Що робиться на Донбасі?
 
Одною фразою - ми учимося.
 
За весь період Незалежності України ми ніколи не воювали. Наші офіцери або ніколи цього не робили, або забули вже як це робиться. Вони помиляються, роблять дурниці, проявляють нерішучость, але... навчаються. Наші тилові служби вперше побачили що армії треба не те що за атестатом - а те, що треба для перемоги. Нащі політики вперше зрозуміли що армію треба фінансувати не за остатковим принципом. Що армія, чорт забирай, потрібна.
 
Ще одна фраза - ми очищаємося. Від зрадника. Від потвори, що носячі українські погони мріє про російські. Від прожажної наволочі, для якої батьківщина там, де платять більше. Шкода, що доводиться очищатися під час війни. Але що поробиш, якщо ДО війни ми замість чиститися - в демократію гралися? Дай Бог, аби після війни ми не забули наскільки солодкий цей кайф - здобути в спину від того, від кого мав би здобувати підтримку.
 
Це одна фраза - ми міняємо світогляд. У системі сприйняття світу багатьох наших громадян з"явилося поняття "ворог". Ми на власній шкірі відчули, що таке "неблагонадійний". Наскільки це небезпечно і загрозлив - мати таких в себе за спиною.
 
Коло замикається - знову вертаємо до першої фрази.
 
Ми учимося.
 
Ми учимося ненависті - до ворога, до зрадника, до продажного, до провокатора і симпатика ворогів.
 
Але водночас ми учимося по-справжньому любити. Однодумця, товариша, справжнього громадянина, солдата твоєї армії який зараз ризикує життям, працівника твоєї міліції який у відповідь на пропозицію хабаря береться за зброю, бійця самооборони у твоєму місті, батьків, дітей, кохану жінку. По справжьному любити - до кінця.
 
Бо Україна - це ми всі. А всі ми - це Україна.