всі вони непотрібні. Вийшли з моді, стали кітчем, або просто зносилися і порвалися. І вам просто нічого вдягнути. Варіантів вирішення проблеми рівно два. Це або викинути весь хлам в сміттєвий контейнер і придбати щось адекватне – або образитись на весь світ через те, що це він винен у тому, що ваш гардероб виявився нікудишнім.
 
В 2014-му році совкова матриця в головах певної частини громадян України застаріла остаточно і безповоротно. Все, чим жили ці люди, виявилось пса вартим. Його треба просто викинути в сміття. І разом з ним, як вони думають, все їх життя. Звісно, що така ситуація викликає різке несприйняття – аж до агресивності, бо ж для совків йдеться не просто про якісь світоглядні засади, а про банальне виживання. Вони помруть без цієї матриці.
 
Так, є варіант «викинути хлам і модернізувати свою свідомість». Але проблема в тому, що гомо совєтікус – це не герой Арнольда Шварценеггера з «Термінатора-2». В його матриці немає опції самонавчання, модернізації, «оновлення програми». В радянські часи вона була непотрібна і навіть шкідлива. Саме тому совки нездатні до елементарних, здавалось би, речей – знайти інформацію і перевірити, чи правда те, що Донбас кормить всю Україну. Ці дані лежать у відкритому доступі – бери і користуйся. Але ні. По-перше, а це не вистачає закладеної в голові програми – а по-друге, якщо навіть ткнути совка носом в ці дані, вони ж будуть йти врозріз із закладеними в його матрицю вказівками. Кому вірити, вибір не стоїть – тому, що було закладено тоді. Звідси і тотальний ігнор очевидних, здавалось би, речей. Матриця не пускає.
 
До того ж не забувайте про те, що батьківщина совка, яка зараз уже й не маскується під вивіскою «Російська Федерація», досі підтримує інформаційні канали совкових матриць. Люди включають російське телебачення – і переконуються в тому, що їх спосіб «мислення» (в лапках, оскільки від мислення там тільки назва – насправді це перебирання штампів) правильний. «Бандерівці», «правосєкі» (отака от варіативність назв ворога – це єдиний апдейт совкової матриці, та й то досить умовний), «хунта» (це слово їм взагалі як манна небесна – бо моментально переносить в далекі 70-і, коли вони були молодими і безтурботними)…
 
Тому у совків з українськими паспортами зараз є тільки два варіанти виживання в 2014-му році. Перше – це пошук зручної ніши і ототожнення її з базовою (Росія – СРСР, Путін – Брєжнєв, телеканали – радянське ТБ і газета «Правда»). Друге – це пошук винних у тому, що їх матриця не працює. Звісно, що «ближньому колі» знаходяться родичі. Частина з яких – молодша і живе уже в іншому світі. Значить, винні в першу чергу вони. Вони виступають в цій ситуації «адептами сил зла». Причому адептами дуже підступними – бо ж підкрались на відстань витягнутої руки.
 
Але ж це рідні люди – скажете ви. А тепер згадайте розповсюджену в міжвоєнний, сталінський період практику відречення від рідних, які виявлялись «зрадниками батьківщини», «ворогами народу», «агентами імперіалізму» ітд. Як бачимо, нічого нового. І ця інформація зберігається в матриці досьогодні. Якщо син чи дочка говорять щось, що не відповідає їх совковій уяві – це неправильно, злочинно, єдиний вихід відректись. Бо якщо постає вибір між матрицею і рідними – перша брехати не може за визначенням.
 
Так який же вихід з цієї ситуації у людей із совковими матрицями в мізках? А ніякого. Викинути все своє попереднє життя (вони ж бо думають, що актуальність втратили не тільки їх штампи, а й всеньке їх існування; це ототожнення призводить до таких смішних ексцесів, як наприклад – «Дивишся радянське кіно? А ти ж проти СРСР, дивись свою американщину/українські фільми») вони не зможуть – це прямий шлях до божевільні. Тому їм залишається лише тихо дожити своє життя, так і не зрозумівши, в якому світі вони опинились. А рідним і близьким можна порадити тільки максимальну ізоляцію, аж до суто побутового рівня. Вирощування картоплі – воно що за Брєжнєва, що за Порошенка однакове (якщо не акцентувати увагу на «колорадах»).