9 листопада Європа святкувала 20-річчя падіння Берлінської стіни, котра колись ділила цю саму Європу навпіл й була наочним втіленням віртуальної Залізної Завіси. Спроби України якимось чином долучитися до святкування могли б видатись смішними, якби не було так сумно.
 
Руйнування муру мало б символізувати не тільки об’єднання німецького народу в одну державу, але і руйнування кордонів між європейськими державами взагалі. Багато офіційних осіб говорили саме про це. Вони говорили про свободу, про права людини, про торжество демократичних цінностей, забуваючи при цьому, що одна з найбільших європейських держав опинилася з того боку дверей. Мова звичайно ж іде про Україну.
 
Знаєте кого мені нагадує Україна в цій ситуації. Героя фільму «Здрастуйте, я ваша тітка!». Саме того такого романтичного бідного волоцюги у чудовому виконанні неперевершеного Алєксандра Калягіна. Пам’ятаєте той епізод в кінці фільму, коли герой Калягіна виконавши все, що від нього вимагалося, вже тішив себе надією, що його прийняли в компанію і дадуть посидіти на загальному святі хоча б на краю столу.
 
Але двері зачинилися просто в нього перед носом і як він те стукав у них, як не грюкав, як не лупасив ногами це нічого не дало і він змушений був повернутися до свого звичного життя – поневірятися містом, ночувати на лавах, очікуючи постійно удару кийком від ретивого «боббі».
 
Наша держава, подібно до згаданого персонажа, теж виконує різні умови, все сподіваючись, що її нарешті запросять до європейського столу. Тут можна згадати і відмову від ядерної зброї, і відміну візового режиму для громадян ЄС, США і т.п. Можна згадувати й різні закони, які приймаються у нас на догоду їм.  Можна також згадати й те, що Україна погодилась будувати на своїй території «відстійники» для нелегальних мігрантів, яких депортуватимуть з Європи.
 
Але нічого не міняється, а стає тільки гірше. Того, хто не поважає себе, не буде поважати ніхто. Доки ми будемо гнутися, нас і будуть гнути.
 
І йдеться тут не про вступ до Європейського союзу (який виявився досить таки сумнівною структурою), а лише про звичайнісіньке спрощення візового режиму. Але ж ні. Складається враження, що різним консульствам даються вказівки будь-яким чином утруднювати отримання українцями віз, не пускати їх в Європу, в той час як мешканцям Африки та Азії значно легше не лише потрапити європейські країни, але й отримати там вид на проживання, а той громадянство.
 
Стіна, яку зруйнували двадцять років тому в Берліні, нікуди не поділося. ЇЇ перенесли на наш західний кордон. Ви її не бачите? Ну, то розбіжіться як слід і ви обов’язково розіб’єте об неї лоба.