Десятки, сотні страшних картинок обрушили медіа на свідомість українського обивателя за останні місяці. Яскравих, як кров і вогонь, кричущих, як сама безнадія. Рвуть серце, вкривають кригою душу, змушують то в злості стискати кулаки, то в безсиллі опускати руки.
 
Але чомусь вже багато днів думки весь час повертаюся до цього простого ролика і його зовсім негероїчного героя. Може, це свідомість протестує проти вогню, крові та брехні, може, підключаються якісь невідомі захисні психотерапевтичні властивості мозку або ще щось?
 

 
Ну що такого цікавого знайшов я в цьому «образі»? Переглянув ще багато роликів з цим персонажем. Відповіді немає...
 
Ні тобі чіткої громадянської позиції, ні яскравого патріотизму, ні інтелектуального осмислення подій, що затягнули його у свій вир. Ніде ні слова про великі цілі Євромайдана: євроінтеграцію, боротьбу за людську гідність, непримиренність до корупції та її рознощиків. А ідейність де? Навіть у такому простому мовному питанні ніякої визначеності: рідна дружина, багато років мешкає з ним у віддаленому чернівецькому селі Ярівка, а розмовляє тільки чистою грамотною російською…
 
А що це за мотиви і логіка дій і вчинків? «Коли студентів побили, підірвався, забравши усі гроші, доїхав до Чернівців, зайняв ще грошей, бо не вистачало до Київа, і опинився на Майдані». «Я козак, і давав клятву на Біблії захищати людей».
 
І на Грушевського, беззбройний, побіг не для того, щоб переламати історичний хід подій у протистоянні народу зі злочинною владою, а просто тому, що там почали стріляти і, можливо, когось треба буде відтягувати. Напевно, незграбна і десь навіть ірреальна асоціація, але чомусь згадується Саїд з «Білого сонця пустелі». «А ти як тут опинився?!» - «Стріляли...»
 
А там, де «стріляли...», козак Гаврилюк, нагадаю, потрапив у руки ворога. І тортури, знущання над ним, його приниження побачила вся Україна і ще добра половина населення земної кулі...
 
І ось він біля будівлі суду, де розглядається справа про ці самі тортури і знущання посадових осіб над громадянином України Михайлом Віталійовичем Гаврилюком.
 
Ні, ви тільки послухайте, що і як він сьогодні говорить про своїх учорашніх ворогів  - ягуарівців: «Хлопці прийшли захищати свого побратима, показати, що вони з ним, що вони ще можуть сказати?...» А про свого безпосереднього мучителя, що знаходиться на лаві підсудних? «Моє діло простити йому. Хай  він іде, заботиться і  содержить свою сім’ю. І в цей період часу, що йому відведено судьбою,  хай він покається в скоєних своїх гріхах».  «Вже переживаю за його сім’ю, його дитину. Жінку лишають без чоловіка, дитину без батька. Оце страшно». Ще б про «сльозинку дитини, якої не варті...», згадав би, чесне слово. Гаразд, бог з ним, з якістю мови, недорікуватістю - не професійний революціонер, усе ж таки. Але ця м'якотілість, всепрощенство, непротивлення злу…  Ну нехай би вже коли-небудь у майбутньому. Але сьогодні, в революційний і воєнний час...
Тільки чомусь, надивившись і наслухавшись самого обозного козака Гаврилюка і про нього, стає дуже важко сприймати метушіння на екрані великих, середніх та інших політиків. Навіть програмні ролики кандидатів в президенти доводиться дивитися через силу, тільки заради того, щоб виконати свій громадянський обов'язок. Здавалося б, і поважні і презентабельні, і слова і думки відточені до досконалості, і чудово знають, що робити і як треба правильно... І зрежисовані ролики з урахуванням новітніх досягнень сучасних піар-технологій... А сприймаються політики на тлі  обозного козака Гаврилюка якимись штучними, несправжніми, пластмасово-іграшковими, чи що...
 
Ні, я піду, звичайно, 25 травня з сім'єю голосувати за легітимного президента. І дуже постараюся зробити правильний вибір. Тому що це зробити необхідно. Але боюся, якщо до того часу не підзабудеться ролик з обозним козаком Гаврилюком, це доведеться робити через велике «не можу».
А  у майбутньому (бажано недалекому) дуже хотілося б проголосувати за політика, хоч трохи схожого на козака Гаврилюка. Ні, звичайно, хай він буде набагато презентабельнішим, эрудованішим  і красномовнішім за мого героя. Але... Нехай цей політик майбутнього до своїх передвиборчих обіцянок і програм буде ставитися так само свято, як Гаврилюк до своєї козацької клятви. Нехай, керуючи країною, проводячи реформи, політик майбутнього буде  менше думати про свій рейтинг, а  більше… «переживати за його сім'ю, його дитину». Він, звичайно, буде грамотним і начитаним і добре знати про «сльозу дитини». Але ще й обов'язково, як сьогодні Гаврилюк, нехай розуміє і співпереживає сльозі чужої дитини.
 
Дай Бог полковникам, отаманам і гетьманам своєю людяністю, чистотою коли-небудь хоча б наблизитися до козака Гаврилюка, підрости до його людського і морального рівня. Поки він є десь в обозі України, це ще можливо.
 
prokop14