Натрапив на блог Анатолія Гриценка на УП, і зажевріла надія побачити рекомендації фахівця щодо виходу з ситуації, пов’язаної з розгулом сепаратизму. Це ж не якийсь там самовпевнений дилетант, що знає все про все, а колишній міністр оборони, колишній голова комітету ВР з питань нацбезпеки і оборони. Та й назва статті виглядає обнадійливо: «Позиція по Сходу країни: що потрібно робити».
 
Свої міркування Анатолій Степанович чітко, по-військовому розбив на 6 пунктів. На жаль, на цьому чіткість і скінчилася. Є критика влади (переважно заслужена), є політичні пасьянси Путін-Ахметов-Тимошенко (надумані), немає лише одного – конкретних рекомендацій фахівця. Втім, одна рекомендація є, та про це згодом. В цілому ж, зразок використання кризової ситуації для самопіару та очорнення конкурента.
 
Отже, по пунктах.
 
1. Ключові гравці на Сході – Путін, Ахметов і Тимошенко.
 
Путін - зрозуміло, Ахметов - якщо йдеться про Донецьку область, з певною натяжкою можна прийняти. Але чи є Ахметов ключовим гравцем, скажімо, у Луганській чи, тим більше, у Харківській області? Не думаю. А от яким боком тут Тимошенко, то велике питання до автора.
 
Пан Гриценко пояснює: «Тимошенко і її партія зараз керують країною – усі найвищі пости в державі обіймають її партійці». Анатолій Степанович певно переплутав «Батьківщину» з КПРС чи НСДАП, де все вирішував всесильний генсек чи фюрер. А тому вважає, що громадянка Тимошенко мало не щовечора викликає «на килим» в.о. Президента та Прем’єр-міністра і роздає їм цінні вказівки. А ті, як і належить слухняним маріонеткам, мерщій їх виконують. Хоча ні, Анатолій Степанович так не вважає, він же розумна людина і знає, що таке неможливе у принципі. Просто розвішує на вуха довірливого лохтората відомі макаронні вироби.
 
2. Не виключаю, що під отим ахметовським "нужно договариваться" готується варіант 2009 року: "ширка ПРіБЮТ" – широка коаліція ПР (під проводом Ахметова) і Батьківщини Тимошенко.
 
На чому ж базується таке припущення? А ні на чому. Анатолій Степанович просто «не виключає». І додає: «Хотів би помилитися з прогнозом».
 
У такому разі можна «не виключати», що пан Гриценко готує варіант «ширки» з Путіним. І вагомою підставою для цього є його заклик у п.6 «…тоді активним і небайдужим громадянам треба не на Схід їхати, а до Києва – і знести таку безвідповідальну владу». Стривайте, але ж саме до цього закликають сепаратисти, керовані «ключовим гравцем» Путіним. Що ж, я також «хотів би помилитися з прогнозом».
 
3. Доки силовики не знешкодять сепаратистів і російських диверсантів на Сході, туди не потрібно їздити й піаритися депутатам, тим більше кандидатам у президенти.
 
Позиція, прямо скажемо, неоднозначна. Піаритися може й не варто, а от вгамовувати сепаратистські настрої не лише потрібно, а й необхідно. А для цього мають їздити не лише депутати чи кандидати, а й моральні лідери країни. По-людськи можна зрозуміти Анатолія Степановича, здобутки Добкіна, Царьова та Тігіпка у такому піарі якось не надихають на поїздки у «проблемні» області.
 
Четвертий та п’ятий пункти не потребують коментарів, оскільки вони такі ж банальні, як і твердження, що Дніпро впадає у Чорне море. Про шостий я вже згадав вище. А де ж позиція? Де «що потрібно робити»?
 
З позицією більш-менш зрозуміло. Всі в какашках , а Анатолій Степанович  - у білих шатах. Стосовно ж того, «що потрібно робити», тут пан Гриценко довго не мудрував, поцупив головне гасло сепаратистів – їхати до Києва (разом з «зеленими чоловічками»?) та «знести таку безвідповідальну владу». А натомість, звісно, поставити відповідального пана Гриценка.
 
Просто і любо, як сказала мавпа, милуючись власним хвостом.