Сценарій називається "Ты меня не любишь, я уйду к другому". І він простий до гикавки.  Погано тільки те, що гикати таки нам прийдеться, тут вже нікуди не дінешся. Бо це все результат політики минулих років. Мови, тих червоних сектантів КПРС, яких - "Нас обижают здесь на Украине", георгієвських стрічок,  ностальгії по таборам і розстрілам, гранітних ідолів та інших речей, які перш за все засіли в мізках.
 
Все просто; потрібен привід, а ним може стати якийсь інцидент. Інцидент ніби вже є, він в Києві, але його ще немає на півострові Крим. Значить його потрібно створити. Наприклад запищати в засобах масової тієї самої, що "На нас наступают фашисты-бендеровцы". І резонно, що в такому випадку "Наших нужно защитить". Бандерівські гади фашисти окупували Київ - мать - перемать русских городов, творят произвол, а мы смотрим и не мычим даже.
 
Ну ладно, постреляли несколько десятков, но они ничего так и не поняли. Что делать. Нужен сценарий. Сценарий написан уже давно и роли выучены, и фигуры уже наконец расставлены. Отже, що маємо: Маємо кримських татар, а бендеровцев нетути. Татар конечно неплохо бы столкнуть с хохлами, но они ни те, ни другие, сталкиваться не захотят. Это у них принципиально.
 
Кроме того, за татар тянет руку ислмистская Турция, которая является членом НАТО. Нет, такой головной боли России не надо. Що ж робити? Ага, можна пробігтися швиденько з червоними прапорами по ЗУ. Львову там, наприклад. Нехай доганяють. А в Луганську тоді надавати по мордасам. Буде прецедент "Наших б"ють". Але все це якось несерйозно. А чогось розумнішого жирножопі російські стратеги з генералітету ніяк не придумають.
 
Тому залишається кволе виправдання, що когось там із них будуть бити кляті бендерівці, якщо захватять Крим, чого допустити ні в якому разі неможливо. За те можливо тут же підняти в повітря і перелетіти кордон з Україною - суверенною державою, армаду вертольотів з десантом і броньованими коробками.
 
Щоб потім окупувати територію і адміністративні будинки і показати потім зажершимся хохлам кузькіну мать. Ну захватили, ну окупували. Але тут хоч і плювали вони та їхній Совет федерации що прийняв рішення про втручання в суверінитет незалежної держави своєю армією і тим самим грубо порушили міжнародні правила, та закони. А такі номери даром не проходять в Європі  і тут вже гикнеться їм в Брюсселі і навіть в ООН.  Бо називається це - збройна експансія. А кузькіну мать показувати причин так і нема. Що робити?
 
Значить потрібно знову створити інцидент. А де? Краще десь в Луганську. А потім його імпортувати в Крим. Південно-Східні міста України вже повивішували триколори - прапори країни яка втрутилась не в свої справи і тим самим мешканці цих міст радо вітають озброєних окупантів. А російські генерали трудяться в поті чола, вираховують, як будуть ловити бандерівців.
 
Щось там сьогодні Луценко молився про стримування людьми своїх емоцій, про неупереджене спокійне чи не японське  споглядання на те, що відбувається до особливого наказу української влади. І щоб народ і армія в цьому були єдиними, спокійно переносили наругу, як моральну, так і очевидно - фізичну; присутність чужої армії, яка розгортає свої активи  без просу на території чужої держави. Але, щось не дуже видно, що й сам вірить в те, що каже.
 
А за спиною армії РФ нетерпляче сучить ногами український президент, як виявилось - російський резидент. Мета: мета проста, бо на складну ніхто не здатен. Мета в поділі України на шматки. А потім хто скільки відхватить. Бажаючих буде чимало. Хто виграє? Так, як і завжди в українській історії, яка з дивною закономірністю час від часу повторюється.
 
                                                                                              ***