"Одного разу Чжуану Чжоу наснилося, що він перетворився на метелика. Пурх-пурх: справді метелик! Подумав: тільки цього мені не вистачало, тепер я не знаю, чи я ще Чжоу!
Враз прокинувся: плоттю-тілом він Чжоу! Не може зрозуміти: Чжоу сниться, що він метелик, чи метелику сниться, що він Чжоу.
Виявляється, метелика і Чжоу треба розрізняти... Ось що таке живі метаморфози!"
Чжуан Чжоу (369-286 рр. до н. е.) - філософ автор (чи основоположник) даоського трактату "Чжуан-Цзи".

 
Живу я поруч з міським цвинтарем. Не з моїм щастям колись на нього потрапити - цвинтар закритий і черга бажаючих  на ньому упокоїтися розтягнулася не менше, ніж на сто років. Не долежу... Таким, як я, потойбічні сервіси надає установа, яку давно вже приглянула за оптимістичну вивіску "Туристичне агентство" і нижче - "Ритуал".
Оскільки на сьогодні ніяких туристичних подорожей не заплановано, гайда зі мною у напівкруїз по півпериметру цвинтаря. Тут і повітря чистіше, ніж деінде, і через гарненький рожевий паркан двометрової висоти визирають ще вищі хвойні і листяні дерева. На деревах буяє життя: тьохкають солов'ї, торохтять дятли, кують зозулі, зойкують сойки, цвірінчить пташиний дріб'язок. На паркані місцеві дописувачі інформують живих і мертвих про актуальні політичні події і, звичайно ж, про найголовніше: до кого і в якій формі прийшло кохання. Прес-служба цвинтаря регулярно прибирає  з паркану актуальну інформацію задля розміщення ще актуальнішої. Почитаєш паркан, не треба й Інтернету. Тож слухаємо, читаємо і думаємо про минуще й вічне.
 
Щоб не розчаровувати політичною пустотою тексту тих, хто й досі його читає, політінформую: коли закінчилася остання війна (може вже слід називати її передостанньою?), старожили ганяли тут взимку вовків. Втікали сіроманці від суворих харківців у такі непрохідні приміські болота, що куди тому Петербургу до Харкова в галузі боліт.
Отож радянські громадяни обзавелися радянським цвинтарем на окраїні післявоєнного міста. На цвинтарях дорадянських за радянською традицією скрізь вже облаштовано  парки культури і відпочинку з атракціонами і танцями, так би мовити, під девізом "Тряхнемо кістками!"
 
На моєму цвинтарі ще не танцюють. Але, не зважаючи на це, погожим Першотравневим ранком не на пустому місці виникла думка, що й тут не все гаразд з потойбічним життям. О шостій годині  чоловік у яскравій помаранчевій жилетці косить траву на газонах круг цвинтаря (і правильно, раніше почнеш - раніше закінчиш, та й за роботу в святковий день подвійна оплата).
 
О! Цей божевільний аромат скошеної трави! Швидше сюди - насолоджуватися запахами покосу й пташиними співами. Ба! Дивне явище порушує гармонію весняного ранку. На тротуар і  паркан біля цвинтаря виповзла незліченна кількість виноградних равликів. Їх не менше, ніж сепаратистів на площі Свободи під час антимайданів. На відміну від сепаратистів, у равликів відчувається нестача організаторів - замість направленого руху загонів безладні переміщення групами і поодинці у всіх напрямках по всіх трьох просторових координатах і, враховуючи сакральність місця, не виключено інтенсивний рух ще й по четвертій координаті - часовій.
 
На тротуарі вже лежать розчавлені шкаралупи - не переймаються люди життям і здоров'ям равликів. Люди, куди ви поспішаєте? Поруч цвинтар. Що як це душі померлих вселилися в равликів?! Вбиваючи равлика, ви позбавляєте його шансу пройти ланцюжок перетворень і знову стати людиною!
І кому я це кажу?! Мимо промчав велосипедом адепт церкви здорового способу життя  - під колесами тільки хруснули кілька неперероджених.
 
Равлики! Що ж ви робите? Чому вам не сидиться на безпечному цвинтарі? Вам немає про що бесідувати в затишку дерев серед трав і квітів? Скошено - не зорано. Вам вистачить того, що залишилося. За літо ще наросте. Поверніться назад, інакше вам загрожує цивілізаційна катастрофа! І кому я це кажу?!
 
Звичайно, відправляючись у напівкруїз ніхто з нас не здогадався прихопити віничок, щоб промітати собі дорогу серед нерозумних равликів. Та звідки ж їх стільки?! Рветься моє серце від хрусту шкаралуп, а розум вимагає дії. Озирнувшись, чи ніхто не бачить (ось і добре, що ще рано, людей майже немає - тільки спортсмени та собачники), починаю збирати і відправляти равликів через щілини в паркані туди, звідки приповзли, подумки радіючи генетичній працьовитості українців. Оглядаю звільнені від равликів  паркан і тротуар і з відчуттям виконаного обов'язку повертаюся до звичних справ.
 
Але наступного ранку равлики знову тихо бешкетують на дорогах. Піднявши на антенах повище витріщені очі, вдивляються в далину і повзуть на зустріч з іншою цивілізацією - з велосипедами, автомобілями і іншими згубними для равликів пристроями.  
 
Вчора було маленьке свято - вже місяць тривають щоденні рятувальні роботи. Злива, громовиця, і все так же переповзають через паркан равлики, і тягнуть свій скарб по мокрому асфальту в незнаний світ. Як би то донести до їхньої свідомості, що природний добір суворо ставиться до тих, хто переступає цивілізаційну межу?