Можливо психіатрам ще не знайомий цей термін.
 
З одного боку це не дивно, бо такому їх не вчили в державних інститутах, а з іншого — дуже дивно, бо ця пошесть косить несамостійних на розум мільйонами.
 
Цікаво й те, що здебільшого загострення бандерівцефобії відбувається перед час перегляду державних російських та прокермлівських ЗМІ.
 
Дуже рідко ця хвороба виникає миттєво, можливо й ніколи. Зазвичай вона має давні коріння… щось іще з радянської пропаганди десь далеко в дитинстві (лайк Фройдові), щось із чуток про далеких жителів Західної України, що дозволяють собі не пишатися «радянською нацією» та справедливо вважають «радянщину» не союзом, а окупацією.
 
Бандерівцефобія — на перший погляд — це боязнь бандерівців.
 
Хворі бандерівцефобією, зазвичай, не стільки цікавляться хто такі бандерівці чи Бандера, вони просто їх бояться.
 
І ця хвороба виражається не лише страхом, але й безпідставною агресією та ненавистю до всіх мешканців України, що розмовляють мовою своїх батьків, а не мовою окупантів.
 
Ще однією рисою бандерівцефобії є те, що хворобу не те що не лікують, а навпаки, намагаються заразити нею усіх, навіть «бандерівців». Бо якщо сам бандерівець захворіє на бандерівцефобію, він перетвориться на людину, людину, що виправдовує насильство та окупацію.
 
Бандерівцефобія дуже шкідлива для оточення хворої на бандерівцефобію людини, бо хворий проецирує свої страхи на тих, хто в його очах схожий на бандерівця. Схожість найбільше виражається у використанні української мови, найменше — у незгоді зі злочинами держави.
 
Хворий на бандерівцефобію, дивлячись на злодіяння держави, каже, що держава — погана, але нічого не зробиш. Бандерівці ж — уже задумують план по знищенню державного терору. Звісно, що може в такому випадку відчувати до бандерівців хворий, як не ненависть?
 
Сеанс лікування хворого виглядає зазвичай так, у найкращому випадку:
 
— Чому ви боїтеся бандерівців?
— Я не боюся.
— Чому ви їх ненавидіте?
— Вони вирізали людей!
— Коли це було?
— У тридцятих роках.
— Але в тридцятих роках Західна Україна була під окупацією Польщі. Ви жалкуєте польських окупантів?
— Ні, не жалкую.
— У чому ж тоді звинувачуєте бандерівців?
— Росіян вирізали.
— У якому році?
— Під час війни.
— Під час війни Бандера був у німецькому полоні.
— А хто ж тоді вирізав росіян? Хм… ОУН-УПА!!!
— Так ОУН чи УПА?
— А хіба вони всі не бандерівці?
— Поняття бандерівці започаткували німці, коли Бандера був у полоні. Німці так називали родичів та друзів Бандери. Пізніше комуністи запозичили у гітлерівців поняття «бандерівці»… Тож «бандерівець» це фашистське висловлювання, яким користувалися фашисти.
— Ти хочеш сказати, що бандерівці — хороші?
— Ні, я хочу сказати, що бандерівців узагалі не існувало в природі. Тож, вони не можуть бути ані хорошими, ані поганими... бо їх просто не існувало в природі. Розумієте?
— Error! Error! Error!
 
Так починається лікування бандерівцефобії, так вона і закінчується, бо хворим ця хвороба подобається. Бо це так приємно дивитися ящика, ненавидіти бандерівців та почути щось там про «Волинську резню»… Почув, й одразу почуваєшся доктором історичних наук, а не звичайним пнем. І плювати, що віра в існування бандерівців і історія — цілком взаємовиключні.
 
Отже, хтось боїться, вірить та шукає йєті, хтось вірить у лохнеське чудовисько, а хтось — вірить в існування бандерівців. Вірить і бажає їх знищити, не розуміючи, що таким чином він ненавидить усіх, хто положив своє життя за свободу не лише свою, а й за всіх, хто прагне до волі та самостійного життя.
 
Тож, хворіння на банедрівцефобію не лише перетворює хворого на овоча, але й робить хворого дуже небезпечним для людини вільної.
 
Добре в цій хворобі лише одне — термінове самолікування не буде шкідливим, і є найкоротшим шляхом до зцілення.