Буквально вчора почув цікаву, принаймні, мені так здається, історію. Тільки не розберуся: побутова вона чи суспільно значима, смішна чи страшна, весела чи сумна. Сподіваюся, колеги та читачі підкажуть.
 
Жив-був мужик, а точніше, киянин. Маючи вищу освіту, непоганий інтелект і хороші комунікативно-пробивні здібності, в житті влаштувався зовсім непогано, навіть добре. Розуму вистачило, щоб не зайнятися матеріальним виробництвом, а інших здібностей - щоб заробити більш-менш нормальний капітал. Загалом, зайняв міцне положення десь в середині (або навіть трохи вище) середнього класу. Спочатку життям був задоволений цілком, але з часом, як це буває майже завжди, стало хотітися чогось більшого...
 
Справа в тому, що у нашого, здавалося б, цілком реалістичного і прагматичного героя була невеличка слабкість: любив усілякі  регалії, відзнаки і т. ін. А тут, хоч плач, роки йдуть, а він бізнесмен і бізнесмен. І ніякої перспективи стати старшим бізнесменом, головним бізнесменом, генеральним... А заглянув якось у військовий квиток і зовсім засмутився. Успішна, заможна людина, і ось тобі: вже майже під сорок, а він все ще молодший лейтенант запасу.
 
Діяльна натура, що вміє вирішувати майже будь-які питання, в лічені хвилини здатна розібратися в усіляких   «схемах» і «схемках», звичайно, такого не стерпіла. Коротше, думаю, читачеві особливо і не цікаво  як, але років до 50-ти наш герой був уже майором запасу. І коштувало це, за не зовсім точними даними, всього нічого, в районі декількох тисяч у.о. Але для (пора героя вже назвати по імені) Петра Михайловича це того коштувало. Тепер в потрібний час, в потрібному місці можна було недбало так кинути: «Ні, в армії, практично не служив. Але майора запаса маю...».
 
До честі Петра Михайловича варто сказати, що на досягнутому він зупинився. Під-, полковника чи генерала запасу купувати не став. Розумна людина, вона і у військкоматі   розумна: вміє втримати баланс між матеріальними витратами і моральним задоволенням.
 
І тут, перепрошую, необхідно зробити невеличкий відступ. При всіх своїх безперечних перевагах, Петро Михайлович, як людина, м´яко кажучи, не герой; а якщо твердо, то –   боягуз. Причому, ця боязкість, як властивість його особистості, явно переважає     над марнославством або там над гординею. Виклич, наприклад, його воєнком і скажи, що завтра Петру Михайловичу треба трошки повоювати, а за це післязавтра йому безкоштовно дадуть полковника, впевнений, наш герой дуже сильно зблідне і схопиться за серце. Чи знепритомніє, чи впаде на коліна: «Не губіть вірнопідданую душу!»?..  Не знаю, брехати не буду.
 
А тепер, увага, найцікавіше. Воєнком не «наприклад», а в натурі викликає Петра Михайловича: вже майже місяць, як йому намагаються вручити повістку.   Чи то  справді він знадобився у гарячій точці, чи воєнкоматскі хлопці вирішили наостанок ще раз   подоїти   - не скажу, бо це мені не відомо. Але від того, відомо мені це чи ні, Петру Михайловичу не легше. Останні тижні він пішов у глибоке підпілля і   переховується. І, як висловився б який-небудь  невихований тінейджер, що не відчуває ніякої поваги навіть до майорів, страшенно очкує.   І ще (це при самому сприятливому розкладі) йому прийдеться, як мінімум, стільки ж прожити в такому ж кошмарі.
 
Поясню. Згідно із Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" майор запасу 2-го розряду, яким є Петро Михайлович, знімається з військового обліку і не може бути призваним в збройні сили після досягнення ним 55 років. Саме стільки виповнюється нашому майору через місяць... Попутно зауважу, капітани запасу і нижче,   того ж таки, 2-го розряду, знімаються з обліку в 50 років. Ось так от...
 
Думаю, читачеві і так зрозумілий весь трагізм ситуації, в якій опинився майор запасу. Тим не менш, не відмовлю собі в задоволенні розкласти все по поличках. Не прийми в свій час П.М. участь в різних «схемах» і «схемках» йому, майже як у тій пісні, ніколи б не стати майором. А значить, вже 5 років тому отримав би статус невійськовозобов'язаного, і сьогодні про нього ніхто б ні в якому військкоматі і не подумав би згадувати...
 
Не буду гадати, здалася   читачеві ця історія такою ж цікавою, як мені. Але   ось про що думаю. А може, хтось там зверху подивився, подивився, як нова-стара владна еліта бореться з корупцією в Україні і йому набридло? І вирішив точечно так, на конкретних прикладах почати показувати, що участь у всіляких «схемах» і «схемках» - це не є добре. Небезпечно навіть.
 
prokop 14
 
P.S.  Коли вже імхо було «вивішене», випадково дізнався, що ніби-то нещодавно з'явились зміни до Закону, відповідно до яких  і молодші офіцери можуть призиватись до 55 років. Тим не менше, далеко не факт, чи виникла б сьогодні у армії потреба в молодшому чи старшому 54-річному лейтенанті Петру Михайловичу. А майор знадобився точно…