З перших слів прес-конференції януковича в Ростові я зрозумів: тепер нас відГРУЗІЯть, а потім відАФГАНІСТАНять.
 
Грузинський варіант трохи буксує, бо українці виявилися не такими запальними, як грузини. І взагалі, надто ми хитрохопі. Я це питання спеціально досліджував. В нормі в українців домінує зелений колір. По-науковому це означає "гибкость волевых проявлений в сложных условиях деятельности", а людською буде так як вище напино: ми надто хитрохопі, особливо коли нам приспичить (або прищемить).
 
Але... Завжди є кляте але...
 
Коли тебе трахають і це невідворотно, то, всі знають, що треба розслабитися та отримати задоволення. А коли задоволення немає? Тоді треба, навпаки, напружитись і зламати того, що заважає отримувати задоволення. Головне тут - не перенапружитись, бо струмент можна не зламати, а дупу скалічити.
 
До чого це я? А до того, що Путін вирішив таки напружитись, задоволення ж бо не світить. Ззовні його не цькує тільки лінивий, а в Росії напружилися і зачаїлися в очікуванні результату. На плебс йому плювати, хай хоч розірве. А от серед тих, хто впливає на політику, дурнів немає. Якщо вони подорослому напружаться, Путін не відмиється.
 
Тому з цієї ситуації він може вирулити тільки переможцем. Бо їх не судять. Принаймні на теренах Росії. А щоб стати переможцем, Крим треба брати. Тим паче, що він вже його де-факто контролює. Якщо вдастся, той двійку - трійку південних та східних областей. Тут все є: наших оборонив, заходу дулю скрутив, земелькою державу збагатив. А щодо ціни - плебс заплатить і не чхне, навіть з радістю.
 
Тому я не вірю у невоєнне розв*язання кризи.
 
А далі починається Афган. Якщо пролунають постріли, то почнеться війна всіх проти всіх. При відсутності об*єднавчої ідеології, вона - війна - безкінечна. Поки не з*явиться Слово.
 
Якщо дивитись на схему у моєму попередньому ІМХО, то ми перескочили з екстремальних форм політики до прямих, пропустивши опосередковані. А так не можна. Тому Путін, виконуючи свою історичну місію, сунув нас у лайно війни... Щоправда й сам забруднився по самі нехочухи... Але ж хто йому дохтур...
 
Далі ситуація може розвиватися по схемі:
- а він нам,
- а ми йому,
- а вона йому, а він їй, потім нам,
- а вони йому,
- а він їм, їй та нам...
 
Врешті-решт, втомившись, всі заберуться, залишивши нас чубитися споміж собою на руїнах. І будеми чубитись допоки слово не знайдемо.
 
З.І. З власного листування:
   EV  впервые желаю Вам ошибиться!
   ВБ  сам хочу