Душа болить.
Кому незрозуміло, що Крим втрачений. «Прасрали». Ніякі заяви про нелегітимність нової кримської влади, нікчемність задуманого ними референдуму, про відміну прийнятих ними рішень в.о. Президента, Верховною Радою і т.д. і т.п. не мають, абсолютно, ніякого значення. Вираження стурбованості, заклики до мирного вирішення, віртуальні санкції, заяви діячів різного калібру США та Європи до сра*и імператору Раші, цьому тхору Пу. Йому потрібна «пабеда, а за ценой не пастоим».
Тільки потужна військова протидія та масова народна підтримка можуть, підкреслюю, можуть, але не гарантують, повернення Криму до України.
Де візьметься ця потужність, спроможність військова, коли ЗСУ розвалювали всі пердізенти, починаючи із проходімца між крапельками дощу.
Кругом дружні і «братские» країни. Для чого взагалі нам армія? Пам’ятаєте, і таке звучало. Це ж треба бути таким сліпим, а може не тільки сліпим.
А чесний, принциповий полковник. Отримав, армію, якщо не зраджує пам’ять, у 330 тис. штиків. І більш менш прийнятну структуру. У теперішній ситуації, ще куди не йшло. А що залишив? Чим налякати російську армію у вигляді «самооборони Криму». Шкарпетками, які реформатори впровадили замість онуч?
А оснащення армії сучасними видами озброєння де? Суцільна комедія. Наші військові керівники живуть з поглядами часів Другої світової.. Для них головною ударною силою сухопутних військ є танкові війська. Артилерія – бог війни. І таке інше.
Участь авіації в вогневому придушенні супротивника в часи II Світової рівнялась в середньому 15%. В 70-80 роки зросла до середніх 67%.  В подальшому, в залежності від типу та інтенсивності конфлікту, досягала 80% і більше. Звідси виходить, що головний вид або рід військ – це авіація і, відповідно, ППО. Тобто, першочергове завдання для модернізації ЗСУ було в значному покращенні можливостей авіації та ППО. А що у нас? Ух, танки «Оплот», «Булат». Ох, ракетний комплекс «Сапсан» (взагалі п'яте колесо). А тут наспів і корвет.
Каша в головах, каша в поглядах, каша в плануванні.
Нукери Януковича, Соломатін та Лебедів, довершили справу.
Душа болить. Анемічні потуги Турчинова, Яценюка та їх команди тільки посилюють розпач.