Ще декілька годин тому не мав жодних намірів писати якесь ІМХО. Їх тут і без мене купа.  Але все ж промовчати не можу.
 
Спочатку - інтродукція, яка, здається, не має жодного відношення до політики та наступних виборів.
 
Вчора, так трапилось, що потрапили удвох з половиною до шопінгу в один з найсучасніших супергіпермаркетів.  Потрапили туди вперше.
 
Супер!  Дизайн, кольори, оформлення, меблі, продукти, бухло, овочі-фрукти на будь-який смак – від соціальних помідорів за 9 грн.  за кіло до дровеняк з евкаліпту для  шашличного  бєзпрєдєла.
 
Щось купили собі, кошакам, я собі окремо пляшечку «Первака», потім посиділи - я з пивасиком, вона з фрешем та пірожним. Настрій – чудовий. Супергіпермаркет порадував  асортиментом, цінами, ескалаторами.
 
Йдемо до виходу. Ляпота!
 
Раптом – акваріум! Не той, що з Гребенщиковим, а звичайний, з рибами.  Напис-наліпка капслоком:  ЖИВАЯ РЫБА.
 
А в тому акваріумі на пару кубів - лише МЕРТВА РИБА.
(Попереджую - жодного натяку на поважний сайт, до назви якого входять букви зі слова РЫБА!).
 
Ті риби, мабуть круті стерляді, їх з десяток, плавають  догори дригом, вже побілілі, очі повилазили, вода мутна, бо мабуть з крану із хлоркою, якісь соплі у тій воді…
 
Звертаюсь до продавщиці з рибного відділу:
-У вас в акваріумі ЖИВАЯ РЫБА вся риба здохла. Або напишіть   - РИБА ЗДОХЛА, або скажіть крутелику, який тримає цей стадіон, щоб поставив фільтр та збагачувач води киснем…  Хай та риба хоч перед смертю подихає…
 
Реакції  від продавщиці не дочекався, бо їй, мабуть, заборонено спілкуватись нє по тємє.…
 
Виходимо на вулицю. Весна, бруньки, квіти...
Але надалі  цей супергіпермакет для мене запам’ятається лише саме цими нещасними здохлими стерлядями. Про інше я вже забув і туди більше не ногою.
 
Це була інтродукція. А зараз – тіло ІМХО.
 
Сьогодні. Десь опівдні їду тролейбусом. Попереду сидять двоє  стандартних пацанів у джинсах, однакових куртках, коротеньке волосся, в руках у кожного ще додаткові такі ж куртки. З розмови чую знайомі слова: бля, ху., йо. твою...
Ну, думаю, гаплик – понаїхали.
 
Виходимо на одній зупинці. Вони йдуть попереду. Те, що чую:
-Бля, Боря когда будет?
-Где-то в час. Привезет бабло, пойдем бухнем, бля.
 
Вони йдуть швидко, у них справи – Боря, бабло, бухло…
 
У мене свої справи… Я сприймаю такі розмови у фоновому режимі. Ще пара секунд і вони назавжди зникнуть з мого життя…
 
Ага, щас…
 
Ця двійка уйобків підходить до (!) агітаційної палатки. Я пригальмував.
 
-Ленка! Вася! (имена изменены)  Бля! Мы вам куртки принесли.
-Зае…сь, а то мы нах… промокли…
-Боря будет через час…  Ленка, я так сцать хочу, где тут можно, не в туалет же.
-Да сцы за палаткой…
 
Це уйобіще заходить за палатку, дістає свого десятидюймового прутня і сцить на зелену траву, нікого, в тому числі мене та двох жінок, які проходять поруч, не стидаючись і сміючись нам в очі…
 
Було в мене бажання щось сказати, захистити честь тих двох жінок…
 
Вони мне втримали… Одна з них сказала:
-Теперь я знаю, за кого я не буду голосовать…
 
…Йду собі у справах. Розумію, що в сім’ї не без уродів. Хтось хоче заробити, у інших – план з роздачі листівок, керівникі штабів вирішують важливі проблеми…
 
Через півгодини прохожу з тильної сторони такого ж намету тієї ж самої політичної сили… Дощик, електорату нема. Чую знов:
-Бля, наху.., піз…
 
Згадав дохлу стерлядь…