Здається, на ДД ще такого ніхто не робив, можливо за це забанять на віки чи наліплять двійок і знесуть у trash… але я скопіпащу самого себе, при чому матеріал, який вішав уже на ДД.
 
Але, вважаю, це того варто, мої друзі.
 
Річ у тім, що я написав цього вірша ще наприкінці 2012-го року.
 
Тут і гумор, але є й дещо чи то мрійне, чи бажане, чи пророче… не знаю. Але воно ВИКОНАЛОСЯ.
 
Ми мріяли про перемогу і не могли повірити, що добро хоча б трішки та не переможе потужне зло.
 
Ми б нізащо не повірили, що пройде півтора роки і нас беззбройних відстрілюватимуть на майданах, відрубуватимуть голови, що по наших містах шастатимуть диверсанти та терористи, що буде війна ворів та гопоти проти мирного народу, що під час трауру за загиблими буде окупованою частина України.
 
Пацанчиків у вірші, зараз ми це вже знаємо, можна замінити б на «тітушок». Але, можливо, хай буде як було.
 
Звісно, тепер цей вірш розуміється цілком по-іншому, ніж це було півтора роки тому.
 
                             ***
Мы бьем Дуплетом по врагу
Патронами из Резерва…
Я верю в это, и я смогу
Помочь товарищу первым.
 
Нет Аргументов на этой войне,
И нет Пилигримов мира…
Лишь Мрачный мучитель на вечном огне
Жарит «пацанчиков» в жире…
 
С ним Зеленяр, и с ним Землекоп
Ждут своего черёда,
И с ними Четырнадцатый, Прокоп,
Как вольного глас народа!
 
И больше не будут служить темноте
Те массы, что верили Маскам…
Дончанин не будет жить в Воркуте,
И Гато предастся ласкам…
 
Всё скажет Герасим, воскреснет Му-му,
«Невыборов» больше не будет…
Лишь там, где все покорились Уму,
О ближнем уже не забудут…
 
                             ***