В мене біда. Псіхоз. Чи нівроз. Грець їх знає. Тьоща каже, що ні те, ні інше, а я просто бовдур. Та який же бовдур ото тьощі повірить?
Так от псіхоз: кожного ранку просипаюсь та біжу до тирнету дивитись, чи я вже у Росії живу, чи ще ні. А у тирнеті пишуть:
 
Мірниє житєлі обезврєділі хвашистського підводного човна, який на глибині два кілометри знищував посіви довгоносиків. Капітан човна закрився у торпедному відсіку і намагався зжерти візитки яроша. Але мирні жителі автогеном дістали з відсіку капітана, а з капітана – візитки, щоб продемонструвати світові його хвашистську сутність.
 
Гортаю тирнета далі:
 
Генерал-прапорщик ГРУ проголосив себе господом богом та наказав усім встромити до дупи пучок петрушки й танцювати яблочко.
 
Ви шось понімаєте? Я нічорта не понімаю. Якщо ми вже в Росіі, то звідкіля тут хвашисти на підводному човні? А якщо ні – то чого прапорщик господом богом став?
 
Так оце в мене пропозиція. Шоб люди не мучились, а знали на якому вони світі, треба шоб зранку їм про це повідомляли. Ну, наприклад, якщо ми в Росії, то нехай під вікнами ходить бабуся з триколором, дзеленчить дзвіночком і кричить “Есересер! Есересер!” Тьфу ти... і кричить “Росія! Росія!” Тоді я знатиму, що треба вставати і бігти на рехверендума за приєднання до Росії. Питаєте, нащо голосувати кожен день? Щоб зробити приятно старшому братові! Мені ж не жалко ту галочку поставити! А у них потім вдень оголошення по радіо голосом Левітана: “Сєгодня новомалонєдороси снова виразілі поддєржку Росіі, одногласно проголосовав на рєфєрєндумє!” І всі навколо радіють! І хтось один піднімає руку вгору і кричить: “Крим наш!” І тоді всі теж піднімають руки і хором відповідають: “Наш Домбасс!” Красіво ж, га?
 
Після рехверендуму треба в парикхмахерську. Бо без справки від парикхмакхера на роботу не пускають. Після роботи – перегляд політично-філософської передачи з Кісєльовим. Бо раз на місяць же треба атестацію проходити. Як не пройдеш, то відправлять до гейропи гунітази гадити.
 
Це все в робочий день. У вихідний можна сходити на антихвашистський мітинг. Випити безкоштовної водки. Засмажити на вогні хвашиста...
 
Та твою ж дивізію! Шось за вікном задзеленчало – то я мало в штани не напудив. Думав, то вже бабця з триколором. А воно ні – дівчата десь поні циркового повели...
 
Так от про дівчат! Якщо ми в Україні, то нехай ходить дівчина у вишиванці. З жовто-блакитними стрічками в косах. Чорнобрива, кароока, в чобітках, щічки рожеві, рученьки білі... І співа щось зозулицею ніжне та радісне. Щоб прокидалося мені радісно і на роботу радісно йшлося. Бо податки в нас прості та не високі. Пожежники та санстанція штрафами не мордують. Хабарники з кровосісями на кар’єрі...
 
Блять! Шо воно опять дзеленчить? Ну, шо за оказія? От все життя так – тільки почнеш про шось приємне думати – так одразу якась падлюка дзеленчати починає! Совість у вас єсть, га?