За... за... за... задовбали. Ну, чесне слово – за-дов-ба-ли! Оце вже двадцять років спостерігаю одну й ту саму картину: в поле викочують здоровецькі казани з гівном і голодний натовп шикується в чергу за тим огидним варивом. Ось наступний бажаючий – зі сльозами на очах та скоринкою хліба в руках – підходить на роздачу і рожевощокий гівночерпій улесливо цікавиться: “Якого Вам гівенця сьогодні? Номер п’ять? Будьласочка!” Тоді ляпає на хліб порцію какашок і кричить: “Наступний!”
 
Огівнечені люди відходять в бік і далі діють на власний розсуд. В кого ще є такий-сякий інстинкт самозбереження, той зішкрібає гівно й давиться зіпсованим смердючим хлібом. В кого ані інстинкту, ані розуму, а лише здоровий організм — той запхається гівном, а потім одразу вивернеться навиворіт у найближчій канаві та чвалає додому, кривлячись від гівняного післясмаку. Є й такі, що сумлінно все з’їдають до останньої крихти. Їх одразу в натовпі видно: шкіра бліда, статура худа, волосся ламке, голос слабкий, очі скляні, чоло у вогні.
 
Натягую респіратора, підходжу до тих людей, питаю:
 
- Нащо воно вам? Чого ви його їсте?
 
Розказують:
 
- Так я його по телевізору бачив! Ось цей казанок і бачив! Точно! Колір той самий і краєчок надгризений!
 
- Як нащо? А ви оте — інше гівно — бачили? Воно ж неїстівне!
 
- Гівно як гівно. І те гівно, і те гівно. То яка в гівно різниця що брати?
 
- Так а шо? Масло оно, конєшно, хорошо... Так воно ж треба корову випасти, а тоді подоїти, а тоді масло збити... А гівно — осьо поклали! Бери та їж!
 
- А я його минулого разу брав! Нормальне гімно! Чого б не взяти? Масло? Та ну... Масло... А ну як масло — теж гімно?
 
- Скажу вам по секрету — у той казанок поклали ложку меду! Сам бачив! Уявляєте? Ціла ложка меду!
 
- А шо воно мені поганого здєлало? Наоборот — організм удобряє!
 
А трохи далі стоїть гігантський чан. В ньому теж гівно. Але його не роздають. В нього особливе призначення. Як де заведеться група ненависників екскрементів та спробує казани поперевертати в поле на добрива, то їх одразу хапають і в тому чані топлять.
 
І душить людей сморід на тій землі. І наповнена та земля стогоном. І просякла вона сльозами. І ходять по тій землі люди, і мажуть на хліб гівно знову і знову. З дня в день. З року в рік.
 
Задовбали.