для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны.

Виборча діалектика - Кількість без Якості

Виборча діалектика - Кількість без Якості
Вперше за історію Незалежності України президентські вибори проходять за відсутності яскраво виражених лідерів, які гарантовано поведуть боротьбу за посаду президента. Не варто сліпо довіряти соціологічним опитуванням, що проводилися авторитетними, відомими та не дуже соціологічними службами, які принаймні одного кандидата протягом останнього місяця вважали фаворитом. Тому, що уважний аналіз їх результатів показує- Україна давно не мала такої великої кількості виборців, які не визначилися зі своїм кандидатом, підійшовши впритул до дати голосування. Незважаючи на дуже високу частку виборців, які збираються взяти участь у голосуванні (75-80%), незважаючи на те, що процент електорального нігілізму під гаслом «проти всіх» не переважає звичайний рівень у 3-7%, дуже великою є частка людей (від 25 до 35%), що навіть за тиждень до дати голосування не визначилися твердо зі своєю прихильністю. Як  видається авторові, причин цьому декілька і головними з них є наступні*:
 
1. Відсутність лідерів-антагоністів.
 
Таких діаметрально протилежних пар як Кучма-Симоненко, Ющенко-Янукович, Янукович-Тимошенко зараз немає. Навіть протистояння найбільш рейтингових кандидатів, що мають за спиною досвід особистісного та політичного конфлікту не сприймається виборцями на рівні війни на винищення, саме так як це було у кандидатів з наведених діаметрально протилежних пар. Тому, що наші П і Ю не тільки ворогували, але і продуктивно співпрацювали після відомих подій 9-літньої давнини, як особисто, так і через свої політичні партії базової підтримки. Більше того, 5 головних кандидатів з вісімки найрейтинговіших, взагалі вийшли фактично з двох політичних партій, що закріпилися на політичному Олімпі після Майдану-2004- «Нашої України» та біло-сердечної «Матьківщини». Крім цього, українські реалії, що стерли після Майдану-2014 багато штучних ідеологічних нашарувань, змели міфологічні поділи народу країни на «сорти», згуртували в єдиному пориві навколо загрози зовнішньої агресії з боку Росії, значно знизили градус політичних відмінностей між конкурентами, підмінивши їх турботами набагато важливішої пріоритетності.
 
2. Звуження поля електоральної підтримки партій, що домінували на політичній карті країни протягом останніх 3 років.
 
Вже під час подій ЄвроМайдану, а особливо Революції Гідності, стало зрозуміло, що переважна більшість громадян, і в першу чергу, соціально та політично активних, дуже скептично та критично ставиться до парламентських партій. В тому числі і до трійці тодішніх партій опозиції, які після повалення режиму Януковича, стали владними. Годі вже казати про деградацію, руйнацію організаційних структур та втрату впливу вчорашньої партії влади, партії одних регіональних регіонів, та партії, що пропагує ідеї ідолопоклонства муміфікованому тілу з московського Мавзолею. Достатньо сказати про те, що кандидати від партії териконів та КПУ не вели реальної передвиборчої кампанії майже на 60% округів, обмеживши свої поїздки та виступи (не враховуючи ефіри на загальнонаціональних ТВ-каналах) лише в традиційних базових регіонах підтримки- Схід та Південь України. В той час, коли кандидати від так званих демократичних сил, змогли охопити більшість регіонів, за виключенням лише тих, що перебувають у зоні терористично-диверсійної окупації.
 
Але головне навіть на це. Революція Гідності не народила, нажаль, нових потужних загальнонаціональних лідерів. Фактично, крім провідника «ПС», решта кандидатів вже були персонами, задіяними раніше у владних вертикалях, парламентських рухах, були наближені до попереднього керівництва країни, як Ющенка, так і Януковича. Самопроголошені лідери Революції, керівники тодішньої опозиції Кличко, Яценюк, кандидат в президенти від одного Всеукраїнського Об’єднання та нібито фаворит сьогоднішнього голосування, якому приписували фінансування Майдану, насправді не створили за три місяці протистоянь в Києві нових змістів, не проявили себе рішучими ватажками, не зробили вагомої заявки на свою персональну перемогу. Влучний вислів Яценюка зі сцени Майдану 19 січня- «Лідером Революції є український народ» абсолютно точно визначив місце політиків, яке вони обійняли під час тих бурхливих та кривавих подій. Народ зіграв партію «prima». І в січні, і в лютому. Трійця Кличко, Яценюк, стоматолог за освітою та їх четверте колесо, видатний бізнесмен-кондитер, йшли у фарватері народного руху другим номером. Але на фініші вдало приватизували результати перемоги, вміло обмеживши висунення нових фігур в якості лідерів Майдану, монополізували право на формування влади, відкинувши 90% вимог народу, справжньої рушійної сили Революції. Це не могло не відобразитися на зниженні підтримки їх президентських амбіцій. Разом з тим, нові політпроекти, що виникли перед Майданом, або в ході його подій, ще не здатні повномасштабно виводити своїх кандидатів на загальнонаціональний рівень.
 
3. Невисокий рівень відмінностей серед кандидатів політсил умовно демократичного спрямування.
 
Те, що легітимізація влади, отриманої після Майдану, в т.ч. і на головній посаді країни- президентській, буде відбуватися за участі трьох парламентських партій умовно демократичного спрямування, стало зрозуміло вже 21 лютого. Але перебіг виборчої кампанії показав, що кандидати, вихідці з цих партій, мають занадто мало програмних відмінностей і ведуть дискусії більше на рівні особистісних якостей та обра̍з. Plus sonat quam volet.
 
Всі- за унітарність держави з розширенням прав регіонів та місцевих громад. Майже всі вони ведуть країну в ЄС, як заповідав Майдан. Цій меті вимушено підігрують навіть кандидати від правих партій, які традиційно протиставляють себе рухові глобалізації та більше схожі на «політичних націонал-інтравертів». Дещо цікавіше виглядають протиріччя між 7-8 головними кандидатами, не включаючи екс-регіоналів, в поглядах на перспективу приєднання до НАТО. За виключенням однієї пасіонарної лідерки дискусію щодо цього питання більшість кандидатів намагалися фактично уникнути, сором’язливо прикриваючись втечею від питань, що нібито «роз’єднують українську політичну націю». Відмінності щодо економічної, соціальної політики взагалі залишилися для широкого загалу незрозумілими та нерозкритими.
 
4. Слабкість, примітивний рівень програм кандидатів, їх декларативність.
 
На глибоке переконання автора, в Україні навряд чи знайдеться хоча б 3% виборців, які прочитали президентські програми кандидатів. І мова йде не про ті яскраво-розфарбовані листівки, які розповсюджувалися біля агітаційних кандидатських наметів. Поліграфічний спам, як виявилося, в багатьох питаннях навіть відрізнявся від заповітів офіційних програм, єдиними доступним інформаційним джерелом для вивчення котрих є сайт Центральної виборчої комісії. Щоб лінивий читач, який осилить цей матеріал, але вже не встигне вивчити на сайті ЦВК програму хоча б «свого» кандидата, зрозумів про що йдеться, достатньо зазначити- обсяг програм половини кандидатів більшим шрифтом, ніж цей, не перевищує розміру цієї статті.
 
Якщо уявити, що найманому топ-менеджеру середньої української компанії поставили б завдання розробити стратегічний план розвитку бізнесу, виділили на це  хоча б місяць і десяток високооплачуваних консультантів-помічників, і в результаті отримали набір простих декларацій та лозунгів обсягом у 2-4 сторінки, то власник компанії звільнив би такого імітатора бурхливої діяльності за добу. Саме тому, що переважна більшість, 90% кандидатських програм абсолютно вихолощені, не конкретні, не відповідають базовим принципам та методології написання проектів розвитку. Чи то бізнесових, чи то громадських. Вони абсолютно нікчемні з точки зору теорії управління, в яких дуже слабко прослідковується єдність таких критеріїв (найбільше поширення в менеджменті отримала теорія SMART-критеріїв), що забезпечують ефективну реалізацію проектів- конкретність, вимірюваність, досяжність, актуальність та доречність, визначена в часі. Лише один кандидат з зареєстрованих включив до своєї програми кількісні параметри, що пов’язані з поставленими цілями.
 
Виборець радше спирався на попередній кар’єрний досвід кандидата або на потік його словесних та візуальних вібрацій під час багаточисленних телевізійних ток-шоу і дебатів, навіть не розуміючи, що вони обмежені форматом специфічної мітингової риторики, спрощеної, яка не передбачає фахової дискусії та обговорення аргументованих доводів, а тільки характеризується емоційно-психологічним сприйняттям оратора. В черговий раз виборець сам обмежив себе, обираючи лише серцем, а не розумом.
 
5. Віртуалізація політичного процесу.
 
«Інтернетизація» політики та життя загалом наклала відбитки на взаємовідносини виборців зі своїми кандидатами та загалом кардинально змінило джерела поглинання інформації. Розголос про події відбувається блискавично. Будь-яка інформація, викинута в «мережу» за лічені години розлітається коментарями, аналітичними оцінками. З одного боку це плюс. І без такого потужного інструменту, яким став Фейсбук, навряд чи відбулася б Революція Гідності. Ця соцмережа стала майданчиком, на якому згуртувалися політично та соціально активні громадяни, координували свої дії, обмінювалися планами та оцінками. Але.
 
У такого підходу є зворотній, негативний бік медалі. Такий підхід іноді призводить, як не дивно, до втрати зворотнього зв’язку між групами виборців чи цільовою аудиторією і політиком. В «мережі» політику треба вміти працювати, ефективно відсіювати зерна від полови, боротися з фейковими викидами та пересмикуванням, обмежувати вплив тролів, ботів та шкідливих співрозмовників, що не дають адекватної реакції на запропоновані ідеї. У більшості випадків, враховуючи обмежені часові рамки, відбувається підміна реальних контактів кандидата з виборцями односторонніми «розмовами-лекціями», відбувається «консервування» спілкування специфічною, «політично-стурбованою» активною аудиторією соцмереж. Яка до того ж, не зважаючи на загальну велику кількість користувачів ( ФБ-спільнота України- близько 3 млн), складає всього з 100-200 тис. осіб. А це навіть менше ніж 1% виборців.
 
6. Провальний формат телевізійних дебатів.
 
На переконання автора проведені під егідою НТКУ телевізійні дебати суттєво не вплинули на рейтингові показники кандидатів. По-перше, тому що учасникам було відведено занадто мало часу на викладення власної позиці або на відповіді опонентів. До того ж, самі відповіді, зважаючи на їх односторонність не передбачали дискусії, обговорення варіантів, тобто самих дебатів. А були скоріше схожі на чергові порції проголошення декларативних заяв.  По-друге, і дебати НТКУ, і різноманітні ток-шоу («Шустер LIVE», «Свобода слова», тощо) велися в площині діалогу «ведучий-учасник», або «учасник-конкурент». Хотілося б побачити змагання ідей та інтелектуальні перегони за участі фахівців. Економічні прожекти кандидати мали б відстоювати перед аналітиками фінансових ринків, банкірами, менеджментом провідних ФПГ, економічними експертами та оглядачами, а не перед шустерами і куликовими.  Та сама логіка повинна була б проявитися в розгляді питань щодо розбудови та реформування правоохоронних органів, армії, державної служби, соціальної політики, культури. В решті-решт треба було запрошувати не на закриті конференції, а на подібні ТВ-шоу Каху Бендукідзе, творців економічного прориву з Польщі, країн Балтії.
 
Відмова одного з головних претендентів на посаду президента від публічних дебатів з потенційно головним конкурентом взагалі знаходиться поза межами логіки і ставить під величезний знак питання сумлінність такого політика. Якими доводами, окрім банального страху, він збирається пояснити вибагливому виборцю таке боягузливе рішення, коли він відмовляється від безкоштовного часу для реклами власної програми та ідей в прайм-тайм, одночасно витрачаючи шалені кошти на вуличний та медійний промоушн?
 
7. Невизначеність з командами підтримки в таборах переважної більшості кандидатів.
 
Незважаючи на те, що Україна обирає президента, одноосібного носія влади з повноваженнями на рівні з керівником уряду, всі прекрасно розуміють- велика політика-командна гра і обираючи президента, народ повинен довіритися не тільки програмі його дій, але і бачити коло основних гравців його команди, однодумців, які підтримають його діяльність у законодавчій та виконавчій гілці влади. У цьому питанні виборця очікує гучне, красномовне мовчання. Всі кандидати без виключення не спромоглися презентувати бодай 5-10 членів своєї команди, з якими новий президент приступив би до реалізації обіцяного. Не варто створювати легенди і додумувати за кандидатів те, чого вони так бояться сказати. Тиша навколо цього аспекту кричить про те, що подібне приховування команди є мовчазною змовою політичних еліт, традиційною для українського політикуму. Невизначеність команди кандидата в разі його перемоги, або проходження в другий тур, завжди дозволить йому дрейфувати в разі потреби між різними групами впливу, торгуватися, а іноді навіть і продавати місця та посади.
 
Подібний безсистемний підхід і відлякує частину виборців, які не бажають орієнтуватися на чергового «месію-фюрера», а вимагають продемонструвати ключові обличчя команди, адже ніщо так не впливає на об’єктивний перебіг запланованих реформ, як суб’єктивізм виконавців.
 
8. Реактивна тактика, відсутність проактивної стратегії.
 
Той, хто все ж таки ризикнув та прочитав програми кандидатів, чи всерйоз, чи з усмішкою, відразу помітить, що майже половина з них зациклена на вирішенні проблеми безпеки України, підвищення її обороноздатності та поверненні Криму. Без жодного сумніву, повзуча російська окупація, спрямована на руйнацію державності  в східних областях, є найбільшим викликом сьогодення. Українська держава зараз не слабка. ЇЇ просто не існує. І вона потребує повного перезавантаження та відбудови. Але концентрація виключно на тактичних задачах є хибною. Наразі вже зрозуміло, що Росія уникне відкритої воєнної агресії. Занадто вже вона опиниться в цьому випадку одинокою перед світовою спільнотою. І якби це не звучало дивно, або зухвало, відсіч російській агресії, ціль- тактична.
 
Біда в тому, що жоден кандидат не виявив себе стратегом. Проголосити курс на ЄС-  вже доволі банально і не оригінально. Кандидатські програми майже на 100% є лише рефлекторними реакціями на проблемні питання у тій, чи іншій галузі. Так, корекції вимагають і Податковий кодекс, і Пенсійна реформа, і порядок проведення тендерних процедур. Але подібний рівень завдань, що не виходять за межі примітивної «текучки» лише доводить- Україна досі не має лідерів, яких можна було б вважати, нехай потенційно, державними діячами. Політиків серед них багато, хоча не всіх кандидатів можна вважати навіть політиками. Різниця в тому, що політики думають завжди про наступні вибори, а державні діячі думають про наступні покоління.
 
В програмах, публічних виступах країна не почула ідеї жодного проекту, термін реалізації якого, виходить за межі владних повноважень, що будуть надані переможцеві виборів, тобто більше 5 років. Тільки глобальні мегапроекти, що будуть реалізовуватися на широких теренах, об’єднуючи Схід і Захід, промислові кластери вчорашнього дня (сировинна переробка, виробництво напівфабрикатів) та завтрашнього (створення центрів IT-індустрії, транспортно-енергетичних коридорів та хабів найвищого рівня якості та ефективності, збереження та модернізація авіа-космічного виробництва), можуть стати базисом, на якому можливе «склеювання» різних політичних сил, фінансово-промислових груп та регіональних еліт. Проголошення енергонезалежності від Росії, впровадження широких масштабних проектів з енергоефективності, з розвитку альтернативних джерел енергії, з розробки джерел альтернативного газу, повинні стати не ціллю, а інструментом, який дозволить переорієнтувати Україну з імпорто-залежної країни у енергетичному секторі, на країну-експортера.
 
Зважаючи на посилення репресивної машини в РФ, наростанні переслідувань інакомислення, аналогічні проблеми в сусідній Білорусі, Україну можна перетворити не просто на країну, що запропонує жертвам їх політичних режимів можливості правової еміграції, а і перетворитися на новий центр культурного, духовного, творчого розвитку. Москва вимушено забирає з України всякий людський непотріб, чи то корупціонерів минулої влади, чи то злочинців з МВС і ЗС, які порушили присягу та зрадили Батьківщину. Україну ж можна зробити центром, що буде притягувати кращі політичні, економічні та культурні еліти, що за визначенням не підтримують диктаторські режими в своїх країнах.
 
Впровадження у всіх великих містах країни протягом 10-15 років потужних проектів, що стосувалися б переробки сміття, збереження довкілля, підвищення на порядок використання у промисловості переробленої повторно сировини, заклали б надійну основу перетворення нашої країни на територію чистого довкілля, ергономічних та екологічно-чистих мегаполісів.
 
Повернення Криму - не самоціль, а наріжний камінь майбутнього перетворення туристичної інфраструктури півострова в №1 у Чорноморському басейні.
 
Це лише декілька маленьких прикладів, якими можна охарактеризувати різноманіття довгострокових перспективних проектів, якими можуть і повинні опікуватися не просто політики-кандидати, а лідери нації, що бажають увійти в Історію.
 
...Чи можлива перемога якогось кандидату в першому турі? Можлива. Але не тому, що такий результат поставить від величезний знак питання результати проведених соцопитувань, а саме тому, що ті 25-35% голосів виборців, що не могли визначитися через вищезазначені причини, відійдуть сьогодні комусь чи то зважаючи на метафізику інтуїції, чи то з суб’єктивних причин (зачіска, усмішка, сімейність кандидата), чи то з інших випадкових міркувань. Дуже прикро, що отримавши таку велику кількісну пропозицію, значна частина України вимушено обирає президента в такий складний, доленосний момент, спираючись не на їх якість, а на випадкові, непринципові речі.
 
Черговий пошук «кращого з гірших» - це не вирок. Це величезна можливість. Саме зараз країна демонструє- на політичному Олімпі аж забагато місця для зростання нових лідерів. Для появи незаангажованої молоді, не затьмареної співробітництвом та залежністю від монстрів минулого. Поява нових постатей-неминуча. І чим більше їх з’явиться, тим швидке Кількість перейде в Якість.
 
©ЦЗ
 
Прим. *- зважаючи на те, що стаття виходить в день голосування та може сприйматися читачами як реклама/антиреклама певних кандидатів та політичних сил, автор вимушено йде на ускладнення тексту, не використовуючи напряму прізвища, назви партій, представники яких включені до виборчих списків, в т.ч. точні рейтингові показники основних кандидатів.


© Singelschucher [25.05.2014] | Рейтинг: 37.4/43 | Переглядів: 2460

2 3 4 5 37.4/43




Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Facebook-login



загрузка...




programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2020 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Будь ласка, увійдіть за допомогою
Facebook-login