для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Особєнності национального послєднього звонка, випускного і т.д. (Частина 2)


Особєнності национального послєднього звонка, випускного і т.д. (Частина 2)
Частина І тут: http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/22337/user_id/10598.phtml

Отож, окончєн бал, погаслі свєчі. Завершилося свято останнього дзвінка.
Але згідно з корпоративною етикою випускний клас відзначає випускний вечір.
 
Нині, як я вже казав, спостерігаю випускників зовсім не такими…
Всі ми знаємо про Ялтинських випускників, що назло окупанту замість гімну СРСР РФ виконали гімн України.

Сьогодні мав нагоду забігти до рідної школи. Ностальгія змучила.
Найяскравіше враження за сьгодні: випускний клас дружно прийшов під школу і кричав під вікнами «Слава Україні! Героям Слава! Слава нації! Смерть ворогам!»
А сьогодні, між іншим, наступний день після їхнього випускного вечора.
І бодуна мной срєді ніх замєчєно нє било.
 
Раніше все було не так… Зовсім не так.
А десь ось так:
 
31 травня. Випускний вечір.
 
18.00 – випускний клас у нарядних костюмах і платтях збирається попід школою.
Точаться свєтскі бєсєди: «А он мнє гаваріт прасті міня, а я єму нєт малиш ето било ашипкай», «Ти в цьом платті така ахвігєнна», «Прівєт, атлічнєг! Маі паздравлєнія!», тощо.
 
Батьки пішли у клас чи актову залу очікувати урочистостей.
Багато батьків знайомляться одне з одним вперше:
- Драстє, ви мама?
- Да, мама…
- А чия?..
 
І в тому ж дусі…
Адже батьківські збори – то, як відомо, формальність і непонятне зборіще незнакомих людєй (класну керівницю теж дехто бачить вперше).
 
Молодьож тоже з нетерпінням жде, коли начнеться мєропріятіє.
Бо без мєропріятія ж не буде атестату. Та шо там, блін, атестату? Гульні не буде, поки не кончиться те мєропріятіє!
 
Отлічнік фастається мєдальою. Її вже переміряли усі, кому не лєнь. І п’ять разів украли. Наступного дня Вкантактє буде аватарочєг десять з золотою медаллю.
 
18.30 – Всіх кличуть до актової зали: скоро торжество вручєнія атестатів!
Незграбний натовп запливає на останній поверх і чекає, доки хтось додумається відчинити актову залу.
Додумалися. Відчинили.
Найхитріші мами-папи сідають на перші ряди, яросно відбиваючись сумочками. Дарма.
Прийшла завучка і сказала, що то ВІП-мєста для випускників. Торжество побєди в борьбє за мєста омрачєно…
Долго лі, коротко лі, але розміщуються всі. Звісно, багато хто й стоїть. Половина точно.
Чийся батя врубив камєру. Його прикладу слідують жіночки. Скоро ця зараза поширюється на всіх, у кого є камера бодай на мобілці.
 
На сцену виходять двійко ведучих з восьмого класу. Строго за текстом в красівих стіхах вітають випускників зі світлим святом ізбавлєнія, лакончно замовчуючи прєлєсті взрослой жизні.
Народ томітся. Народу жарко. Що не дивно, оскільки актова зала нагадує забитий індійський автобус з людьми на даху.
 
До слова запрошують випускників. Стройной шерєнгой на сцену виповзають заранєє отобранния кадри і напам’ять, рівно як першачки на останньому дзвонику, але виразніше, розказують душещіпітільні стіхи про прощання зо школою і годи, які нє вєрнуть. Всьо псує Пєтя К. , який забув нафіг текст і шукав бумажку хвилини дві.
Ну, то таке. Скоро то забудуть, бо випускний – це врємя коли проісходять чудєса. Як Новий рік. В принципі, різниця дійсно лиш в ялинці.
 
Слово надають класній керівничці. Говорить вона мало, але душевно. Таки зривається на плач. Вся зала її активно підтримує. Деякі папи, правда, слєгка обєскуражени такім повєдєнієм.
Далі до слова запрошується єдина мама, що погодилася виступити від імені батьків.
От уже кого-кого, а її таки точно всі бачать уперше.
Народ явно засмучений настановами даної персони випускникам, зачитаними з аткриткі.
Всі вже порядно підзаї стомилися чекати...
 
І от він, той світлий момент. Дірєхторша толкає рєчуху, що підсомовує усі попередні.
Завучка тоном Роді Кірєєва (нє вчітиваясь во смисл) зачитує наказ про вручення атестатів.
Випускники з радісними фейсами, акі звйозди по красному ковріку підходять до століка, забирають атестат з додатком, тиснуть рученьки завучці й директорці і сідають на місце.
Ведучі з явним полегшенням закривають сєй вєртєп і йдуть додому.
 
У випускників же все лишень починається.
Першим пунктом всі востаннє завалюють до рідного класу, всідаються за рідні парти і уважно слухають то, що ще не доказала класна.
Далі зі школи вивалюється радісний натовп, який урочистою ходою розтягується на всеньку вулицю: випускники ідуть до свойой карєти.
 
Карєта – то тісна газєль, в яку ще мусять вміститися двадцять з гаком випускників, вчителька (їй завбачливо забито місце біля шофйора) і восьмеро батьків обєіх полов, яких запросили на випуск бдіть нащот порядка.
Оскільки шофйор все ж обслужує сьогодні молодьож, то врубає він не диск «Шансон года – 1995», а мериканську діскотєчну попсу. Дєвкам нравиця. Вони підспівують, вульгарно вєртя тєламі. Главний альхва-самєц класа, єстєсна, теж підспівує, щоби бути ближче до цільової аудиторії. Інших хлопаків музика відверто дратує. Тим більше, що всі вони стоять, а дінаміки, падло, над головою.
І відвозить карєта се поважнеє панство, запаковане у пінжаки моднії та сукні довгії аж до того самого місця, де так багато сьогодні буде випито й з’їдено, виригано та викохано, здобуто й утрачено…
 
Ласкавими, але трохи брудними обіймами привітав випускникників ресторан із витонченою східною назвою «Шаолінь». То була страшна обдерта халупа з дев’яностих, у якій в ті буремні роки, схоже, чинилася не одна розборка місцевої базарної мафії.
Ресторація мала бар та ошатний зал для торжеств, вкритий ліноліумом (китайським, звісно ж для антуражу), в кутку якого знаходилась вона, обіцяна ще місяць тому жива музика – японський (звісно ж для антуражу) сінтізатор-самоіграйка з паддатим… гхм… піаністом. Володів цією псевдокитайською шашличною туркмен.
 
З порогу випускників зустріла тамада (скоро весь клас пошкодує, що скидався на неї, але це уже совсєм другая історія…). Тримаючи в руці пристойного келішка шампусіка вона зарядила епічну поему про школьну жизьнь і її прєкращєніє, шо знамєнує собой пєрєход к жизні узрослій.
Певно саме цей момент, а не момент першої (і останньої) зустрічі з «Шаолінем» остаточно погасив будь-який ентузіазм випускників.
 
Зайшовши до зали, всі хотіли вже сідати за столи, що просто ломилися від салатів олів’є, гниленької сільодачкі, кампоту з сухофруктів, старатєлюно розлитого в пляшки з-під живчика, ну, і, звісно ж, різноманітного алкоголю (хоч, ясна річ, і недорогого).
Але тамада, мать її, на те і тамада, щоб заважати жити. Все тим же пятістопним ямбом побажала вона випускникам, щоб їх бал випускний закружив до утра, бо це їх празнік.
Зрозумівши, врешті, що на неї ивляться двадцять п’ять людожерських поглядів з явнм бажанням… гхм… відлучити її від торжества, трактірна душа тамада заткнулася, попередньо запросивши всіх до столу.
Та і тут вже втретє сталася та ж ашипка… Сіли не за того стола. Адже цей стіл був призначений для завтрашнього (!) весілля. Але нічого, царі народ простой, всі шеренгою перекочували за сусідній стіл і налили…
Але ж, блін, тамада така тамада…«Пєрвой бохал ми пйом…»
І знов же ш епічна поезія про випускників, які, наконєц, послє долгіх дєрзаній пубєртатного пєріода добрались таки до свойой взрослості.
І от ця мить – випили по пєрвой кислого тіпа одеського тіпа шампанського (навідміну від тамади, у якої це вже третя).
Усє раскрєпостілісь і прішлі к поніманію, шо вже скучають друг за другом, і шо нада провести нєзабиваіму ночь.
 
Після третьої рєшено було йти на паркєт лінолєум показувать хорєографічне мастєрство.
…………
Сказать, шо «Бєлий лєбідь на пруду» шокував молодьож – не сказати ніхвіга.
Черговий удар по ентузазізму довелося дуже міцно заливати…
До речі, про заліваніє… Непитущий до цього Пєтя К. порадував сотоваріщєй своїм внєзапним оп’янєнієм уже за півгодини після початку банкета.
Пєтя бил вєсєл, общітєлєн, галантєн по отношенію к дамам. Вже всі зробили собі з ним фотку на аватарку, коли після чергового келішка Пєті поплохєло…
І Поплохєло, треба сказати, вдрєбєзгі.
Старші товариші прийнялися спасать Пєтю: повели поригати в клозєт, потім шляхом складання логічного ланцюжка та наведення вагомих аргументів довели, що він п’яний, потім порекомендували фізнагрузкі у вигляді присідань. Фізнагрузкі були старанно фільмовані для домашніх архівів (ібо ютюб – ето звєрство).
І Пєтя заснув…
 
А в цей час на танцполє вже нікого не смущали ні Вєрка Сердючка, ні Малінін, ні Лєпс, ні Міхайлов.
У Жанни П. в хорєографічєском екстазє випалі груді. Інциденту ніхто, на щастя для неї, не помітив, але слушок проньосся (значить навєрно хтось бачив). Достовєрность слушка пізніше була підтверджена самою Жанною.
 
Мєдлякі танцювали зараз ті, хто раніш ніколи би по одній стороні вулиці не ходили.
Всі вовсю клялись друг другу в вєчной дружбє…
 
Коли ж танці вже були невмоготу, всі пішли знов за стіл.
Подали холодні шашлики і вчорашня школота почала піровать по-взрослому. Кожне, що сиділо за столом, нажиралося од пуза. Окромя, конєшно, Пєті.
 
Заграла мєлодія «Сємь-сорок». Дєвачкі відірвалися від маци і пішли танцювати в один кут, Мальчікі відірвалися від курочкі і пішли танцювати в інший. Коли ж уся ця «Хава наґіла» набридла, п’яна вже не хуже Пєті молодьож дружно вивалила надвір поссать і покурить.
Дєвачкі пішли до забора, за яким томілісь кавалєри. Класна керівничка то побачила й нагнала, акі шолудивих котів у травні.
 
Поки ж діти принімали воздушні ванни во дворє, теж таки вже п’яні родітілі забавлялися свадібними конкурсами із запаса тамади.
Більшої ганьби годі уявити: діти, повернувшися з двору застали своїх батьків за… ламбадою. Ті ж, хто прийшов раніше, змушений був узріти і соромітський конкурс «Качалочка».
Втім, алкоголь змив тоді з пам’яті окремих індивідів і цей епізод.
 
Скоро батьки пішли. І сталося це. Набухався наш медаліст. Набухався моцно, безпробудно і значно кручє, ніж Пєтя К.
Вийшовши надвір він довго горлав пєсню про самольоти, які всєгда пєрвєй дєвушек, опісля чого поламав лаву. Заспокоїти ж його змогла лиш Люба Ш., на шиї якої він провисів аж до встрєчі рассвєта, покриваючи її страсними п’яними поцелуями.
 
Під ранок всі вже виявили, шо совсєм даже не протівні друг ддругу і шо вполнє даже будуть скучать. Чоломкались колишні врагі, обіймалися лохі і курви.
 
О восьмій хтось страшно вумний згадав, шо ніхто не встрєчав рассвєта. І уже о дев’ятій весь клас стояв на розй…баному мосту, встрєчая перві лучі сонця, яке впевнено йшло до опівдня. Дєвки покрали собі всі пінжаки, які узріли, шоб заховацця от невиносімой утрінньой прохлади. Пацани вже в відкриту курили. Всі пили шампунь і доїдали то, що лишилось від поляни.
Ночь удалась.
 
Послє долгіх прощаній і клятв у дружбє і любві випускний клас потроху розбрівся по хатах. У чужих пінжаках.
 
Тхе енд
© @ндрійко [02.06.2014] | Переглядів: 4456

2 3 4 5
 Рейтинг: 42.5/28

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook