Та нічого особливого .. Лише ніч і повний місяць ..
 
«Тем, кто ложится спать, спокойная ночь».
 
Старенька мама чалапає на кухні, радіо співає щось .. «Всего хорошего кто помнит прошлое» .. Арбєніна,  Макаревіч ..
 
А, внучка родилась .. Спасибо, спасибо. Новый человек пришел в наш старый мир .. Сын приехал за деньгами .. Его доход в десять раз больше моего, но доступа к деньгам не оказалось – похоже тот банк накрылся. А медбратию надо облагодетельствовать .. Я ему говорю – на Майдане вон медики бесплатно под пулями бегали, а этим без сверху нельзя? «Ну ..» – как бы раздумывает сын, засовывая в карман мои тыщи,  и я понимаю, что человеку, отдающему жизнь работе и привыкшему за все платить, на установление справедливости уже не хватает сил.
 
Не полишає відчуття неповноти буття .. Чогось постійно не вистачає .. Чого саме? Можливо зброї? Так, саме зброї .. Сьогодні навіть розглядав пропозиції, у віртуалі. Пропонують багато цікавих виробів .. Чомусь мене тягне на арбалєти. А от тепер грошей вже немає ..
 
Путін, Путін .. Шо Путін? Йому випала важка стізя – зробити з українців націю. То ж він зранку думає про Україну, як завіщав великий Боря. Навіть гімнастіку закинув, і секс .. Діявол, одним словом .. Схоже, що справжнім деміургом саме діявол і править ..
 
Мамця з останніх сил дивиться тілівізар. Точніше, вчора дивилась .. Вчора (чи вже позавчора, адже маємо ніч?) якраз давали ливом засідання Совбезу ООН .. Мамця на ньому підірвала собі очі. Так що сьогодні (зі вчора) Савіку дісталися лише маміни вуха .. «А это кто? тот который много кричал?» - проверяет себя мама. «Нет, это Шуфрич».
 
Ну, оскільки парабелум не світить, то залишається крєпіть дух .. Серед іншого - готуватися до загибелі у той чи інший спосіб .. Звичайно, йдеться про достойний спосіб .. По-перше, маю ще раз нагадати собі, що життя так чи інакше завершиться. «Ми когда-то всігда уміраїм» -  пічально констатував поет .. До чого це я? А, я ж готуюсь до загибелі .. На жаль, ніякий геройський сюжет не спадає на думку – то прикладом по лобі, то від бонби в квартирі .. А був би арбалет чи хоча б парабєлум, міг би по ночах лежати у засідці, поряд із вуличними собачками і бомжами, які лежать там кожної ночі без усякого парабелюму .. Така їхня війна з життям.
 
До речі, Шуфрич з Мірошніченком здається вперше не приховуючись пожалкували про своє пеерівське минуле. Поніклі пацани .. А як під папою дишалі!
Ну, поки ще можна, піду спати у ліжко.
«Тем, кто ложится спать, спокойная ночь».