Колись мені було в кайф писати памфлети. Після Майдану щось змінилося. В голові періодично звучить „Пливе кача...”, іноді – гімн. Отой, який звучав там. Це не патетика, не лірика.
Мені дуже хотілося б повернутися в той стан, коли було якесь жартівливе ставлення до проблем, по принципу – та пофіг все!.. Але зараз вже не виходить. Тому що – не пофіг.
Майдан – це була війна. Не оголошена, але – війна. На переднім краї проти нас виступали урки під проводом Партії Регіонів. В тилу, за їх спинами, сіріли контури путінської Росії.
Крим був окупований заворожуюче легко. Ми тільки розгублено крутили головами і питали один одного: так що це відбувається? Це війна чи як?.. З "гори" на це нічого не відповідали. Як і належить гендлярам, пробурмотіли щось на зразок того, що подадуть в суд за захоплене військове обладнання і злуплять з агресора трохи бабла. Сильний аргумент, патріотична позиція...
Що кумедно: після такої делікатної анексії Яценюк, нічтоже сумняшеся, заявив, що ми без зайвих комплексів будемо розвивати стосунки з ерефією. Ну, потім правдоборець і фейсбукоруб Авакян, як ми пам’ятаємо, застрелив Сашка Білого. Тут от знову ж виникає питання: у нас війна чи мир? Тому що якщо війна, то треба чітко назвати воюючі сторони: хто проти кого? Війна на Майдані почалася як антикримінальна національна революція. З тієї сторони барикад були менти, прокурори, судді, бандити і регіонали. Я нічого не наплутав? Зараз на першу лінію виходить путінська орда. Всі решта – у них на побігеньках.
З Донбасом і Луганськом все більш-менш ясно; там не зважаючи на „фінальну фазу” АТО у виконанні фейсбукера Авакяна, з погромами і перманентним терором впроваджується кримський сценарій.
З Одесою, де також у путіна була надія на легке тотальне русмірство, не все так гарно склалося. Навіть зовсім не гарно, якщо взяти до уваги натяки на паралелі з „Норд-Остом”. Биті морди колорадів – не в залік. Правда, знову ж питання до ментів в контексті „війна чи мир?”. Питання таке: якийсь мент по ящику скучним голосом, за який грошей не дають, пробубонів, що перед законом всі рівні, тому будуть розбиратися по справедливості з усіма сторонами „конфлікту”.
Тобто, у нас є, так би мовити, „ініціативна група”, яка працює на сусідню державу і під її прапорами, на ту саму державу, яка на даний момент відвойовує у нас території, а менти їх будуть розглядати, як побутових хуліганів?.. А тих, хто буде відкручувати їм бошки, менти будуть переслідувати іменем закону?.. Тобто під час війни менти захищають сторону агресора? Тоді менти для мене – ворожа антидержавна сила з усіма наслідками.
Така гнила і невизначена позиція „правоохоронців” призводить тільки до повзучого розширення ареалу терору. Крики „росія” і „путін”, махання аквафрешем – все це мусить розглядатися через призму військового конфлікту. Тому що це вже не питання політичних симпатій чи антипатій. Це – терміни, за які у нас починають вбивати.
І на даний момент це напряму торкнулося нашого колеги, відомого як С.Левитаненко.
 
„Минулої ночі в Котовську до журналіста Александра Ярошенка, відомого під псевдонімом Сергій Левітаненко, в квартиру увірвалися невідомі, одягнені в камуфляж та маски.
Як повідомив нам його колега Дмитро Урсатьєв, журналіста били й душили зі словами ‘Ти не любиш Путіна!’
Ярошенко зміг вирватись, випригнув у вікно й побіг в бік лісу, що би сховатися. За його словами, невідомі довго переслідували його, але йому вдалося втекти. Через деякий час повернувшись додому, він побачив, що його квартиру спалили. Вогнем знищена кімната, в якій працював журналіст. Знищені комп’ютер, мобільні телефони, відеокамера та документи. На разі йде слідство.”