Цьогоріч останній дзвоник не схожий на жоден з тих, що я пам’ятаю за минулі роки.
Цьогоріч я бачив те, що раніш бачив у дрібненьких кількостях: українські прапори, вишиті сорочки, українські пісні і, що найголовніше, українська свідомість!
Раніше це все був продукт ентузазізму окремих молодих людей, а зараз же я спостерігаю істинне національне піднесення в молоді.
І Слава Богу, що я таки його спостерігаю.
Останні дзвоники минулих літ я, на жаль, пам’ятаю інакшими…
 
А дєло било так:
 
30 травня. Останній дзвоник.
 
9.00 – першими приперлися першачки з пишними букетами для первої вчительки, насильно витягши з хати і батьків, і випускники. Що першим, що другим було вєлєно з’явитися за 10 хвилин до лінійки – на 8.30. У всіх в руках повітряні кульки.
 
10.00 – спека дурманить голову і путає мислі. Букети в’януть, лєнти з випускників сповзають. Разом з пінжаками. Двохсоткілограмові випускниці у сєксуальних хвартушках і пишних бантіках по-слонячи пріють. Кожна тварь шукає тіні.
Летять у небо перші кульки.
 
10.10 – прийшла завучка і повиганяла всіх з тіні: скоро лінєйка!
Батьки в тіньочку єхіднічають: «казали ж тобі, дурко, шо рано з дому прешся, так получі».
У когось репає кулька. Чиниться лемент, наче рванула граната. Але то ненадовго…
Скоро порепає і полетить більша частина.
 
10.30 – завучка успєшно послана, всі в тіні.
Трудовік вже заїбав три квартали коло школи Едуардом Хілєм і «Гангман стайлом» - настроює апаратуру. Народ підтягується. Теперка всі завідують першачкам і випускникам, що вони в тіньку.
Першачок знайшов собачку. Покормив пірожком.
Вопчім, царить скука.
Пацанчєгі втіхаря курять. За углом. Троє даже п’ють. Піво. От.
 
11.00 – винесли красіву трибуну з тризубом. Єдиному отлічніку випускного класу впиндюрили державний прапор і сказали «нєсі». Зі школи потроху виповзають вчителі. Спека убиває.
Виносять мікрофони. Народ жвавішає…
 
12.00 – випускників женуть к єбєні матєрі на чорний вихід, шоб вони там стояли з шаріками й ожидали вихода, шоб красіво вийти і вобше, шоб було красіво, бо празник вобше для них.
Виходе дірєкторша і толкає пространствєнну рєчь про корабль знань, який, несмотря на подводні ріфи математичних формул і складних схем таки добрався до побєдного конця.
 
На фразі «Встрічайте наших випускників» класна керівничка штурхає лоха… мєдаліста з прапором під зад, шоб він ішов. За ним, як баранів підганяє інших. Випускники унило йдуть хороводом за ручки повз усі класи. З отими блядськими шаріками, які ще не полетіли… В натовпі чуються смішки і возгласи «лохі». Йоб*ний стид…
Прийшли. Стали.
Прийшла завучка. Скакзала, шо стали не туди. Класна керівничка старатєльно всіх переставили. Кульки продовжують летіти.
Звучить салдафонська команда «Підчасвиконаннядержавнногогімнуусімстоятистрррррррррунко!»
Грає гімн. Для цілковитої і повної політкоретності він звучить без тексту (шо кагбе намєкає).
В той час як частина випускників (меншість) кладе руку на серце й безвучно підспівує, інша частина дивиться на них, як на недоумків «Вася, шо ти дєлаєш?».
 
Далі – купа номерів (пєсєн, плясок, рєчєй), що абсолютно не несуть смислового навантаження. Втім, курви в хвартушках і бантіках хлопають. Вони довольні.
Однако мужчіни томятся.
 
Слово надається почесному гостю від ах какой партії (сподіваюся, Майдан це перекреслив… сподіваюся). Це чмо в італійському костюмі, недолуго нап’яленому на жирне тіло, півгодини втирає випускникам, що він їх сєрдєшно поздравляєт с успєшним окончанням учьоби. Випускникам чось якось пох.
Чмо в італійському костюмі дарить дірєкторші ковьор в алєнях і замовкає навіки.
Кульки ще летять.
 
Далі (сюрпріз-сюрпріз) – купа номерів, що абсолютно не несуть смислового навантаження.
 
Найприкольніший і всенародно любімий момент: першачків стадом виганяють читать стіхи. Читають виразітільно (тобіш гучно), так, шо мікрохвон свистить. По складах. З сурйозними лицями: «зіб-ла-лись длуз-но ми на свяяяято сьо-го-ні це в ос-та-ній лаз сцьоб вам удаці по-ба-за-ти і пе-ле-йти у длу-гий клааааас».
Далі виходять випускники. Невнятно читають стішки з бумажки і биро тікають назад в толпу. Абсолютно бедарно і халатно, але вони кагбе і не просилися.
 
І от, начинається етап окультних обрядов. Дірєкторша каже випускникам, шоб отпускали в небо шаріки й загадували желанія. Три кульки летять у небо. Чогось не долітають до стратосфєри і передчасно репаються, чим страшно засмучують собравшийся народ.
 
Випускників запрошують на вальс. Взагалі, ше місяць тому всі чесно домовились і клялись честю родітєльов, шо вальсу не буде, але вчора оті курви (ще без бантіків і фартушків) рішитільно потрєбували вальс. Шоб було красіво як у людей. А дєвушкам отказувать нізя. От.
Колхозний вальс уносить блатний цвєт класа.
Традіция не оборвалась і в цьом году. Уратоваріщі!
 
Випускникам приносять клєтку з голубями. Шоб їх поодпускали, як до цього шаріки.
Два голубя дохнуть, інші ж улєтають ввись, радосно обсирая окружающих гомосапіенсов.
Пір’я, трупів і гівна значно більше, ніж задоволення.
 
Настає отой самий міг. З випускників вибирають самого бугая, садять на перекачану шию дитьо. Дитю дають звонок. Дитьо радосно дзвонить. Бугай унило проходить два круга, поки всі наконєц не убідяцця, шо звонок таки прозвенів. Самі чуствітєльні пускають сльозу, ощущая міг прощанія з школой.
 
Вдруге грає гімн. Умовна група патріотів знов кладе руку на серце. Бидлу вже пох. Бидлу жарко і воно вже скучило за школой.
 
Лінійка оголошується закритою.
Потік бєссмислєних тєл розпливається по класам.
Класна керівничка, ридаючи, прощається з випускним своїм любимим класом, і дає настанови на дальшу жизнь.
Бидло ганяється друг за другом з лєнтами для получєнія на єй афтографа і меседжа на бліжайшу пятілєтку.
За півгодини клас тріскає на стайкі, уходящіє в тьомниє півниє, на свєжия прогулкі, додому спати і т. д.