Кажуть, не можна критикувати владу під час війни. Це правда, публічна критика у такий час межує з диверсією чи зрадою, що у принципі, те ж саме. Але коли влада виявляє безпорадність та недолугість, мовчати про це не менш неприпустимо.
Можна зрозуміти заклик не піддаватися на провокації, коли перед тобою російський солдат, хоча й без розпізнавальних знаків. Важко сприйняти, але можна зрозуміти. Бо один лише постріл може призвести до кривавої м’ясорубки, як це вже не раз бувало. Не візьмусь судити, правильно це чи ні, але з такою «доктриною» Крим ми вже втратили. Без жодного пострілу!
Але як зрозуміти бездіяльність влади, коли у південно-східних регіонах проходять масові антидержавні збіговиська під прапорами держави-окупанта, спрямовані на розчленування країни? Коли у Донецьку, Луганську, Харкові «путінські туристи» та місцеві колаборанти влаштовують погроми та вивішують на держустановах прапори ворожої держави. Коли в результаті цих сутичок є поранені і навіть вбиті.
Чому досі не закриті кордони з Росією? Чому не арештовують російських «тітушок»? Чому випускають «під домашній арешт» сепаратистів, які організовують та фінансують антидержавні збіговиська? Чому у південно-східних регіонах досі не введений надзвичайний стан? Чому не встановлені блокпости на дорогах? Чому не створюється лінія оборони? Чому не мінуються небезпечні ділянки та напрямки? Адже російські інтервенти у Феодосії вже
замінували по периметру розташування українського батальйону морської піхоти.
Та все це лише «квіточки». Апофеозом ганьби стало блокування української військової колони якимось «Народним ополченням Донбасу».
На під’їзді до Донецька два чи три десятки відморозків з російськими триколорами під вигуки «Путін» і «Росія» зупинили величезну військову колону, озброєну автоматами, кулеметами та бронетехнікою. І не просто зупинили, а змусили розвернутися та поїхати назад.
Лишень вдумайтесь. Військова колона на марші. І раптом два десятки гопників зупиняють військову частину і вимагають розвернутися та забиратися геть. Як мав би вчинити командир? Якби йшлося про внутрішній конфлікт, можна було б вступити в переговори, а потім, м’яко відтіснивши нахаб на узбіччя, продовжити шлях. Але ж тут війна, невідомі особи, розмахуючи прапорами ворожої країни, вигукуючи ім’я ворожого головнокомандувача, перетнули шлях військовій частині. Відтак вони мають бути заарештовані. Якщо це громадяни Росії, то вони ворожі диверсанти, якщо це наші колаборанти, то це зрадники. Як чинять з першими та другими – самі знаєте. Наші ж батьки-командири знайшли «прагматичне» рішення – наказали розвернутися, навіть не перевіривши документи «ополченців». Можу лише уявити почуття тих солдатів та офіцерів, які були змушені розвернутися й відступити під регіт та цькування купки гопників. А хтось же дав такий наказ!
Можна зрозуміти вимушену стриманість, коли перед тобою російський солдат. Щоб біснуватий Путін не використав інцидент як привід для бійні. Можна стримуватись, коли тебе провокує «зелений чоловічок». Напевне це російський спецпризначенець. Але не можу зрозуміти, чому наші військовики мають відступати перед десятком нахабних «тітушок». Щоб не розгнівати Путіна?
А тепер уявімо, що російська військова колона прямує до українського кордону. Їх зустрічає (на російській території) кілька десятків осіб з українськими прапорами, і скандуючи «Турчинов», вимагає повернутися у місце постійної дислокації. Уявили? А тепер уявіть, що ця армада слухняно розвертається і забирається геть. Маячня? Сюрреалізм? Це для них маячня, а для нас, на жаль, життєва реальність.
Панове претенденти на гетьманську «булаву», панове генерали та адмірали! Ви так палко відстоюєте незалежність, суверенітет, територіальну цілісність України, ви так вміло воюєте … з екранів телевізорів. А чи не пора вже цим зайнятися в реалі? Бо якщо так піде й надалі, Путіну не знадобляться ні війська, ні навіть «зелені чоловічки». Виставить він кілька десятків своїх «тітушок», а ті, розмахуючи триколорами під вигуки «Росія», «Путін», окупують не лише Південь та Схід, а й дійдуть до Києва.
undefined
Дмитро Ремиженко
